“У нас гарні новини: за минулий тиждень народилась одна двійня. А всього було 43 пологи: 23 хлопчики та 21 дівчинка побачили світ у наших стінах”.
Інформація у такому стилі регулярно з’являється на світловому табло та на Фейсбук-сторінці КНП «Івано-Франківський обласний перинатальний центр». Тут навіть у Різдв’яні свята, за великої кількості календарних вихідних, нічого не зміниться в роботі.
Йдеться ж не просто про звичайні пологи, народження двійнят та трійнят, а здебільшого про тривалий «медичний сервіс», без надання якого частина діток, мабуть, стала б у майбутньому випробуванням для батьків.
Як вдосконалюється перинатальний центр та в якій атмосфері закінчує 2021 рік – розповідає у розмові з журналістом ПІК генеральний директор Івано-Франківського обласного перинатального центру Юрій ПАВЛУШИНСЬКИЙ.
Що таке перинатальний
– Юрію Миколайовичу, насамперед нагадаймо нашим читачам, чим перенатальний центр відрізняється від класичних пологових будинків?
– Так, є різниця. Місія перинатального центру – це обслуговування жінок з високим ступенем ризику народження дитини через складні хвороби та ускладнений перебіг вагітності.
Йдеться, зокрема, про важкі форми цукрового діабету, бронхіальної астми, гінекологічні та серцево-судинні патології. Як наслідок – передчасні пологи, дітки з екстремально малою вагою. Їх ще називають «діти-поспішайки». І маємо мати умови та можливості для проведення ускладнених пологів у таких жінок, виходжування новонароджених таким чином, щоб після наданої допомоги малята їхали додому життєздатними, на радість батькам.
– Скільки разів цього року лелека прилітав до перинатального центру, що каже статистика?
– Ми зберегли у 2021-му рівень народжуваності. У нас народилося понад 2,5 тисячі дітей. Це навіть на 200 діток більше, ніж торік.
Цифра вроді не велика, але враховуючи загальний спад народжуваності в області – цього року орієнтовно на 1000 дітей, наш заклад залишається одним з небагатьох на Прикарпатті, який дає плюс народжуваності. Причому, продовж останніх трьох років у нашій клініці народжуються 96 -100 двієнь та 3-5 трієнь.
Зауважу, що із 2,5 тисячі новонароджених цього року, 370 хлопчиків та дівчаток появилися на світ передчасно. Багато із них з дуже малою вагою, потребували особливого догляду. Навіть зараз у відділенні інтенсивної терапії наші фахівці виходжують немовлят вагою 500 – 600 грамів.
Про що свідчить вага новонародженого
– Коли молода матуся народжує дитя з малою вагою, усі переживають, стараються менше про це говорити. А коли з’являється малюк з великою вагою, радіє вся родина: «О, наша Настуня народила богатиря – 5.300!». Чи завжди така вага є виключно втішним фактом, з медичної точки зору?
– Не завжди. Іноді високу вагу провокують навіть легкі форми діабету у породіллі чи інші порушення обмінних процесів. Такі діти ще в утробі матері потребують ретельного обстеження. Потрібна діагностика стану плода, а також подальше спостереження після народження малюка. У деяких випадках проблеми діагностуються з часом. Проте є факти абсолютно здорових дітей з високою вагою суто фізіологічно.
– Виходжувати крихітку вагою до кілограма – неймовірно відповідальна робота. Що окрім професійності медиків впливає на результат?
– Насамперед – технічного оснащення закладу. Цього року ми продовжували наполегливо працювати у цьому напрямку. Приємно сказати, що вдалося закупити сучасного обладнання більше як на 23 мільйони гривень. З них 14,5 мільйонів гривень виділила Івано-Франківська обласна рада, з бюджету області.
Ми купили ще три потужних дихальних апарати, УЗД-апарат, систему ультразвукової діагностики, аналізатори для лабораторії, лапароскопічну стійку – сформували цілу лапароскопічну операційну. Будемо старатися довести кількість лапароскопічних операцій в гінекології до 70%. І всі нові технології, які є в державі (у медицині), поступово застосовуємо у нас.
– Лапароскопія – у чому її суть?
– Простою мовою – це методика малоінвазивних оперативних втручань через невеликі проколи тканин з використанням спеціальної апаратури та інструментів. Хід операції контролюється за допомогою відеомонітори.
Перебування такої пацієнтки у стаціонарі скорочується у два-три рази. Тобто, сьогодні її прооперували, а завтра-після завтра вона може поїхати додому. Для клініки – це економічна перевага. А головне – це вигідно для пацієнтки: вона отримала сучасне, ефективне лікування і через день-два повернулася остаточно видужувати у більш звичних життєвих умовах.
– Як кажуть в народі, вдома й стіни лікують.
– Проте надаємо велике значення комфортному перебуванню пацієнтів в умовах перинатального центру. Попри те, що заклад обмежений у квадратних метрах, приміщення лікарні, відверто кажучи, морально застарілі, ми цього року відкрили блок із шести палат, де є душ, ванна, туалет.
У такому відділенні породілля може перебувати з чоловіком під час пологів та після. Можуть знаходитись поряд й інші члени родини. Попит на ці палати сумісного перебування настільки великий, що будемо думати, як відкрити у 2022 році ще декілька.
– Які у клініці плани щодо покращення діагностики крихіток та їх мамів?
– Покращення діагностики розглядаємо як пріоритет наступного року. Адже в області, як і загалом в Україні, на жаль, є багато випадків вад розвитку у дітей.
Не всі вчасно діагностуються, а тому не всі вчасно вдається прооперувати. І це дуже погано. Адже бувають проблеми у стані плода чи здоров’ї новонародженого, які несумісні з життя, а є такі, що після оперативного втручання дитина буде абсолютно здоровою.
Тому для покращення діагностики ми вже купили цього місяця діагностичний апарат екстракласу і наступного року будемо оснащувати центр відповідним обладнанням для перинатальної діагностики.
Залучили серйозних спеціалістів, щоб якісно діагностувати генетичну патологію, яка раніше у нас не діагностувалася. У цьому контексті у нас є співпраця з клініками Києва. Ми ведемо з ними перемовини про те, щоб частину проб брали ми, а дослідження проводились у Києві.
Підвищення кваліфікації: німецький напрямок
– Співпраця – це добре. Але ще краще, коли все необхідне є на місці…
– Особливо – фахівці. При цьому робота кожної ланки – лікарської, медсестринської – одинако важливі. В роботі закладу всі головні – лікар, медсестра, санітарка.
Інакше, ми можемо придбати обладнання ще на 20-30 мільйонів, але якщо у нас не буде лікарів екстракласу, якщо медичні сестри не будуть знати своєї роботи, то результатів мати не будемо. Тож і в цьому сенсі ми – заклад, який рухається вперед.
Маємо чіткі домовленості про стажування наших лікарів у Німеччині. Цього року не вдалося здійснити цей задум через пандемію. Та не втрачаємо надії, що у 2022-му наші спеціалісти – гінекологи, неонатологи будуть стажуватися у Німеччині, безплатно.
– Ви теж туди поїдете?
– Так, одна із вимог співпраці – я повинен перший раз приїхати зі своїми лікарями. І як кожний лікар, який прагне вдосконалюватися, залишуся там бодай на короткий час, щоб подивитися, як працюють німецькі колеги, щось у них почерпнути. До слова, за досвідом я вже їздив до Польщі та Словаччини, а в Німеччині ще не був.
– Sprechen Sie deutsch? – розмовляєте німецькою?
– Ні. Перемовини ведемо через українських лікарів, які довгий час працюють у Німеччині. Але наші спеціалісти, які будуть їхати на стажування, мають володіти англійською або німецькою мовами. Така вимога.
Висока зарплата гендиректора у руках медсестри?
– Юрію Миколайовичу, висококваліфікований, професійно сучасний лікар має відповідно й отримувати за свою роботу. Зараз в Україні однією і найбільш обговорюваних соціальних тем є якраз підняття зарплати медикам. Уряд гарантує зробити це уже з першого січня нового року. Ви в цьому не сумніваєтесь?
– Ми одна з небагатьох клінік області, яка навіть без централізованого підняття тарифів готова підняти своїм працівникам заробітну плату. Так і буде. Ми збалансовано підійшли до оптимізації штату, тісно співпрацюємо з Національною агенцією охорони здоров’я України та підійшли до того, що лікар буде отримувати не менше 20 тисяч гривень на місяць, медична сестра – не менше 13,5 тисячі.
– А скільки наразі отримуєте Ви – генеральний директор обласного перинатального центру? Бо що б ви не казали про важливість усього кадрового списку працівників лікарні, її осучаснення та якісну роботу насамперед генеруєте Ви, і недоліки у роботі відповідаєте теж?
– Керівником я став не повних два роки тому. І згідно зі статутом нашого центру мав право на оклад у 37 тисяч гривень. Але, враховуючи не зовсім благоприємну фінансову ситуацію у клініці, я знизив допустимий оклад собі та своїм заступникам. Тож моя зарплата – 20 тисяч гривень. Це нарахування. Наступного року моя зарплата може піднятися, але не значно. Я не вважаю, що головний лікар має брати у 5-10 разів більше, ніж медична сестра чи санітарка.
Проте, якщо нам у клініці вдасться створити такі можливості, що медсестра буде заробляти не 13,5 тисячі гривень, а 20 тисяч, то головний лікар теж міг би отримувати значно більше, як тепер.
Перинатальний та влада: є спільний інтерес
– За вікном – мороз, але у перинатальному центрі цього не відчуваєш. Це при тому, що газ для опалення в Україні дуже дорогий. Як справляєтесь з платіжками?
– Справляється обласна рада, на балансі якої ми є. За комунальні послуги платить облрада, ми не маємо з цим жодних проблем. Навіть у морозну погоду в нашому закладі оптимальна температура, у нас комфортно і тепло.
– Зазвичай українці полюбляють критикувати владу. А у Ви, начебто, не маєте за що: кошти на обладнання центру виділяють, за опалення платять, з робочими візитами – бувають. Як Ви цього досягаєте, маєте особливий дар комунікувати?
– Якщо сказати відверто, то з головою обласної ради Олександром Сичем та головою ОДА Світланою Онищук ми спілкуємося по кілька разів на місяць.
А все тому, що вони чітко розуміють пріоритетне місце нашої лікарні. Я не кажу, що інші медзаклади не важливі. Але в питаннях демографії ми маємо особливу роль. У нас із владою регіону є спільний інтерес – підвищення народжуваності на Прикарпатті.
Ми – заклад третього рівня надання допомоги, Це високоспеціалізована допомога, зокрема, в екстрених випадках. Адже перинатальна патологія — це захворювання і патологічні стани плода і новонародженого, які виникають у перинатальному періоді. А враховуючи те, що лікарня обслуговує велику кількість жителів Прикарпаття й також Тернопільської та Закарпатської областей, керівники Івано-Франківської області щиро відгукуються щодо розв’язання наших проблем і допомагають. Колектив перинатального центру за це їм щиро вдячний.
– Чи підтримує заклад влада інших областей. Ви ж обслуговуєте їх мешканок?
– Такої допомоги немає, і ми не впоминаємось. Адже кожна пацієнтка має право вибору – де їй лікуватися, де народжувати. А те, що жінки з інших областей звертаються саме до нас, це надихає. Значить, нашим фахівцям довіряють і вибирають нашу клініку.
Це дуже важливо, бо чим більше у нас пацієнтів, тим більше отримуємо коштів від держави.
Працюємо з пацієнтами так, щоб вони ще до нас прийшли, якщо буде така потреба, а може й комусь порекомендували нашу клініку. Адже медична реформа в Україні дає шанси працювати і розвиватися тим медзакладам, які борються за пацієнта. Тобто, більше та якісніше працюєш, в тебе буде більше людей і відповідно від держави більше фінансування. Якщо не йти таким шляхом, то, мабуть, багато медичних закладів відсіється.
– Ось як. Проте в Україні й досі критикують медичну реформу.
– Якщо казати об’єктивно, то її треба було робити набагато раніше. Адже не таємниця, що у нас медичних закладів значно більше, ніж у країнах Європи. І штати доволі роздуті. Навіщо?
Новий центр найближчим часом: реально чи ні?
– Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, який цього тижня побував з робочим візитом на Прикарпатті, на брифінгу для медіа сказав, що має ум планах розбудову Івано-Франківського обласного перинатального центру. Як Ви особисто це бачите?
– Мабуть, так, як прем’єр (усміхається). Річ у тому, що за час роботи головою Івано-Франківської ОДА Денис Шмигаль заглиблюватися у нашу проблему, яка полягає у тому, що ми один з небагатьох перинатальних центрів України, які не мають свого приміщення. Орендуємо у міського перинатального центру. Орендуємо безплатно, але є багато мінусів. Ми не можемо створити тут усі необхідні умови для надання допомоги пацієнткам у пологах і після пологів на сучасному рівні.
Тому прем’єр-міністр мав на увазі добудову нового приміщення нашого центру у Пасічній. Будівництво розпочали ще у 2011 році, зараз об’єкт у замороженому стані. Плекаємо надію, що стараннями обласного керівництва він буде включений у Національну програму «Велике будівництво» і вдасться добудувати його за кошти державного бюджету.
– Вкрай неприємне запитання. Чи були цього року у перинатальному центрі втрати породіль?
– На жаль, так. Ми ковідна лікарня. У нас не було материнської смертності пов’язаної з акушерською патологією, але доводилось лікувати пацієнток з ковідною пневмонією… Ми боролися як могли, ми залучали найкращих консультантів з області, з Києва. Та попри нашу боротьбу за життя пацієнток, у чотирьох випадках коронавірус виявився сильніший. Ми співчуваємо, і перепрошуємо рідних, що медицина буда безсилою.
Й користуючись нагодою, вкотре прошу усіх прикарпатців – вакцинуватися. В першу чергу прошу жінок, які думають про материнство.
Адже доказова медицина свідчить, що при цій хвилі коронавірусу вагітні на 70% гірше переносять ковід, ніж не вагітні. Тому ми рекомендуємо вакцинуватися навіть жінкам, які уже при надії. Адже у вакцинованих коронавірусна хвороба протікає набагато легше.
І ще одне: слід пам’ятати, що здоров’я дитини залежить не тільки від лікарів, а насамперед – від батьків.
– Пане Юрію, яким чином підтримуєте дух порозуміння та гармонійних стосунків всередині свого великого колективу? Адже це дуже важливо.
– Пояснюю у колективі, що рухатися у напрямку розвитку ми маємо разом. Образно кажучи, плисти у човні маємо разом. Він або буде плисти, або потоне. Аби плив, кожен має весла і повинен в однаковій мірі гребти.
– Ви – оперуючий хірург, оперуючий керівник клініки. Чи «стоїть черга» пацієнток, щоб саме ви при необхідності робили ту чи іншу операцію?
– Як спеціаліст, я можу оперувати й оперую часто. Але це не основне моє завдання, як керівника лікарні. У нас достатньо фахових лікарів, які теж якісно роблять цю роботу. Основне моє завдання – створити для лікарів такі умови, за яких вони зможуть працювати якнайкраще.
І маю сміливу мрію: щоб у нашій клініці працювали найбільш фахові лікарі області.
В цілому я задоволений тим, що в обласному перинатальному центрі, в якому працює понад 400 людей, маю спільну мову з колективом кваліфікованих спеціалістів, які прагнуть до самовдосконалення та осучаснення самого закладу. А співпраця центру з наукою нас доповнює, підсилює, вона впроваджує нові технології і міжнародні стандарти, які сприяють головному – здоров’ю пацієнтів.
Про особисте та споконвічне
– Коли людина стає відомою, ось як Ви у медицині області, всі хочуть знати про неї навіть більше, ніж вона знає про себе сама. Розкажіть коротко про свою сім’ю і де ви живете?
– Живу з родиною у Богородчанах, де до своєї нинішньої посади чотирнадцять років працював у районній лікарні, три із них – головним лікарем лікарні. Цей шлях вплинув й на професійний вибір дітей. Син Олександр – студент другого курсу лікувального факультету Івано-Франківського національного медичного університету. Дочка Іванна вже працює в Івано-Франківській обласній лікарні невропатологом. Зять Олексій є хірургом в районній лікарні у Богородчанах. Навіть трирічна онучка Анюта вибирає собі в магазині іграшки пов’язані з медициною.
І тільки дружина Любов Іванівна професійно вирізняється серед нас – працює вчителем української мови та літератури. Проте, коли збираємось всі разом, обговорюємо тему більшості – проблеми медицини, охорони здоров’я.
– Невже, коли сідаєте за родинний стіл на Святий вечір, то влаштовуєте «уроки» здорового харчування. Мовляв, це не варто їсти, бо воно смажене, а це – надто калорійне … Чи дружина знає, як усім вгодити?
– Ніяких таких «експертиз» не проводимо. Шануємо народні традиції. Все проходить у нас, як відбувалося від діда-прадіда: свята вечеря з молитвою, з кутею, з дванадцятьма стравами. І ніхто калорії не рахує. Хоча у будні, мабуть, треба рахувати. Та, як то кажуть, наразі руки не доходять.
– А на Різдво, чи любите колядувати? Чи колядують у Богородчанах?
– Всі колядуємо. У нас з дружиною це з дитинства. Я народився у Жураках, вона – у Солотвино. Тому й досі на Різдво їдемо і туди, і туди – колядувати. Й у Богородчанах люди дуже люблять коляду.
Тож усім прикарпатцям бажаю приємного Нового року, веселого Різдва, солодкої куті та дзвінкої коляди.
Розмову вела Марія Палюга.
Фото Івана Денисюка.
Читайте також:
- Відеоанонс: На роботі кожен має весло і повинен гребти в одинаковій мірі, каже гендиректор перинатального центру на Прикарпатті (ВІДЕО)
- Франківський перинатальний центр отримав нове обладнання для виходжування немовлят (ФОТО)
- Нові функціональні ліжка отримав Івано-Франківський обласний перинатальний центр (ВІДЕО)
- Ваш гороскоп на тиждень 27 грудня-2 січня
- У Карпатах випало майже два метри снігу
- Співак з Прикарпаття Гуцул-Хуліган презентував сучасну версію відомої колядки (ВІДЕО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
