На Тернопільщині багатодітна родина Рожицьких, маючи п’ятьох власних дітей, взяла під опіку ще сімнадцятьох. Активно рости родина Рожицьких почала 20 років тому, пише “Українська правда. Життя”.
При цьому, як зізнається пані Світлана, вона ніколи не планувала усиновлювати чи брати під опіку малюків, адже сама виросла у сім’ї, де було двоє дітей. Натомість чоловік Світлани – із багатодітної родини. Однак усе змінила дівчинка, яка з народження не розмовляла і не чула. У неї загинула мама і дитину забрали до інтернату.
Світлана дуже перейнялася долею дитини і неодноразово відвідувала її в інтернаті. А коли дівчині виповнилося 18 років, їй не було куди йти. Тож жінка забрала її жити до себе.
Потім родина прихистила дівчинку з психіатричними проблемами і відставанням у розвитку. За словами жінки, вона була дуже хорошою і спокійною дитиною, однак матір від неї відмовилася ще при народженні.
“Вона вийшла заміж за ще одного з моїх прийомних хлопців – Василя. Спочатку все в них було добре, але потім він залишив її. Знаєте, не можу його засуджувати, діти з інтернатів не знають, що таке сім’я, відповідальність. Вони травмовані морально”, – розповідає пані Світлана.
Сам Василь з іще однією дівчинкою постукали у двері Рожицьких 20 років тому у передноворічний вечір.
“Мене вразило те, що діти були напідпитку. Сказали, що дуже голодні і попросили у мене грошей на їжу”, – пригадує Світлана.
У той час жінка лише тиждень як народила третю дитину і повернулася додому з пологового. Але вона впустила у дім підлітків і навіть залишила їх на святкування Нового року.
Василь, як розповідає жінка, “був надзвичайно проблемною дитиною”. Коли Світлана вирішила забрати його з інтернату, там дивувалися. Тоді йому було лише 12 років, але він “вживав спиртне, палив цигарки, нюхав клей і ацетон”. У родині Рожицьких він позбувся практично усіх своїх залежностей, каже Світлана.
Попри діагнози, усі діти в сім’ї Рожицьких змінювалися як морально, так і фізично. А ті, що мали діагноз “глибока розумова відсталість”, ходили у звичайні школи і зовні нічим не відрізнялися від абсолютно здорових дітей, каже Світлана.
Вона додає, перший час у родині багато дітей з інтернату не можуть втамувати голод.
“Діти з інтернатів довго не можуть наїстися. Я не обмежую їх у їжі. Одна дівчинка цілий рік після дитбудинку просила гречку і квашені помідори. Як ліплю вареники, то одразу чотирьох видів – щоб кожен зміг обрати ті, що довподоби. Готую котлети, голубці”, – каже жінка.
Два роки тому Рожицькі взяли в родину ще двох рідних братів. За словами жінки, вона з чоловіком жодного разу не пошкодувала про своє рішення стати прийомними батьками. Усі діти називають їх мамою і татом. Щоразу, коли Світлана бере у родину дитину, обіцяє собі, що це вже востаннє.
“Але, хто знає, можливо у двері мого будинку постукає і торкнеться мого материнського серця ще якесь знедолене дитя…“, – зізнається жінка.
Читайте також:
- На Богородчанщині патронатна сім’я взяла на виховання двох дітей (ФОТО)
- У Долині сім’я взяла собі на виховання двох дітей (ФОТО)
