ПІК вирішив пригадати найбільш знакові події з далекого 1662-го року, який й вважається головний у житті міста-фортеці.
Для початку – декілька слів, які передували цим подіям. У 1660 році галицький староста Андрій Потоцький придбав невеличке старовинне українське село Заболоття й замислив заснувати на його землях власне місто-фортецю. Того ж року у родині Анни та Андрія Потоцьких народився син, якого на честь діда назвали Станіславом.
А вже за рік розпочалося будівництво міста-фортеці, яке Потоцький назвав ім’ям свого первістка — Станиславовом. Вже через п’ять місяців було збудоване невелике місто, в основному з дерева, захищене земляними мурами. Власне, а що відбувалося у 1662-му?
Факт №1. 21 березня польський король Ян-Казимир II надав дозвіл на проведення у Станиславові ярмарків та торгів.
Факт №2. 7 травня Андрій Потоцький дарує місту Магдебурзьке право, чим юридично підтверджує його існування та дозволяє мешканцям самим обирати собі владу.
«Всім і кожному зокрема, кому тепер і в майбутньому слід знати: свідомо чиню, що з Божою допомогою на своїй спадковій землі, там, де було село Заболоття, задумав місто під назвою Станиславів, яке я вже з ласки Божої почав, щоб тут могли ґрунтовно селитися, а моїм коштом фортифікувати його, зміцнити валами, оточити мурами і закрити міцними брамами…» (Андрій з Потоку Потоцьких 7 травня 1662 р.).
Факт №3. 17 вересня свої права та обов’язки отримали євреї Станиславова.
У привілеї євреям (тоді їх називали жидами) надавалось довічне право проживати в місті, дозволялось заснувати школу, лазню й синагогу. Переселялись вони з навколишніх містечок — Тисмениці, Отинії та інших. Євреї торгували одягом, хутром, були ювелірами та корчмарями. Єврейські м’ясники поставляли свій товар до палацу Потоцьких. Дуже багато було шевців, ковалів, чоботарів, музикантів, різників, смолярів. Їм належали численні ґуральні та млини.
Спочатку євреї оселились у північній частині міста, праворуч від Галицької брами, коло Тринітарської площі. Згодом поруч збудували цейхгауз (арсенал) і костьол Тринітарів.
Факт №4. У вересні Андрій Потоцький надав привілей римо-католицькому костелу.
Точна дата зведення костелу невідома. Засновник розпочав зводити фортечні мури довкола міста, одночасно взявся за спорудження римо-католицького парафіяльного костелу. Йому допомагав старий приятель — пастор і капелан Войцех Бялачевський. Дерев’яна святиня постала досить швидко. Мабуть, на час надання місту Магдебурзького права уже існував зародок парафії, адже з 1662 року збереглася метрика хрещення сина галицького віце-старости Єжи (Юрія) Потоцького.
Новозбудований костел носив ім’я Пресвятої Діви Марії, святого Андрія і святого Станіслава (єпископа краківського і мученика, патрона Станіслава «Ревери», батька Анджея), а також святої Анни (патронеси дружини Анни з роду Рисінських). Згодом Потоцький добився піднесення дерев’яного костелу до рангу колегіати. Церемонію провів львівський архієпископ Римо-католицької церкви Ян Тарновський. Капітул колегіати складався з прелатів, каноніків і вікаріїв.
Факт №5. Розпочали обнесення міста-фортеці земляними валами та добудову кам’яних в’їзних брам. Фортифікаційні роботи очолив французький архітектор Франсуа Корассіні.
Як же виглядала фортеця тих часів? Вона мала вигляд правильного шестикутника, на вістрях якого розміщалися бастіони. Земляні укріплення підсилювалися дубовим частоколом. Трохи пізніше фортецю оточили і ровами, викладеними камінням. Корассіні вдало використав болотисту місцевість навколо міста і безпосередню близькість двох річок, які наповнювали рів водою. Твердиня мала дві брами – Галицьку і Тисменицьку, а також Вірменську фіртку. Ця система була втіленням типових рис, притаманних тогочасній французькій інженерній школі.
Архітектор розпланував схему вулиць міста, центром якої була ринкова площа з ратушею, зорієнтована за сторонами світу. Він обчислював гармонійні співвідношення головної міської площі та вулиць середмістя у французьких туазах (1 туаз = 1,949 м). Вулиці прямували до воріт міста або перетинались під прямими кутами, утворюючи зручну систему комунікацій між житловими кварталами і стратегічними об’єктами фортеці.
Що було далі?
У 1663 році король Ян-Казимир II юридично підтвердив міське самоврядування за Магдебурзьким правом і подарував місту герб. В основу малюнку була поставлена відчинена брама з трьома бойовими вежами.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
