На Прикарпатті, в селі Великий Ключів Коломийського району, відновили зруйновану криївку та освятили пам’ятний хрест. Тут 2 жовтня 1951 року загинули окружний провідник ОУН Іван Кулик «Сірий», родом з Донеччини, а також кущовий керівник Юрій Дронюк «Яр» та його дружина, друкарка Анна Дронюк «Муха».
Історія його життя та загибелі у криївці разом з подружжям місцевих постанців могла би бути основою серіалу про національно-визвольну боротьбу 1940-1950-их років.
Про подробиці трагічної події та відновлення пам’яті про героїв, дізнавалася журналістка ПІК.
Криївку відкрили на околиці села, що має назву Царина. На відкриття завітало більше 300 людей з Києва, Донецька, Луганська, Львова, Івано-Франківська.
«Про трагічну подію та місце загибелі героїв ініціативна група відновлювачів історичної пам’яті на чолі з активістом, головою Ради національно-демократичних сил Коломийщини, Геннадієм Романюком дізналися із книги архівних документів «Останній з когорти залізних» письменника Михайла Андрусяка, лавреата Шевченківської премії»,— розповідає Ольга Баранецька, активістка (на фото).
Згодом на Коломийщину приїхав керівник Луганської просвіти Євген Дзюба. Він цікавився жителями Сходу України, які були учасниками національно-вивольного руху 194-1950-их років, та воювали в УПА. А Іван Кулик «Сірий» якраз уродженець села Грабове Шахтарського району, що на Донеччині.
Причому він був…офіцером радянської армії.
«Він був радянським бойовим офіцером, потрапив у полон до німців. Із ним в полоні перебували українські повстанці. І, за однією із версій, Кулик разом з ними втік. А за іншою —повстанці відбили “Сірого” та своїх побратимів у німців. Згодом він перейшов на бік упівців та навіть став провідником. Цей факт докорінно спростовує міф, створений радянськими істориками, що коли радянські офіцери потрапляли в полон до повстанців, то їх там катували та знищували», — продовжує пані Баранецька.
— продовжує пані Баранецька.
Щодо криївки, то вороги напали на повстанців через зраду. Місце сховку видав Дмитро Тучак «Кіров» з Городенківщини. Вчинив він так через переконання дружини, яку пораненою захопили в полон емгебісти. Із полону жінку відпустили, і вона вмовила чоловіка видати побратимів.
Вороги зробили псевдозасідку, аби дізнатися, де знаходиться криївка. Під час засідки «Кіров» начебто відступав та йшов услід за «Сірим». Так він дізнався про сховок. Згодом туди прийшли емгебісти, які спочатку запропонували повстанцям здатися. Коли ті відмовилися, їх знищили разом з криївкою. Дмитро Тучак врятувався.
А тіла трьох героїв вороги везли на підводі. Це бачили багато селян, серед них були рідні подружжя Дронюків, але вони мусили не показувати горя, бо тоді і їх могли би або вбити, або на довгі роки заслати в Сибір.
Де поховані герої— невідомо. Одні кажуть, що їхні тіла вкинули у землю десь у селищі Печеніжин, інші стверджують, що їх закопали в лісі біля села Шепарівці.
«Кіров» після загибелі «Сірого» став провідником. Він викликав багатьох повстанців на зустрічі. Дорогою близько 60 повстанців потрапили у засідки, а 7 залишилися живими. До речі, донині на Коломийщині проживають син та донька подружжя Дронюків — Василь і Марія. Їх на момент загибелі батьків переховували у селі. Так вони і вижили.
- На світлині Марія і Василь Дронюки.
За словами пані Баранецької, над відновленням криївки безкоштовно працювали учасники місцевих молодіжних націоналістичних та громадських організацій, волонтери, які возять допомогу на Схід, капелани, бійці 10-ої гірсько-штурмової бригади, жителі Коломиї, сіл Великої Кам’янки, Саджавки, Середнього та Вижнього Березовів, Текучої.
Спочатку місце, де була криївка, розкопали. Під час розкопок знайшли багато обпалених бідонів та скла. У них, вочевидь, були документи повстанців. І їх або спалили, аби ті не дісталися ворогам, або вони знищилися від вибуху.
Архітектором відновленої криївки став Микола Скільський із Вижнього Березова що на Косівщині. Повстанський сховок споруджений з дерев’яних колод. У ньому є верхня кімната зі сходами униз та основна— нижня кімната — розміром 6 на 4 метри.
У цій кімнаті є: пічка»буржуйка», стіл, дерев’яні нари, друкарська машинка 1940-их років, розставлені речі, знайдені під час розкопок, «Кобзар» видавництва 1947 року, який привезли з Луганська, на стіні — світлини героїв, які тут загинули.
У криївці, як і колись, є невеличка криничка, яку наповнює вода з лісового струмка, і каналізаційний сток. Біля криївки — простора територія, на якій ініціатори відновлення планують в майбутньому проводити молодіжні навчання, фестивалі патротичної пісні. До криївки будуть екскурсії, вчителі готуються проводити уроки історії та різноманітні патріотичні заходи. Історичне минуле українських патріотів не вмирає.
Злата ЛЕМІШ.
Фото з архіву Ольги Баранецької.
Читайте також:
Як у Франківську відзначили 112-річницю з дня народження Степана Бандери
Порожні вулиці і хати: на Прикарпатті дослідники виявили село-привид (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
