Листівки друкувалися великими накладами і вільно розповсюджувалися скрізь. Окрім естетичного задоволення, поштівки зберігали в своїй пам’яті частинку історії, пише ПІК.
Пропонуємо поглянути, якою була давні Богородчани у авторській рубриці краєзнавця Андрія Меніва.
Центральна частина міста. Кадастрова мапа 1878 р.
Греко-католицька церква ( Heil. Dreyfaltigkeit , церква Святої Трійці) та римо-католицька церква ( Maria Heimsuchung , церква Пресвятої Богородиці) знаходились біля головної дороги. Кілька синагог розташовувалися на північ від ринкової площі. Сільськогосподарські поля добре видно в межах міста.
Садиба. 1910 р. Листівка початку ХХ століття.
Суд повітовий. 1908 рік. Листівка початку ХХ століття.
Повітове староство. 1916 р. На задньому плані – римо-католицька церква. Листівка початку ХХ століття.
Костел. 1907 рік.
Ринкова площа. Світлина 1910-х років.
Окрім того, пропонуємо вашій увазі світлини видатного польського фотографа та мандрівника минулого Генріка Поддембського, який був одним з тих, очима якого ми можемо зазирнути в минуле. Переважно працював у стилі краєзнавчої фотографії, саме так він характеризував свою діяльність.
Генрик Поддембський мав надзвичайний талант знаходити красу, характер чи дух місцевостей. У своїй творчості надавав перевагу фотографуванню міст, пам’яток архітектури, сцен із життя простого народу. Він знімав невеликі традиційні містечка та села, зокрема, побув він й в Богородчанах.
Довідково:
Селище Богородчани належить до старожилів. Перша письмова згадка про поселення датується 1441 роком. Також є відомості про першого власника – Яна з Бучача. Найбільш ходовим ремеслом в селищі було кравецтво та ткацтво. Про ті сприятливі для ремесла часи свідчать назви сучасних вулиць: Ткацька та Різнича.
З ХV ст. Богородчани офіційно переходять до рук знатного роду Потоцьких. З приходом багатої та впливової сім’ї селище почало розквітати. У 1691 році за кошти графині Потоцької був зведений костел. Так почалося масове окатоличення місцевого населення, а Богородчани почали заселяти польські дрібні шляхтичі та ремісники. XVIII ст. – повстанський період на землях Прикарпаття. Головні герої дійства – опришки. Серед опришків, звична річ, були й невдоволені панською політикою мешканці Богородчан. Найбільше в історії повстання відзначився ватажок Олекса Довбуш.
У 1744 році під його особистим командуванням було захоплено фортецю, де загинуло багато людей та відібрано чимало зброї. Також серед «постраждалих» були цінні документи, зокрема реєстри податків та договори оренди. Олекса Довбуш – прикарпатський герой, якого шанують тут не менше Богдана Хмельницького чи Максима Залізняка. Всіх їх поєднувала одна доля – народного визволителя від панського гніту.
До складу Австрії Богородчани потрапили після Першого розподілу Польщі. Тоді австрійські барони, що змінили польську шляхту, проводили активну політику онімечення української верстви населення. Переслідувалося все українське – від мови до культури та мистецтва. Для прискорення процесу спеціально гальмувалася місцева економіка. З другої половини XVIII ст. Богородчани – невеличке містечко на 314 дворів та 1100 чоловік. Так само було запроваджено спочатку австрійську школу, а згодом і німецьку.
«Піднятися на ноги» в плані суспільно-політичного життя містечко зуміло в другій половині ХІХ ст. Почали з того, що в 1848 році було засновано громадсько-політичну організацію Руську Раду, до складу якої входило 29 містян. Спільними зусиллями була проведена реформа, яка дозволила відкритися у містечку першим підприємствам. За декілька років було облаштовано гуральню, деревообробне підприємство, броварню. Люди отримали роботу, що значно покращило соціально-економічний стан Богородчан.
Під час війни Богородчни стали однією із головних арен для битви австро-угорських військ з російськими. Почалося чи несправжнє пекло: більша частина домівок були вщент зруйнованими, така ж доля спіткала й промислові об’єкти.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
