Оцінка експерта – це це аксіома, але вона дає пояснення стану речей.
Цього тижня Азербайджан відвоював свої території у Нагірному Карабаху, які Вірменія захопила ще у 1994 році. З того часу офіційний Баку втратив контроль над Нагірним Карабахом і частиною прилеглих районів – до 20% міжнародно визнаної території країни, пише ПІК.
До тепер цю територію Азербайджану контролювали сили, які хотіли її приєднання до Вірменії, а потім самопроголосили незалежність, яку світ не визнав. З 1988 року у протистоянні в Нагірному Карабаху загинули близько 30 тисяч люднй.
Попри те, що між цими подіями та нинішньою українсько-російською війною є багато протилежностей, саме відвоювання Азербайджаном своїх територій дає певні уроки, які мала б врахувати Україна, відновлюючи свою територіальну цілісність.
Пропонуємо думку військового оглядача Олександра Мусієнка, яку друкує Радіо Свобода.
“Азербайджан досяг результатів у війні в Карабасі передусім тому, що покладався не лише на дипломатичні зусилля, стверджує військовий оглядач Олександр Мусієнко.
Подобається це чи ні, але ця війна показала помилковість заяв деяких політиків, що у 21-му столітті не залишається місця для вирішення територіальних суперечок воєнним шляхом. Азербайджан після понад чверть століття безуспішної для нього дипломатії досяг результатів силовим шляхом.
Яким би фантастичним не виглядав зараз сценарій військового повернення Україною окупованої частини Донбасу, його не можна виключати у майбутньому. І вже нині треба до нього готуватися, зміцнюючи Збройні сили”, – вважає Мусієнко.
Олександр Мусієнко
«ПРИНЦИП БРР»
Стосовно саме перебігу цієї війни в Карабасі, Україна та її армія мають винести три уроки, констатує Олександр Мусієнко – «принцип БРР»:
1) Безпілотники
«Розвивати таке озброєння. І Україна вже співпрацює в цьому з турками – в тому плані, що підприємство «Мотор Січ», швидше за все, ставитиме двигуни на ударно-розвідувальні безпілотники Bayraktar. Це буде зброя, здатна в тому числі нести бойові заряди. Тобто боєголовки і ракети. Це будуть не просто дрони-камікадзе. Хоча дрони-камікадзе – теж серйозна зброя, здатна знищувати системи ППО із можливістю самонаведення на джерело радіовипромінювання».
2) Розвідка
«Ефективна робота стратегічної розвідки, належне оцінювання ситуації – без цього успішно вести війну неможливо. Азербайджан це і продемонстрував. Зовнішньополітична розвідка, військова – вони правильно розставили акценти. І Азербайджан добре підготувався».
3) Рішучість
«Розуміння того, що іноді певні питання стосовно суверенітету держави, стосовно оборони можуть вирішуватися воєнним шляхом».
Водночас Олександр Мусієнко вбачає і певні недоліки азербайджанської армії. На його погляд, не можна казати, що вона повністю стала сучасною, позбувшись спадку армії радянської. Тобто відставання українського війська від азербайджанського не є значним.
«Варто подивитися список командувачів в азербайджанській армії – є прізвища командирів, які служать ще з дев’яностих років і мають досвід не зовсім вдалих воєнних операцій. Дехто з них залишився і зараз у Генштабі Збройних сил Азербайджану. Й не можна стверджувати, що відбувався кардинальний відхід від радянської структури.
Але що справді підняло рівень азербайджанської армії – активна співпраця з турецьким військовими. Турецька армія – одна з найсильніших у НАТО. І регулярні навчання з нею безперечно підняли рівень азербайджанських військових», – зауважує Олександр Мусієнко.
Так чи інакше, але Азербайджан вважає, що досяг перемоги, війна завершена. Не без участі Росії. Особливо у так званому підписанні заяви про мир.
До регіону щонайменше на п’ять років вводять російських миротворців. Азербайджан і Вірменія мають зупинитися на зайнятих ними позиціях. Заяву підписали після того, як Азербайджан захопив у Карабасі стратегічно важливе місто Шуша.
Все вирішила поява біля Карабаху російських військ. Очевидно – Москва не схотіла воювати з Азербайджаном, а Баку (читай – Туреччина) не схотів гризтися з Росією.
Азербайджан переміг – райони контрольовані його військами залишаться за ним.
Туреччина перемогла також – тепер вона безперечний лідер у регіоні – з нею рахується Москва. З іншого боку Туреччина не зацікавлена з Москвою бити глеки – тому розійшлися полюбовно. І вашим – і нашим.
З цього приводу ветеран війни на Донбасі, український блогер Дмитро Вовнянко пише на своїй сторінці у Фейсбук:
“Не шукайте тут справедливості. Її нема. Велика політика і справедливість – речі несумісні. Лише змагання прав сильних. Хочете мати таке право? Ставайте сильними. А бути сильним – це не “борщ, диван і перестати стріляти”. Це “Армія! Мова! Віра!”
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
