З нагоди Європейського дня велосипеда та Всесвітнього дня велосипедистів, які відзначаються сьогодні, Коломийський підприємець Володимир Андрущенко розповів журналістові ПІК більше про Брюсселя, ніж про себе, наскільки любить велоподорожі та велогонки саме зі своїм чотирилапим другом. Разом з ним Володимир встановив у 2017-му рекорд України.
– Пане Володимире, почнемо з рекорду. Як ви його встановили?
– Це було на початку вересня 2017-ого року в столиці. Я брав участь у веломарафоні “Київська сотка”. Це щорічні змагання для чоловіків та жінок, які біжать дистанції 100 та 500 кілометрів.
Поїхати туди із собакою та встановити рекорд я мріяв кілька місяців. Перед марафоном упродовж 3 місяців я з Брюссом завзято тренувався: 2-3 рази на тиждень їздили на відстань від 50 до 150 кілометрів. До речі, я хвилювався, що чи зареєструють мене на довгий велопробіг з псом.
Та коли організатори почули, що я буду їхати з собакою, радо погодилися. Долали свою рекордну дистанцію на Житомирській трасі. Із 1400 учасників «Київської сотки» в загальному заліку ми були 190, проте встановлення рекорду рахувалося окремо. Я з Брюссом проїхав 100 кілометрів за 2 години 54 хвилини.
Їхали спокійно, розмірено, не напружувалися, але й не розслаблялися. Рекорд нам присудили в номінації «Мінімальний час подолання дистанції на велосипеді з песиком у рюкзаку». Досі нас ніхто не перевершив. А якщо хтось поб’є наш рекорд, то буду думати про нові звершення.
– А як та коли Ви посадили Брюсселя на велосипед?
– Брюссель з’явився в моїй родині у 2016-ому році. Це собака рідкісної для нашого краю породи — левретка або італійський хорт. Він може і на зайців полювати, і у дамській сумочці притаїтися. Цю породу я вибирав спеціально, бо левретки дуже активні.
– Але ж і Ви активний…
– Активний, бігаю кроси, їжджу на велосипеді, а взимку катаюся на гірських лижах. За собакою я їздив аж до Києва. Мій пес має солідний родовід: його батько — з Німеччини, мама — з Нідерландів. Брюссель—друге покоління цуциків у іменитої матері, тому він та його брати і сестри називаються на другу літеру алфавіту «Б».
На ровері Брюсс зі мною не одразу їздив. Ми спочатку разом бігали. До речі, італійські хорти розвивають швидкість 50-60 кілометрів за годину. Коли я катався на велику на довгі відстані, то пес біг поруч, але стомлювався. Та ще коли я їхав через села, то на нього могли накинутися великі собаки. Це було небезпечно. Тому мені часто доводилося брати Брюсса на руки. Згодом я вирішив спробувати посадити його попереду себе, на раму. І в нас вийшов добрий велотандем (сміється).
– Як сприймали ваш «спортивний дует» інші учасники марафону?
– Зізнаюся, що спочатку дивилися скептично, але коли нам вручали відзнаку про встановлення нагороду, всі аплодували. А згодом інші учасники казали нам, що навіть почувалися незручно, коли я з Брюссом їх обганяв. Бо пес дивився на тих, хто залишився позаду, з неприхованою радістю переможця.
– Аби бути в формі, собаці потрібні не лише тренування, а й режим дня та спеціальне харчування.
-Брюсс не спортсмен, а велолюбитель (сміється). Тому режиму дня в нього немає, а їсть він спеціальний корм. Смаколиком для нього є…морква. П’є Брюсс джерельну воду. При такому харчуванні та активному способі життя собака важить 7 кілограм, заввишки 40 сантиметрів.
– Чи зручно вам їздити рідною Коломиєю?
-На жаль, велоінфраструктури в Коломиї немає. Тому я з Брюссом та ще з кількома товаришами-велолюбителями їздимо по дорогах біля міста, або катаємося селами. Під час карантину не їздили. Думаю, було би чудово, якби в Коломиї були такі доріжки, як, скажімо в Івано-Франківську, бо це місто дуже приязне до велосипедистів.
Розмовляла Злата Леміш
Фото з архіву Володимира Андрущенка
Читайте також:
Бандура онлайн: франківський квартет «Ґердан» переміг у фестивалі «Балтійський бриз»
Ганна Вербицька з Коломийщини відзначила 100-літній ювілей
Приєднуйтесь до нас у Telegram
Читайте нас у тг
