Мабуть, у деяких містян та гостей Івано-Франківську виникає запитання: як у такій культовій сакральній споруді опинилися євангелісти? Чому там не відкрили католицьку церкву або бодай музей чи галерею?
Виявляється, у 1987 році громада віруючих розпочала легальне служіння, зареєструвавши статут своєї церкви у відповідних органах місцевої влади, і пізніше стала частиною Всеукраїнського Союзу християн віри євангельської – п’ятидесятників. Після реєстрації у них визріла потреба у приміщенні для проведення богослужінь.
Перемовини з місцевими органами влади про отримання приміщення для проведення богослужінь велися довго. Неодноразово доводилося їздити до Києва та Москви, оббивати пороги міськ- та облвиконкомів.
У вересня 1989 року громаді виділили будівлю римо-католицького костелу на вулиці Перова, 1 (теперішня вул. Мочульського). За це Міністерство культури зажадало 24 000 карбованців компенсації, бо планувалося реставрувати і переобладнати те приміщення під виставкову галерею.
Для невеликої громади християн зібрати таку суму на той час було непростим завданням, але необхідні кошти згодом таки були зібрані. Більше того, громада була звільнена від оплати за проект (6000 карбованців), тому заплачено було 18 000 карбованців, а 6000 залишились для проведення ремонту.
Довідково
На початку червня 1913 року в Станіславові освятили костел, збудований за проектом архітектора Баяна, який безкоштовно виготовив проект. Вартість будови становила 70 000 корон.
Костел здали недовершеним, без передньої високої вежі, лише з сигнатуркою* над центральним об’ємом. Та й інтер’єри були бідненькі. Нарекли храм іменем святого Юзефа. Невдовзі почалася Перша світова, і всі роботи припинили. Лише у 1921 році, після внесення коректур у проект Баяна, почали добудову фронтової вежі.
Незважаючи на економічну кризу, польський уряд виділив на це 25 млн. марок. Сума ніби велика, але інфляція тоді була ще гірша за теперішню. Вдруге храм освятили у 1924 році, а через два роки створили окрему парафію. Першим ксьондзом на Майзлях став отець Соломон Шальбеттер.
Костел вирішений у романському стилі, з елементами неоготики. У плані нагадує латинський хрест, на перетині рамен якого вміщена восьмикутна сигнатурка. Стіни спираються на різновисокі контрфорси, а триярусна вежа заввишки 48,5 метра поступається лише ратуші, писав історик Іван Бондарев.
Внутрішні розписи виконав місцевий художник, викладач школи деревного промислу Еміль Дубрава. У 1935 році закупили орган, виготовлений на фірмі Станіслава Кіровського у Пьотркуві (Польща). Через два роки один із ініціаторів будівництва храму – Матеуш Пілецький – отримав орден від Папи Пія ХІ. При костелі діяли храмові братства, парафіяльний хор «Лютня» та семикласна школа імені святого Станіслава Косткі.
У часи німецької окупації до Польщі відправились вівтарні образи та орган. Нині вони містяться у костелі салетинів у Дембовці. Останні ксьондзи покинули парафію у 1946 році, після чого храм використовували як склад. З часом було знищено дах, а частково і купол вежі.
У 1990-му храм передали громаді християн вірі євангельської, яка зробила капремонт. Тепер тут молитовний дім. На сучасному фото храм мало відрізняється від старої листівки, втім одна відмінність є – на сигнатурці нема хреста.
Читайте також в рубриці “Ретро Івано-Франківськ”:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
