З нагоди національного професійного свята працівників кінематографії журналістка ПІК поспілкувалася з акторами: Надією Левченко, Ігорем Захарчуком та Олегом Шульгою.
Вони розповіли:
- про свою першу роль в кіно,
- у чому різниця між кіно та театром,
- поділилися власними думками стосовно розвитку українського кінематографа.
Про свою першу роль в кіно розповідає актриса українського театру та кіно Надія Левченко.
- Надіє, пригадайте, будь ласка, свою першу роль в кіно, якою вона була?
У 2012 році до нас в Івано-Франківськ приїхав кастинг-директор з режисером Юрієм Леутою. Вони шукали акторів для короткого метру “З акордеоном у Париж”. Мене затвердили на комедійну роль. Я здивувалась тоді, адже мені були притаманні ролі героїнь, які плачуть, страждають чи ниють, а тут багатодітна мама, вагітна п’ятою дитиною, яку нагуляла від іншого, поки чоловік був на заробітках. За сюжетом головний герой їде на заробітки до Парижу і до нього приходять односельчани з проханнями щось передати, привезти. І мій персонаж теж прибігла з усіма чотирма дітьми. Сцена була дуже кумедною.
Перед зйомками дуже хвилювалась. Нас привезли у готель і я мала час підготуватись. У номері просто місця собі не знаходила…вчила текст, обдумувала сцену, репетирувала перед дзеркалом (ред.сміється). І от коли вийшла на знімальний майданчик і зйомка почалась, всі з мене реготали. Це був успіх!))) Я тоді була дуже задоволена і щаслива. Через пів року вийшла прем’єра, я дивлюсь, а мене там рівно три секунди. Весь епізод вирізали.
Я прийняла це тоді як знак того, що погано спрацювала. Розстроїлась дуже. Але потім режисер мені пояснив, що відзнятий матеріал не весь потрапляє у фільм, така от специфіка монтажу, доводиться жертвувати хорошими сценами через обмеження у часі. Адже монтують такі сцени, що підтримують основний сюжет. Моя сцена була цікавою, але від її відсутності сюжетна лінія не страждала, тому її вирізали.
Наступна й одразу головна роль у кар’єрі Наді була роль лікаря Павленко у серіалі «Черговий лікар».
- Робота у кіно, звичайно, що відрізняється від театру. Що особисто для вас було складним?
Якщо у першому проекті я не дуже відчула різницю між театром і кіно, то у “Черговому лікарі” довелось вчитись її відчувати.
У театрі актор працює широко, голосно щоб було чутно і видно в останньому ряді. А у кіно все стриманіше, органічніше, реальніше… Плюс потрібно слідкувати за світлом, розуміти який кадр (загальний, середній чи крупний). Мені пощастило, у мене був оператор який допомагав і вчив мене працювати у кадрі.
І ще різниця між театром і кіно для мене ось у чому! Те, що ти робиш у кіно залишиться навічно зафіксованим, змінити вже нічого не можна. А у театрі завжди є можливість вдосконалити свою роботу, з кожною виставою проявляються нові моменти, деталі, які ти спершу не помічав, кожна вистава це відкриття. У кіно є тільки дубль, а це 2-3 спроби, а далі – вічність.
- Зіграти якого персонажа ви мрієте?
Хотіла б зіграти героїню, на кшталт Лари Крофт, зі стріляниною, трюками, спецефектами.
- А з ким хочеться попрацювати на одному знімальному майданчику?
Хотілося б попрацювати з Ірмою Вітовською, ми вже працювали разом у театрі, тепер мрію про спільну роботу у кіно. Дуже подобається актриса Настя Пустовіт, сподіваюсь колись опинитись на одному знімальному майданчику. Насправді є багато чудесних українських акторів з якими б мені було за честь попрацювати.
- Надіє, яке воно українське кіно? Як людина, яка знає кіноіндустрію з середини, як оціните рівень кінематографу в Україні?
Українське кіно – непередбачуване!
Воно має великий потенціал, адже творять його абсолютні відчайдухи й геніальні люди. І коли у нашій країні будуть створені правильні умови для його творення, це звичайно і фінансування і ще багато деталей, що зараз більш виснажують, аніж надихають творців, тоді наше кіно ще впевненіше вийде на світовий рівень.
Ну і звичайно глядач. Коли я чую реакції на українське кіно, які знецінюють його, особливо від людей, які його і не дивились, – мені сумно. Адже головне зараз це підтримка глядача, повні зали у кінотеатрах. Українські комедії користуються успіхом, а от художнє кіно, інтелектуальне отримуючи високі нагороди на європейських кінофестивалях популярне лише у вузькому колі.
Як думаєте, з чим це пов’язано, чому люди ігнорують серйозне українське кіно?
Мистецтво – це емоція, що породжує думку. У наш час всі живуть на швидкостях. Нормою стало швидко їсти, швидко знаходити інформацію, швидко отримувати емоцію. Заходиш у соц. мережу й у дванадцяти секундному сторіз задовільняють твою емоційну потребу. Кіно, театр, візуальне мистецтво дає можливість думати, аналізувати, уявляти – це процес у нашій свідомості. Зараз закриваються галереї, пустують кінозали, театр для багатьох взагалі невідомість. Це прикро. Справа в освіченості, я думаю, в бажанні та усвідомленні бути у власному процесі пізнання, а не нав’язування.
- І наостанок, Надіє, який український фільм/серіал обов’язково має переглянути кожен?
«Зараз в силу того, що триває Венеціанський фестиваль, на якому свій фільм вже вдруге від України презентує Валентин Васянович, рекомендую переглянути фільми «Атлантида» та «Відблиск». І ще з останніх, я дивилася його 4 рази, – «Мої думки тихі», воно і глибоке і смішне, і інтелектуальне».
До слова, Надія Левченко виконує одну із головних ролей.
Актор українського театру та кіно Олег Шульга свою першу роль в кіно називає удачею. Перш ніж поринути у кіноіндустрію Олег відслужив 23 роки у Дніпровському театрі «Віримо».
- Олеже, пригадайте, будь ласка, свою першу роль в кіно, якою вона була?
«Моя розповідь про перший досвід у кіно – це невеличка оповідь про удачу. Це було у 2016 році, я в той час ще працював в Дніпрі, в театрі «Віримо». І до нас в місто приїхали кастинг-директор Алла Самойленко, режисер Заза Буадзе та оператор Олександр Земляний. Вони шукали акторів до фільму «Червоний». На кастингу було багато акторів з Дніпра і з навколишніх міст. Тому я не мав ніяких особливих сподівань, але вирішив спробувати. І от ми всі стоїмо в малоосвітленому коридорі, в очікуванні кастингу. І виходить Алла Самойленко, йде і з усіма особисто вітається. Аж раптом зупиняє погляд на мені, питає скільки мені років, і каже, зачекай хочемо спробувати тебе на одну із головних ролей. Мені довелося чекати поки спробуються всі актори, і я дочекався».
Олег Шульга відмічає те, що дуже добре, коли актор одразу проходить кастинг за участі кастинг-директора, режисера, й оператора. Адже так є можливість одразу зрозуміти хто що хоче та знайти спільну мову.
«Загалом обставини були чудові. Через певний час мене запросили в Київ на парні проби з Миколою Березою. І буквально за годинку мені дали відповідь, що мене затвердили на роль радянського льотчика Віктора Гурова. Але я не думаю, що показався якось особливо вдало, що у нас пролетіла якась “іскра”. Все було спокійно, так би мовити, по робочому. Тому це була більше удача».
Режисером дебютного для Олега фільму є відомий український режисер Заза Буадзе. Актор вважає, що йому пощастило розпочати свою кінокар’єру саме з ним.
«Заза Буадзе дуже тонкий режисер, він дивиться що може запропонувати актор. Він і дає волю, і коригує, і направляє – зрештою маємо результат співтворчості»
- Робота у кіно, звичайно, що відрізається від театру. Що особисто для вас було складним?
«Звичайно у кіно та театру є спорідненість. Моє особисте відкриття – це те, що кіно це як етюд, спроба. Адже актор повинен включитися на декілька секунд, хвилин, він переходить з кадру в кадр і весь час повинен пробувати, шукати. Звичайно були складнощі, адже це все вперше, але я це називаю цікавими пригодами. Ми починали знімати в теплі місяці, а за сюжетом дія відбувається за Уралом і має бути досить холодно. Але насправді на знімальному майданчику вже панувала українська весна: квітуча та пахуча. А ми в цей момент граємо Зауралля: в теплих штанах, фуфайках, шапках, грубому взутті. Ось це було складно. Але особисто я від цього не потерпав, а просто сприймав як цікаву пригоду».
Олег додає:
«Коли стріляли, вбивали – це теж відіграти важко. Особливо коли ти вбиваєш опонента, і тут же на тебе накидаються з ножами, одночасно стріляють в спину, а тобі в цей момент потрібно дивитися на жінку. Все це прожити в одному кадрі було доволі складно. Але знову ж таки для мене це було як пригода, новий жаданий досвід».
- Олеже, як людина, яка знає кіноіндустрію з середини, як оціните рівень кінематографу в Україні?
«В першу чергу наше кіно активно та бурхливо розвивається. Як глядач я все частіше спостерігаю фільми, які радують мене. Це і «Мої думки тихі», і «Брама», і «Пекельна хоругва» тощо. Я вже не пам’ятаю всіх фільмів, які мене потішили, і це прекрасно. Але це емоційні речі, а є раціональні».
Серед раціональних речей під час оцінки українського кінематографа Олег Шульга виділяє закони кіно, позицію глядача та сценарії.
«Існують закони кіноіндустрії, точніше навіть закони ринку. У всьому світі локальне кіно цінується своїми країнами, народами, націями. Тобто європейський глядач любить своїх акторів і своє кіно. Тому воно завжди має попит. Ми мусимо користатися цими законами й наситити наш український ринок, бо ми випали в певний час з ринку кінематографу, тому зараз необхідно надолужити та наситити український ринок різножанровим кіно вітчизняного виробництва, щоб захопити глядача. І тоді ми будемо приречені на успіх».
Олег каже, що у нас є все для створення класного кіно: і прекрасні актори, режисери, сценаристи, відмінна технічна база, оператори.
«Ми вже давно можемо працювати на світовому рівні»
Як і більшість акторів, Олег також відзначає, що бракує підтримки кінематографу зі сторони влади.
«Наразі у нас кіноіндустрія розвивається значною мірою шляхом ентузіазму. Ми ще не ввійшли в режим запланованих шедеврів».
- Яке завдання у кіно, не тільки розважати, а й…?
«Вклад в культуру може дати національне зростання в різних сферах. Адже саме культура формує свідомість, впливає на формування громадського суспільства і тих нових поколінь, які приходять на заміну чинним функціонерам. Кіно – це один з інструментів, поруч з літературою, живописом, музикою тощо. Це все працює на єдину мету – на те, щоб людина зберегла людську подобу. Культура, мистецтво робить людину людиною. Тому хочеться, щоб у нашому суспільстві було повноцінне культурне життя».
- Зіграти якого персонажа ви мрієте?
«Актор – людина, яка постійно хоче працювати. Наприклад, запитайте у вантажника «хочеш розвантажити ще три вагони?», він скаже – «ви що здуріли?», Людина на будь-якій роботі з радістю йде на обід чи у відпустку. У актора все навпаки, йому цього не хочеться, він хоче працювати. Я сподіваюся що я ще живий в професійному плані й вважаю, що мої найкращі ролі ще попереду. Хочу зіграти й Гамлета і Річарда третього, і Шевченка, Гонту, Стуса…все що завгодно. Не можу назвати одну чи десять ролей, я хочу грати багато».
- А з ким хочеться попрацювати на одному знімальному майданчику?
«Мені так щастить у моїй творчій біографії, що я граю різні ролі з чудовими, професійними партнерами. Це й актори з досвідом, і молоді мене радують своєю безпосередністю і потужністю. Виділити когось одного не можу. Наприклад, зараз тривають зйомки міжнародного проекту Storm school. І от-от має відбутися закордонна частина зйомок. Наразі я чекаю цієї зустрічі, бо мені цікаво, які вони іноземні актори, як з ними порозумітися, спілкуватися. Це мені цікаво. А мрію я про багато різних партнерів. Бо всі вони прекрасні, всі вони чомусь вчать, лише треба вміти почути та побачити, розкрити партнера».
І наостанок, Олеже, який український фільм/серіал обов’язково має переглянути кожен?
«Дивитися треба всі українські фільми. І «Мої думки тихі», і «Кіборги», і «Погані дороги», і все, що вже важко перелічити. Вони торкаються різних тем. Важливо бачити якомога більше. Адже жоден твір мистецтва не є всеосяжним. Щоб бути людиною треба бачити, чут, “споживати” різне, адже людина постійно змінюється, розвивається, має різні запити, тому треба дивитися і дивитися».
Ігор Захарчук – актор Івано-Франківського драмтеатру на “голубі екрани” потрапив не так давно, свою кінокар’єру він лише починає. Перший художній фільм «Небо-парасолька» з участю Ігоря має вийти цьогоріч. Також невдовзі на екранах з’явиться 4-серйний серіал «Штурм».
- Якою була твоя перша роль в кіно (серіалі)?
«Я лише починаю своє кіножиття. Хоча найперший мій досвід коли я вийшов на екран, це один епізод в скетчкомі «Віталька». Потрапив я кастинг через соцмережі. Це була коротка роль охоронця, який не пропускає Вітальку в клуб, бо той у лижному костюмі. Отака коротенька перша роль. Так, це не був одразу великий проект. Але треба з чогось починати. Ці епізодичні ролі теж дають змогу зрозуміти специфіку створення кіно. Зараз знімаюся в проекті ICTV – бойовику “Штурм”.
- Робота у кіно, звичайно, що відрізається від театру. Що особисто для тебе було складним?
“По-перше, акторам з провінції не так легко потрапити в кіно і доволі часто через те, що ми не в Києві. Наступне, це узгодити час знімання і поєднати все з театром. Бо ж у театрі є репертуар і ледь не щодня потрібно виходити на сцену. Мені пощастило, що у Франківському театрі йдуть на поступки та підлаштовують все під тебе. Але й буває так, що все йде не за планом. Буквально декілька тижнів тому їхав до Києва знімати одну із сцен. Все приїхав, мене загримували о 9 ранку, і я так сидів чекав. Вже 19:00 і мене кличуть, я подумав, що от, час моєї сцени!, а виявилося, що її взагалі перенесли. І тому знову потрібно вертатися додому, домовлятися з дирекцією театру. Це і є складно”.
Ігор додає, що зіткнувся зі страхом “не переграти”.
“Я дуже старався не переграти, не взяти театр у кіно. У театрі ти набрав емоцію і йдеш весь час з нею, від початку до кінця. А у кіно є кадри. І тому одну й ту ж емоцію потрібно відтворювати декілька разів, для загального, середнього та крупного кадру. І це найбільше втомлює. Але я сприймаю це як практику, тренаж. Я насолоджуюся і театром і кіно. Це різні, але однаково улюблені процеси”.
- Як оціниш рівень кінематографу в Україні?
Я можу лише побажати, щоб українське кіно розвивалося. Бо коли тебе україномовного актора запрошують в український проект, але при цьому просять вивчити російську мову – тут стає образливо, чому ти не можеш на своїй землі зніматися в україномовному кіно. Але ті українські фільми, які є, надзвичайно хороші.
Кіно, театр, мистецтво повинні жити.
- Який український фільм/серіал обов’язково варто переглянути?
Таких фільмів багато, одні з них це – «Мої думки тихі», “Брати”. От більше б таких фільмів.
Розмовляла Надія Дзінько.
Прикарпатська інформаційна корпорація вітає всіх причетних до кіноіндустрії та бажає українському кіно і всім хто його творить, процвітання!
Дивіться також:
- Люди Прикарпаття: історії, що надихають – співак Сергій Лазановський (ВІДЕО)
- Люди Прикарпаття: історії що надихають: директор Коломийської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості Мирослав Мацьків
- Люди Прикарпаття: історії, що надихають – поліцейська Мар’яна Домбровська (ВІДЕО)
- Люди Прикарпаття: історії, що надихають – рятувальник Михайло Нечесний (ВІДЕО)
- Люди Прикарпаття: історії, що надихають – актор Олексій Гнатковський (ВІДЕО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
