Скульптор світового рівня Григорій (Григор) Крук, що народився в селі Братишів на Тлумаччині, проте понад тридцять літ мешкав і творив у Мюнхені, у 1970 році в листі до братишівських сусідів писав:
“…Ту люди вмирають, як мухи, і то молоді, бо гонять себе день і ніч за грішми. Кожен хоче мати два авта, 10 пар черевиків, 10 пар вбрань, 10 покоїв…, але через то багатство в молодому віці вмирає… Я з боку дивлюся на ту комедію, і нічо інше мені не залишається, як тільки сміятись з людської дурноти».
Так відверто описував Крук у липні 1970-го капіталістичну дійсність. Зараз вона й в Україні капіталістична. Але зміна формацій не міняє ставлення односельців до знаменитого Крука.
“О, Крук – це наш, всесвітньо відомий скульптор”, – кажуть у Братишеві.
Сьогодні, 3о жовтня 2021-го, у 110-роковини з дня його народження, в селі мали проводити щирі пам’ятні заходи, та все сплутала “червона зона” карантину. Проте, згадає Крука у церкві Успення Пресвятої Богородиці отець Іван. Згадають чи не в кожній хаті односельці, бо завдяки вчителю-краєзнавцю Петру Боднарчуку (на фото), знають Григорія Крука навіть наймолодші мешканці села. .
Багато років тому стараннями Петра Миколайовича у місцевій шволі відкрився музей скульптора Крука, а зараз – до дня його народження – нова експозиція. У цій благородній справі підтримує пана Боднарчука директорка школи Галина Солонина. Тішаться такою культурною принадою мешканці села, відвідують гості.
?
До слова, краєзнавець Боднарчук зібрав таку кількість цінних матеріалів про Крука, що міг би відкрити виставку в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї.
А поки що – наша розповідь про знаменитого краянина.
Син гончара Гриць Крук (на фото – за спиною у батька), набув грамоти в селі й пішов до Станіславської промислової школи.
Потім вчився у Львівській школі декоративно-прикладного мистецтва, у Краківській та Берлінській академіях мистецтв. Творчого визнання нажив у Німеччині. З 1945 по 1988 рік створив понад 300 скульптур, котрі здебільшого стали культурним надбання великих музеїв світу – в Парижі, Лондоні, Римі, Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто, Пекіні, Анкарі, Единбурзі, Відні…
На чужині скульптор і графік Крук був настільки цікавим, що Лувр якось на цілий місяць надав йому чималі площі під персональну виставку. А її величність королева Великої Британії Єлизавета ІІ свого часу не пошкодувала для його експозиції монарші апартаменти…
Творчість самобутнього майстра з прикарпатським корінням на те вартувала. Вона чіпляла за живе природністю та щирою наївністю, сміливими формами та надзвичайною пластикою.
Григор завжди тяжів до натуралізму заради того, щоб передати нашого селянина таким, яким той був.
Інша за змістом та почерком серія його скульптурних портретів – Володимира Великого, доньки Ярослава Мудрого, яка стала королевою Франції, Йосипа Сліпого, Тараса Шевченка, Івана Мазепи, Василя Стефаника… Зауважимо, що митрополит Йосип Сліпий після вісімнадцяти років ув’язнення у Сибіру з великим задоволенням теж позував українському майстрові.
Незважаючи на свої творчі вершини й світове визнання, Григор Крук не розгубив земної людяності та щирої любові до своєї малої батьківщини. Це відчувається у кожному рядку його листів до односельців. Підписувався родинно: ваш Гриць; щиро ваш Грицько Крук; Гриць – син Круків. Він прожив чудове життя у «рафінованих» містах, але спогади завжди повертали його у сільське дитинство.
До слова, листи Крука надав нам Петро Боднарчук і завдяки уривкам з них ви зможете уявити собі, якою людиною був знаменитий скульптор-галичанин.
Коли йому було вже 70-ть, він писав до сусідки Анни Семенів:
«Пригадую собі ще маленьким хлопцем, як наша корова не доїлась, а ви щоранку приносили нам молока. За вашу сусідську доброту, яка ніколи не пропадає в моїх думках про Вас, ще раз дуже дякую та посилаю Вам маленький пакуночок. Теплі панчохи на зиму, светр, хустинки, чоботи і черевики на братишівське осіннє болото. Чоботи з гуми є дуже практичні, бо не псуються і завжди мож добре їх помити».
Ось ще одне послання з Мюнхена до Братишева:
«Дорогі та незабутні мої сусіди! Напишіть мені про вашу домашню господарку: чи маєте корови, коні, кури? Чи то все є колгоспне? Хліб печете самі зі своєї муки чи отримуєте з колгоспу? Я знаю що церква під час війни згоріла. Чи побудували нову? Чи є в селі ксьондз, лікар, пошта..?» (20.09. 1982 р.).
А тут уже вирішив поділитися особистим:
«Мені було добре жити, як мій брат Іван жив. Він був купець. Мав два склепи в Мюнхені. П’ять дівчат, які продавали гарне авто за добрі гроші. По смерти брата все минуло, бо я не вмів і не мав охоти провадити склепами, бо була велика морока і гризота. Тепер я сам, жию скромно і щасливо без великих грошей і маєтку”.
Так сталося, що святою музою була для Крука тільки творчість і він не мав своєї сім’ї. Та не сприймав це як трагедію:
«На старі літа не бідую. Маю гарну вдовицю, яка мені варить, сорочки пере і робить все, що треба в хаті» (Мюнхен, 28/9 1981).
«…Права рука болить… Лікар поставив діагнозу, що я в молодости забагато дівчат-модельок обіймав. Може, має рацію» (Мюнхен, 22 березня 1988).
З плином літ Григор Крук все більше сумував за всім українським.
“Коло мене, дякувати Богу, все гаразд. Працюю лише тогди, коли хочу. Маю святий спокій. Ту в Мюнхені є наша церква… В неділю йду на Службу Божу, а по Службі коло церкви стрічаю наших людей, з якими говорю нашою рідною мовою, бо цілий тиждень розмовляю лише по-німецьки» (20 вересня 1982 року).
Кожна вісточка з рідного села була для Григорія Яковича великим святом, яке здебільшого влаштовував йому своїми листами сусід Микола Павлюк, тепер уже покійний. Але у 1969 році надійшли до Мюнхена дуже сумні рядки. Померла мати Григорія. А в 1971-му пішла з життя його сестра Марія. Невдовзі зруйнувалася стара хата Круків, що стала пусткою.
Збіг таких гірких подій в уяві Григорія Яковича стер з лиця землі кревні канони, що зв’язували його з батьківщиною, підтримували надію на повернення додому . Цей моральний удар обернувся для Крука психічним зламом. На кілька років він відійшов від активної творчості, не виставлявся, сторонився людей.
Та друзі не покинули його: вмовили відпочити від бронзи та глини, підлікуватися… І через певний час митець повернувся до звичного життя. Як сильнодіючі ліки надійшли до Григорія Яковича і світлини з Братишева. На них – довгоочікувана новина: сусіди поставили гарні пам’ятники на могилах його рідних, належно впорядкували поховання та обнесли файною огорожею. У відповідь він дуже дякував сусідам і знову тішив їх творчими новинами.
І все ж останок свого життя Григор Крук зустрів у Будинку перестарілих у Німеччині. Помер у Мюнхені 5 грудня 1988 року. Там і похований.
Вся творча спадщина Григорія Крука перейшла до Українського вільного університету.
У центрі рідного села скульптору Круку поставили величний пам’ятник, а на місці родинного обійстя – скромний хрест, біля якого хтось сьогодні поклав квіти.
В Івано-Франківську з видатних робіт Крука маємо лише одну скульптуру «Дівчинка, що читає». Вона є у запасниках Музею мистецтв. Як розказували у музеї кілька років тому, у держави нема грошей, щоб, зважаючи на художню цінність витвору, забезпечити йому повну безпеку у вільному доступі й показати відвідувачам.
Таке у нас сьогодні життя. Цікаво, що написав би про нього щиро наш Григорій Крук?
Марія Палюга,
уродженка села Братишів.
Читайте також:
Стало відомо про стан Леоніда Кравчука після важкої операції і де він перебуває
Така весела фрау Меркель! Вона відома вам такою? (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
