Цього літа стартував проєкт музиканта Миколи Доляка (“Очеретяний кіт”) “Але не так”. Результатом проєкту стануть пісні за мотивами книжки Тараса Прохаська “Так, але”.
Разом з письменником Тарасом Прохаськом та саундпродюсером Сергієм Тягнирядном, Микола Доляк перевірить чи є в сучасній популярній музиці місце для рефлексії. 11 серпня проєкт увійшов у свою активну фазу. Щоправда, активність ця помножена на ідилічні краєвиди Карпат та медитативний голос Тараса Прохаська.
Прямо зараз Тарас Прохаськом спільно з ГО Ініціатива ЦСМ (Івано-Франківськ) проводить серію воркшопів спеціально для Миколи Доляка. Музикант і письменник говорять про есеїстику, музику та про те, чому людям потрібні пісні не тільки про любов. А також про те, як інкорпорувати в попмузику жанр есею. Відео воркшопів буде доступне публіці у вересні. Також у вересні в Києві Микола Доляк, Сергій Тягнирядно та сесійні музиканти в студії звукозапису Crystal Sound шукатимуть для пісень-есеїв досконалого звучання. У 2022 ж році з’явиться альбом музиканта “Але не так”.
“Пастка буття попмузиканта – в тому, що ти працюєш у сфері розваг. Від попмузики чекають, що вона буде розважати. В цьому немає нічого поганого. “Люди хочуть пісень про любов” – часто говорили мені. Але я відчуваю, що попмузика має більші можливості й більший вплив на аудиторію. Музика може помічати звичайних людей, не тільки, коли вони закохані, може всотувати в себе події, які трапляються кожного дня і з кожним із нас. І ставати піснею-роздумом або навіть піснею-есеєм. Я люблю слухати любовні або героїчні пісні, але мені цікавіше спостерігати за навколишнім світом і за людьми, в найменших деталях і в найбуденніших обставинах”,- говорить Микола Доляк.
Також Микола Доляк додав, що про кохання вже стільки написано пісень: добрих, поганих, яскравих, ніяких. Тож хай буде вибір і розмаїття і з’являться пісні-есеї. У 2019 році я відкрив книжку Тараса Прохаська “Так, але” і зрозумів, що це дуже суголосні моїм відчуттям сюжети й дуже спокусливе й близьке мені споглядання. Тарас тонко відчуває прості речі й просто пише про них. А ще в Тарасових есеях є ритм, мелодика і гармонія, яка спонукає почати писати музику.
“Я погодився на співпрацю тому, що я, по-перше, дуже люблю, коли один спосіб виявлення мистецтва отримує вилив в інших. Мені подобається сама ця ідея, коли картину чи музику пишуть за мотивами книг, або, коли книга є наслідком переживання музики, кіно чи живопису, коли одна мистецька річ дає імпульс для нового життя зовсім іншої мистецької речі. Мені подобається цей більярдний закон, коли куля запущена вдаряє інші кулі й з’являється досконала комбінація. А друга причина, чому я погодився, бо в мене давня історія зближення з гуртом “Очеретяний Кіт””, – розповідає Тарас Прохасько.
Ми давно знайомі й це напевно єдиний музичний гурт, єдина музична спільнота, з якими я пробував співпрацювати. Багато років тому все почалося зі спільних музично-літературних зустрічей, потому йшли проби записати музику під читання, потім були спроби живої імпровізації, коли текст на сцені співдіяв з музикою, і музика і слова з’являлися тут і тепер; і от логічне продовження цієї еволюції: дійшли до максимуму – з одним з “котів” пишемо спільний альбом, по моїм текстам.
Коли Микола озвучив ідею, мені одразу стало страшенно цікаво, розповідає Тарас Прохасько. Микола і його музика подобалась мені завжди, делікатністю і чутливістю. І ще Микола – музикант високої культури, мене підкуповує, що він не просто музикант з рок-гурту, а що він багато років практикував музику в оркестрі. Мене захоплює, коли автори пісень мають такий розширений діапазон і досвід. Микола сказав:
“Хочу зробити “пісні-есеї”. І от я їхав сюди до нього, проводити воркшопи, і думав, – як воно буде. А коли доїхав, Микола мені зіграв нариси, ескізи пісень-есеїв за мотивами “Так, але” і я був страшенно захоплений цим методом перетворення прозового рефлексивного тексту в пісенний. А крім того, мені здається, що “Так. але” – це не зовсім справжнє інтелектуальне писання, от якби це була інтелектуальна есеїстика, то ймовірно було б дивно зрушити в бік пісні (хоча тепер в процесі спільної роботи з Миколою, я вже думаю, що це теж можливо)”.
Прохасько свої тексти називаю не есеями, а короткою прозою, де є певна історія, де мовлення тяжіє до художнього, де є образність, тому пісні-есеї, за мотивами “Так, але” звучать природно і закономірно.
“В попмузиці, особливо фірмовій, є ця давня традиція – триматися філософії та рефлексії (Лу Рід або Леонард Коен). І ця традиція в сучасному світі тільки поглиблюється, бо музика звільняється від “розважальної” залежності, від консервативних підходів до роботи з текстами. І стає місцем, з якого можна промовляти до аудиторії, яка не читає есеїв або поезії, але в такий спосіб зустрічається з рефлексіями, а це неминуче приводить до саморефлексій” – зауважує Тарас Прохасько.
Нагадаємо, Микола Доляк — музикант, композитор, незмінний учасник гурту “Очеретяний кіт”, де співає, грає на гітарі, флейті та піаніці. 15 років працював у Вінницькому обласному естрадно-духовому оркестрі “Подоляни”; учасник музичних проєктів “Пароми”, “Секретарьов та друзі”, МОРЖ, “Нескорений пророк”, “Колискова для тата”, “Коло тихого Дунаю” та інші, лауреат всеукраїнського музичного фестивалю “Червона рута-99”. Автор культових пісень “Гендель”, “Буряки”, “Тесла летить на Марс”. Тарас Прохасько – письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Автор книжок “Інші дні Анни”, “FM Галичина”, “НепрОсті”, “Лексикон таємних знань”, “З цього можна зробити кілька оповідань”, “Порт Франківськ”, “БотакЄ”, “Одної й тої самої”, “Ознаки зрілості”, серії казок для малят (спільно з Мар’яною Прохасько), “Бо є так”, “Так, але”. За книжку есеїстики “Так, але” у 2020 році отримав Шевченківську премію.
Читайте також:
