У карпатських селах майстри-чинбарі виготовляють череси– широкі шкіряні пояси з металевими прикрасами.
Як шиють гуцульські череси, журналістка ПІК дізнавалася в Івана Миронюка, майстра з села Красноїлля, що на Верховинщині.
«Для чересів беру телячу, добре вичинену шкіру. Купляю її у спеціальних магазинах. Коли вибираю шкіру, то дивлюся, аби вона була без тріщин, легко гнулася, але не була занадто м’якою”, — розповідає пан Іван.
Далі вичинену шкіру майстер розкреслює простим олівцем, розрізає мисливським ножем на потрібну ширину та довжину. Розміри обговорює із замовниками. Зазвичай, пояси 10-15 сантиметрів завширшки, 70-160 — завдовжки.
Відрізавши потрібний метраж, Іван Миронюк робить зверху та знизу загини та зшиває їх шовковими нитками й малює на заготовці візерунки. Вони, зазвичай геометричні, складаються з простих та подвійних квадратів, ромбів, прямих та хвилястих ліній, кіл із ромбами всередині.
“Кожен знак має оберегове значення: лінії — прямі дороги життя, хвилясті лінії — гори, ромби — земля, кола — сонце”, – розповідає Іван.
Більшість візерунків для чересів майстер придумує сам, дещо змальовує зі старих поясів.
Після розмітки візерунку розпочинається найкропіткіша частина роботи: розцяцьковування – набивання маленьких металевих бляшок у шкіру по контурах орнаменту.
Круглі металеві прикраси називаються цятками, продовгуваті та овальні — квасольками. Кожна бляшка лише 1-2 сантиметри в діаметрі. На один черес треба до чотирьох тисяч (!) бляшок різної форми. Для кожної прикраси чоловік вибиває по дві маленькі дірки в поясі. Туди, на потрібну рисочку, вставляє «колючки», що позаду прикрас. Далі перевертає пояс та забиває кріплення.
Аби металеві бляшки не кололи власника череса, зверху на черес майстер накладає та пришиває шовковими нитками ще один шар шкіри.
Наостанок прикріпляє «куклю» ( пряжку). Аби її прикріпти, з обох боків поясу пан Іван робить спеціальні виїмки-пази, в які вставляє дві частини пряжки з нержавійки. На готовій пряжці майстер чеканить візерунки, а згодом вибиває маленькі заглибинки, в які вставляє кольоровий каучук. Черес готовий.
Один пояс Іван Миронюк виготовляє 3-4 тижні. Ціна гуцульської дивовижі: від 3,5 до 5,5 тисяч гривень. Вартість залежить від розміру та складності візерунку.
Насамкінець пан Миронюк каже, що в дитинстві бачив «зачаровані» череси.
«Коли їх чоловіки одягали, то не боялися ані вуйка (так гуцули називають ведмедя—авт.), ані вовка, ані ворожої кулі», — мовить майстер.
І це не вигадки, адже старовинні череси були 20-30 сантиметрів шириною та зроблені з потрійного шару добротної бичачої шкіри. Такий пояс-черес був, наче броня.
Зараз такого типу пояси непрактичні бо вони «сковують» спину. І їх виготовляють лише для поодиноких поціновувачів автентичного карпатського одягу, для приватних колекцій, музеїв або для театральних чи кіноартистів.
Злата Леміш, фото автора.
Читайте також:
Радміла, Амелія, Вільям: як франківці називали дітей у серпні
«Учитель року»: переможцям і лауреатам конкурсу збільшили грошові премії
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
