- Майбутній бургомістр народився у 1819 році у Вишнівчику на Тернопільщині. Походив з дрібної шляхти та мав герб «Topór», що був найдавнішим і досить розповсюдженим геральдичним знаком у Польщі. Почергово закінчив бучацьку загальну школу, львівську гімназію й тамтешній університет, де здобув ступінь доктора права та філософії.
- У Станіславові він спершу досяг посади віце-бургомістра (1866), а через два роки отримав довгоочікуваний мандат посла Крайового сейму. Дуже скоро віце-бургомістру Камінському випала нагода сповна проявити свої організаторські здібності, писав “Репортер“.
- У 1868 році місто спалила відома «мармуляда». Самотужки магістрат не міг відновити Станиславів – були потрібні зовнішні джерела фінансування. До справи взявся Камінський. Він домігся аудієнції цісаря у Будапешті та великої лотерейної позики для міста. До Станиславова Ігнацій повернувся як національний герой і на наступних виборах став його бургомістром.
- На посаді він перебував майже 20 років (1870-1888), і за цей час встиг зробити багато. Тоді відкрили нову ратушу, заснували реальну школу (теперішній стоматфакультет медінституту), відкрили газозавод і започаткували газове освітлення вулиць. Камінський непогано розбирався у фінансах і певний час суміщав посаду бургомістра із директорством у «Банку Залічковому» та «Касі ощадності». До речі, будинок останньої постав також завдяки йому (Ощадбанк на Мазепи,14).
- По всьому місту йшло активне брукування вулиць, облаштування й розширення хідників. Станиславів збагатився такими важливими об’єктами, як в’язниця, пожежне депо, міська бійня (предок м’ясокомбінату), військові казарми та навіть прообраз сучасного супермаркету – міський базар. Така масштабна забудова стала можливою через довгострокові кредити, які місто брало під малі відсотки.
- За період урядування Камінського з’явилося кілька нових вулиць, найбільшою з яких була Баторія (Короля Данила), а брудна площа, яка сучасникам нагадувала «азійський базар», перетворилась на симпатичний сквер Міцкевича. Вулицю Сапіжинську прикрасив помпезний готель Камінського (1874), який тогочасна преса називала зразковим. За радянщини там містився ляльковий театр, а на початку 1990-х його знесли через аварійний стан.
- Не забував бургомістр і про освіту з культурою. Крім реальної школи, місто отримало ще школи ім. Міцкевича (інститут післядипломної освіти) та св. Ядвиги (школа № 7). Камінський особисто запросив із Парижа повстанця-емігранта Вінцента Смагловського з його великою книгозбірнею, якого призначив першим директором міської бібліотеки. Також бургомістр виступив засновником ремісничо-міщанського товариства «Гвязда», до якого одразу записалися 200 осіб. За ініціативи Камінського у 1875 році в місті відбулася велика аграрно-промислова виставка. Чисельні гості не могли повірити, що місто нещодавно горіло.
- У 1883 році будували залізницю Станиславів-Гусятин. Камінський, будучи членом палати послів у Відні, зробив усе можливе, аби контракт дістався барону Шварцу. Як з’ясувалося згодом, барон виявився ще тим аферистом, і спалахнув великий скандал. Усі газети імперії писали про справу Шварца-Камінського. Бургомістра звинуватили у хабарництві та розтраті бюджетних коштів. До міста приїхала люстраційна комісія, яка виявила, що Станиславів боргує державі 1,5 млн. ринських злотих.
- Камінський свою вину не визнавав, розпочалась судова тяганина. Витративши на адвокатів величезні суми, бургомістр таки викрутився, але на репутації можна було ставити хрест. Крім того, в нього стало погано зі здоров’ям. Камінський вирішив піти: спершу склав мандат депутата сейму, а в липні 1888-го подав у відставку з поста бургомістра. Цікаво, що невдовзі місто вилізло з боргової ями завдяки військовому відомству, яке щедро платило за оренду казарм.
- Доживав Камінський у Дорі, на невеличкий віллі з мальовничими карпатськими краєвидами. Помер у 1902 році в Делятині. Його тіло перевезли до Станиславова та урочисто поховали на міському цвинтарі. Краєзнавець Михайло Головатий ще бачив його могилу, із простим кам’яним хрестом, яка знаходилась у самому куті кладовища, біля драмтеатру. На початку 1980-х надгробок розтрощили бульдозерами.
- У 2005 році в Івано-Франківську вирішили встановили пам’ятник бургомістру Камінському. Спершу обрали місце – на розі вулиць Мазепи та Бельведерської, біля входу до популярної кав’ярні. Втілював у життя постать великого Станіславчанина скульптор з Ужгорода Михайла Колодка, відомого багатьма унікальними роботами, зокрема, й мініатюрами, які вже стали візитівкою його рідного міста. Концепцію пам’ятника створювали спільно з франківськими краєзнавцями, з “легендою” допоміг письменник Володимир Єшкілєв. Ідея всім сподобалась, і 5 грудня 2015 року бронзовий Ігнацій Камінський вперше випив каву на перехресті.
Читайте також:
Читайте нас у тг
