В Бурштині, у Палаці культури “Прометей”, відбулася справжня танцювальна феєрія за участю двох хореографічних колективів – Зразкового аматорського ансамблю танцю “Дивоцвіт” Будинку культури Задністрянська та Ансамблю народного танцю “Вихор” ПК “Прометей”, пише ПІК.
Керує колективами завідувач відділу аматорської творчості Навчально-методичного центру культури та туризму Прикарпаття, методист з хореографії Івано-Франківської області, засновник Школи українського танцю Олександр Заставний.
Ведемо розмову саме з Олександром – про його бачення хореографії, навчального, репетиційного, організаційного процесів, про складнощі, плани і перспективи.
Олександре, чим особисто для тебе є хореографія?
Це сенс життя, велика і справжня його частина, те, в що вірю я і мої однодумці. Хореографія – це вічний рух, пластика, красива картинка польоту над сценою. Хоча зараз я вже більше бачу себе викладачем, ніж виконавцем. Проте, не кожен хороший виконавець зможе бути добрим викладачем і навпаки – не кожен викладач є хорошим виконавцем.
Хто твої вчителі?
Моїми першими серйозними вчителями можна назвати викладачів Калуського коледжу культури, бо в школі я не дуже захоплювався танцями і до останнього класу ходив на музику. Тому база, яку мені дали в Калуші, стала фундаментом для навчання в Інституті мистецтв Прикарпатського університету і в Львівському Національному Університеті. Я бачив багато викладачів, вивчав багато методик і викришталізовував для себе власне бачення народної хореографії.
Першим твоїм колективом був ЗААТ “Дивоцвіт” у Задністрянську. а от як з’явилася ідея відновити ансамбль “Вихор” бурштинського Палацу культури “Прометей”, адже це колектив з півстолітньою історією і немалою творчою славою?
Як глядач, я “Вихору” не застав, але чув про цей легендарний ансамбль, бачив деякі фото в мережі, чув розповіді про його історію. І саме це мене змотивувало відродити в Бурштині ансамбль із справжньою народною хореографією, який став би візитівкою міста.
А тут ще й директор Палацу культури “Прометей” Руслана Шевчук кидає мені унікальну ідею: “Саша, а давай зберемо колишній склад “Вихору”. Я подумав, що це – не реально: старші люди, яким вже по 50-60-ть років, що мають кожний своє життя, проблеми, клопоти… Ну хто з них піде танцювати. Але ми таки написали пост-заклик для всіх бажаючих і поширили у соцмережах. Я не дуже сподівався і був абсолютно не готовий до першої репетиції, бо знав, що прийде двоє-троє чоловік, ми поспілкуємося про історію і розійдемося. І тут наступає призначена година, я заходжу у фойє Палацу культури і бачу величезну кількість людей. В німій паузі ми дивимося один на одного. Що ж робити??? Танцювати – вирішую я!
Хочу задати провокативне запитання: який колектив для тебе найдорожчий?
Часто чую це запитання від батьків і своїх учасників. Я не роблю різниці. Я хочу витягнути із своїх танцюристів все та зразу і вивести їх на найвищий рівень, не зважаючи на те, чи вони з задністрянського “Дивоцвіту”, бурштинського “Вихору”, чи франківської Школи народного танцю. Мені подобаються всі і я хочу їх бачити на танцювальній вершині.
Звичайно, в тебе є амбітні плани. Можеш їх озвучити?
Пандемія настільки нас збила з ніг, що найголовнішим для мене зараз є налагодити систему роботи трьох моїх колективів, не залишити все, хоча інколи закрадається така думка. Найближчі два-три роки буду вдосконалювати свою роботу з колективами – втримати, підняти їх до високого рівня, вивести на великі сцени. Але й планів і задумок в мене також дуже багато!
Розмову провела Руслана Гочієва.
Читайте також:
- У Бурштині вперше виступить Івано-Франківський драмтеатр
- У Бурштині готують велелюдну ходу на День вишиванки
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг