ПІК вирішив підняти військову хронологію нашого славного міста. У першій частині – польсько-турецька війна, яка розпочалася вже за 10 років після заснування Станіславівської фортеці.
Хто проти кого?
Польсько-турецька війна 1672-1676, або війна між Річчю Посполитою та Османською імперією за володіння Правобережною Україною.
Військові події у Станіславові
У вересні 1672 року відбулося перше офіційне бойове хрещення міста. Кримські татари Халіль-баші та українські козаки Дорошенка підійшли до стін фортеці, спалили передмістя, але штурмувати Станиславів не наважилися.
Друге випробування Станіславова припало на 1676 рік. У червні величезна турецька армія перейшла Дунай і через Молдавію рушила до кордонів Речі Посполитої. Її очолював губернатор Кандії Ібрагім-паша, якого за жорстокість прозвали «Шайтаном» (Дияволом). Офіційно заявлялось, що цей Ібрагім наділений дипломатичними повноваженнями і йде ратифіковувати мирний договір. Втім у липні розвідка донесла, що союзник турків, волоський господар Дука, наполегливо радив ченцям Манявського скиту перебратися до більш безпечного місця. Це вказувало на те, що турецька армія може піти і на Покуття, тож мирна місія Ібрагіма Паші заздалегідь була запланована не зовсім вже й мирною…
А турецька армія тим часом наближалась. Польське командування надіялось, що головною ціллю походу Ібрагіма паші є Львів і саме там почало згромаджувати війська. Але коли османське військо різко повернуло на південний захід, здобувши Золотий Потік і Раковець, стало зрозуміло – турки йдуть на Станіславів. Тепер чітко окреслилась головна мета кампанії. Війна добігає кінця, у випадку падіння Станіславова до османських трофеїв додасться ще й Покуття.
Поляки явно не були готові до такого ходу подій. В цих краях в них були тільки мало чисельні військові загони, які не представляли ніякої загрози туркам. Скориставшись тим, що головний охоронець покутського краю Зброжек був відсутній в Станіславові турецькі війська вже 11 вересня були в Тисмениці. День перед тим поляки з допомогою козаків евакували все церковне майно, не забувши при цьому прихопити і для себе багато чого. Разом з тим татарські чамбули розсипались по всьому Покуттю, спалили Єзупіль, Коломию, Солотвино, Манявський скит… Рішучий опір загарбникам чинив лише Петро Куропатва, який з купкою прибічників зачинився у родинному Пнівському замку.
Оборонці міста засіли в Станіславівській фортеці. Її основним архітектором був француз Франсуа Корассіні, який приїхав в Польщу разом із свитою Людвіґи Марії Ґонзаґи.
Фортеця мала вигляд правильного шестикутника, на вістрях якого розміщалися бастіони. Земляні укріплення підсилювалися дубовим частоколом. Трохи пізніше фортецю оточили і ровами, викладеними камінням. Корассіні вдало використав болотисту місцевість навколо міста і безпосередню близькість двох річок, які наповнювали рів водою. Твердиня мала дві брами – Галицьку і Тисменицьку, а також Вірменську фіртку. Ця система була втіленням типових рис, притаманних тогочасній французькій інженерній школі. Архітектор розпланував схему вулиць міста, центром якої була ринкова площа з ратушею, зорієнтована за сторонами світу. Він обчислював гармонійні співвідношення головної міської площі та вулиць середмістя у французьких туазах (1 туаз = 1,949 м). Вулиці прямували до воріт міста або перетинались під прямими кутами, утворюючи зручну систему комунікацій між житловими кварталами і стратегічними об’єктами фортеці.
Ось як описав дітище Франсуа Корассіні мандрівник Ульріх фон Вердум, що завітав до Станіславова у 1672-му році:
“Фортифікації складаються з шести регулярних земляних бастіонів з частоколом, зробленим із цілих дубів понизу. Воєвода також має намір вимостити рови та забезпечити їх зовнішніми укріпленнями. Головна лінія бастіонів має 150 стіп довжини”.
Одна стопа була рівною 300 міліметрам. Тож навіть підібратись до фортеці було непросто, а взяти її штурмом й поготів.
Залогу самого міста Станіславова становили:
- п’ять піхотних і драгунських полків (єпископа Краківського, воєвод Серадзького і Київського, підканцлера і гетьмана великого Литовського);
- два полки запорізьких козаків Барабаша;
- ополченці воєводства Руського;
- дві легкі хоругви Токаржевського і Петричайки;
- приватна залога Потоцького;
- озброєні місцеві мешканці.
Враховуючи те, що чисельність полку становила 300 осіб, в хоругві було – від100 до 200 жовнірів, козаків було десь біля 1000-чі воїнів і там ще знаходилась значна частина міщан, то можна сказати, що захисників Станіславова могло бути близько 4000 жовнірів. Що ж до турків з татарами, то різні джерела називають цифри від 50 до 150 тисяч жовнірів.
12 вересня 1676 року турецький парламентар запропонував Станіславівському гарнізону капітулювати. Отримавши відмову, османи почали облогу. З трьох боків Станіславівська фортеця була оточена озерами та багнами. Найуразливішим був південний напрямок. Турки зосередились на штурмі Тисменицької брами та Вірменської фіртки. Головний табір османи розбили за Дібровою, де дерева добре приховували пересування військ. Кілька батарей постійно обстрілювали місто. В той час містом керував підстароста Ян Камінський. Але він був людиною цивільною, тому оборону очолив кадровий військовий – полковник Ян Данненмарк. Гарнізон не лише відбивав напади, але й контратакував. Під час однієї з вилазок поляки захопили чотири гармати та вбили двох пашей (генералів). А тим часом інші чамбули кримських татар продовжували грабувати місцеве населення аж до самих Карпат.
Допоки Станіславівський гарнізон мужньо захищався, польський король Ян Собеський під Львовом збирав військо, щоб вирушити на допомогу його захисникам. У відповідності з планом короля Яна Собеського польські війська повинні були зібратись біля Щирця, а литовські війська біля Берестечка. Звідти вони повинні були вирушити на допомогу Станіславівському гарнізону, який тримався з останніх сил. Проте мобілізація військ Речі Посполитої проходила так мляво і нерішуче, що Собеському не було що протиставляти татарам і туркам. Але час не чекав.
Собеський прекрасно знав Станіславів і Станіславівську фортецю і чудово розумів, що якщо турецько – татарські війська візьмуть фортецю, то забрати назад її вже буде практично неможливо. А Собеський не міг допустити утворення другого Кам’янця в себе в тилу. Ситуація ускладнювалась ще й тим, що основний охоронець Покутських країв коронний обозний Зброжек був відсутній там. Зваживши на всі ці обставини, король приймає важке рішення – готуватись до маршу, і то негайно.
“Як тільки що мені стало відомо, що стан захисників Станіславівської фортеці є дуже важким. Вони тримаються, але на допомогу татарам підійшли турки і тільки один бог знає скільки тих напасників там зібралось і скільки ще протримається полковник Ян Данненмарк з своїм ополченням. Як мені відомо, Станіславівська фортеця не прославилася недоступністю, тож вона може впасти і тепер. І якщо це станеться, то ворог отримає величезну стратегічну перевагу на півдні Речі Посполитої. Вибити його звідти буде ой як важко. Для прикладу – згадайте Кам’янець… Якби наше військо було готовим до походу, то я б самостійно віддав команду вирушати хоч сьогодні. Але ви знаєте, як пройшла мобілізація військ. Знаєте, що велика шляхта дуже неохоче поповнює ряди нашої армії. А ті, що приходять, вимагають компенсації збитків, яких може завдати їм війна. А те, що королівська казна майже пуста, ви теж добре знаєте. Якби в нас був час, то я б звернувся за допомогою до козаків… та де вони тепер… Я пропоную вам відправитись по місцевих селах, містечках, та й у самий Львів і зверніться до місцевого населення. Я знаю, русини можуть допомогти і не один з них поповнить наші ряди. Крім того я надіюсь, що по всьому нашому шляху до Станіславова місцева шляхта підтримає нас. Тому я пропоную вперед перед нами послати посланців, щоб зв’язались з місцевою шляхтою, дідичами, можливо і з єврейськими общинами і попросили в них допомоги людьми, їжею і іншим провіантом. Я б хотів вирушити в похід буквально через кілька днів, як тільки будемо готові. А перед цим нам треба добре підготуватись до маршу. Кожен з вас знає свої хоругви чи інші підрозділи, тож я надіюсь, що ви добре підготуєте їх в похід. Особливу увагу прошу звернути на гармати, порох, зброю для нових ополченців, вози, коней та їжу як для коней так і для жовнірів. Якщо ви не проти такого мого плану і якщо будете готові, то вирушаємо через кілька днів. Посильних і агентів я пропоную відправити сьогодні ж, щоб мати уявлення про маршрут, який ми сьогодні ж і оберемо. Погода суха, безхмарна. Є надія, що Дністер і інші річки будуть мілководні, тож переправлятись через них будемо вбрід. Я пропоную рухатись через Миколаїв і Жидачів і звідти вже йти на Журавно. А з Журавна вже через Калуш підемо на Станіславів”.
Тим часом Станіславівська фортеця ще трималася, але полковник Ян Даннемарк просив передати Собеському, що турки найбільше обстрілюють стіну замку біля вхідної брами із сторони Тисмениці. І що в ній вже утворились діри. Ще кілька днів і мур в цьому місці буде повністю розвалений. І тоді оборонцям фортеці в Станіславові не встояти. Тож часу в війська польському очільнику небагато.
Після тривалих зборів поляки такий вирушив у похід. Дійшовши до Довгого Войнилівського, Собеського вирішив заманити турків у пастку. І це спрацювало. Зранку, 24-го вересня до Станіславова донеслись відгомони далекої битви. Через кілька годин до Ібрагіма – паші прискакав гонець з під Войнилова з просьбою знімати облогу і негайно вирушати на допомогу турецько – татарським військам під Войнилів. Той негайно зробив це і протягом дуже короткого часу облога була знята, а все турецьке військо покинуло Станіславів.
Таким чином збулась друга частина плану Собеського – облога Станіславова закінчилась. Міські жителі підрахували втрати. Турки завдали значних втрат Станіславівському гарнізону, спалили обидва передмістя Станіславова, пограбували всі навколишні села… Проте загін Яна Данненмарка не втратив своєї боєздатності, швидко поновив сили і в подальшому успішно використовувався королем в тилу турецьких військ, вже під час славетної битви під Журавно.
Собеський хотів зупинити подальшу експансію турків та татар в землі правобережної України. Знаючи манеру ведення війни своїми південними противниками йому було вигідно затягнути цю битву на якомога довший час і саме для цієї цілі якомога швидше почати перемовини з противником. Він прекрасно знав, що його сили значно слабші і що вистояти проти такого сильного противника він зможе тільки при довготривалій обороні в добре обладнаному таборі. І коли противник відчує, що в нього обмаль часу, тоді вже і Собеський щось зможе вимагати від них. При цьому обидві сторони прекрасно розуміли можливості і цілі один другого і перехитрити комусь з них іншого було неможливо.
Свою найближчу мету в цьому поході Собеський вже виконав. Він повернув татар з Покуття і цим самим врятував цей край від повного пограбування. Крім того він добився зняття облоги турецько – татарським військом Станіславова. Що також було для Собеського дуже важливим. Адже Станіславів був для Речі Посполитої самим південнішим форпостом при нападі на неї ворога з півдня. Відчуваючи, що постійні та затяжні війни з Туреччиною вже майже виснажили його державу і розуміючи те, що вести такі виснажливі війни Річ Посполита не має чим і не має ким, Собеський прагнув миру з нею.
Підсумок війни
Незважаючи на вдалі бої під Журавним (вересень — жовтень 1676; Собеський відбив всі напади набагато численнішого супротивника на табір Речі Посполитої), Річ Посполита таки підписала з Османською імперією Журавненську мирну угоду 1676 року. Ця угода повернула полякам дві третини України та 10000 полонених християн.
Щодо Станісавова, то польський сейм подякував мешканцям міста за героїзм і для відбудови міста на 12 років звільнив їх від податків. Також наше місто зрівняли у міських правах і прерогативах з іншими польськими містами.
ДАЛІ БУДЕ
Читайте також:
Читайте нас у тг
