Івано-Франківськ збагатився за останні два роки на цікавих людей. Через повномасштабне російське вторгнення сюди вимушено переїхали десятки тисяч мешканців із окупованих та прифронтових регіонів. Чимало з них адаптувалися до нових умов та вносять немалу лепту в розвиток міста. Серед них – майстер виробничого навчання ДНЗ «Бердянський машинобудівний професійний ліцей» Олександр Шапошник.
Його сповнені естетики та особливого шарму металеві скульптури прикрашають парки і сквери. Приміром, олень із дроту був неабиякою атракцією для дорослих і малечі під час різдвяно-новорічних свят.
Фестиваль ковалів надихнув на ідеї
За майже два роки свого перебування на Прикарпатті художник-коваль Олександр Шапошник як волонтер виготовив чимало мистецьких робіт, які реалізували на підтримку ЗСУ. Найзнаковіша – елегантна скульптура Дівчини-калини із оцинкованого дроту, за яку на потреби наших захисників виручили два мільйони гривень.
«Наш Бердянський ліцей релокувався до Запоріжжя і юридично працює на базі ВПУ №20 «Моторобудівник», – розповідає Олександр Шапошник. – В Івано-Франківську для гурткової та волонтерської роботи мені люб’язно надали доступ до навчально-практичного Центру зварювальних технологій. Власне, це училище для мене не нове, адже співпрацю між нашим Бердянським ліцеєм та ВПУ №21 започаткували майже десять років тому. Уперше на Прикарпатті я побував у 2015 році на Міжнародному фестивалі ковалів. Відтоді обмінювалися досвідом із колегами та добрими справами, запрошували їх до нас на літній відпочинок. Вважаю Івано-Франківськ центром ковальства. Адже тут є давні традиції: повсюди – вишукані ковані ворота, хвіртки, лавочки. А кожен фестиваль збагачував місто на модерні художні вироби з металу, які ковалі залишали організаторам на знак подяки».
На фото: за скульптуру Дівчини-калини виручили 2 млн грн на ЗСУ
Олександр Шапошник до роботи в Бердянському ліцеї був зварником і мав приватний бізнес. У 2013 році разом із колегою поїхали на Фестиваль ковалів у Донецьку. Там вразив парк кованих виробів, розмаїття майстрів зі всієї країни та з-за кордону. Захопився справою.
«Після російської окупації Донецька в 2014-му фестиваль там уже не проводили. А мене запросив на роботу майстром виробничого навчання директор ДНЗ «Бердянський машинобудівний професійний ліцей», – пригадує співрозмовник. – Він побачив якось по телевізору розповідь про мою волонтерську діяльність. Досвід художнього ковальства черпав звідусіль – і з Ютубу, і з різних фестивалів. Власне, так і познайомився з директором Івано-Франківського ВПУ №21 Михайлом Баб’яком та місцевими ковалями. Дуже хотів запровадити традицію в Бердянську, тож разом із однодумцями започаткували свій фестиваль «Сталева хвиля». Провели п’ять таких фестів. За нами підтягнулися Дніпро зі своїм Коваль-фестом, Токмак, Маріуполь. До слова, в цьому місті його заснував наш випускник із Бердянського ліцею».
Олександр розповідає, як їздили на майстер-класи, фестивалі та симпозіуми по всій країні, знайомилися з різними ковалями. Опісля на базі Бердянського ліцею створили Навчально-практичний центр з професії «Коваль ручного кування». На придбання обладнання отримали державне фінансування. У 2022 році залишалося тиждень-два до його офіційного відкриття. А тут почалася війна…
Вороги все вкрали, але не досвід
«Я пробув у Бердянську до квітня, а далі виїхали із сім’єю з окупованої території до Запоріжжя, – каже Олександр. – Там продовжив працювати на базі ВПУ №20, де навчають майбутніх працівників «Мотор-Січі». В училищі давно хотіли відкрити новий напрям та випускати ковалів. Обладнання не було, отож допомагав налагодити процес. Десь через пів року почастішали ворожі прильоти, й коли один вибух стався за 500 м від нашого помешкання – серед ночі вивіз сім’ю до Івано-Франківська. Тут нам і надав прихисток Михайло Баб’як».
У майстерні привертають увагу велетенські металеві скульптури-роботи. Кожен має свій характер та обличчя. Олександр пояснює, що всі вони виконані зі вживаних автозапчастин, яким дав друге життя. Це герої анімаційного фільму «Жива сталь», де герої-роботи постійно б’ються між собою. Виготовив їх на виставку, що має відбутися на Закарпатті. Фігури досконалі. Майстер додає, що робив їх ескізи із себе та множив розміри на 1,25. Хоч автор не має художньої освіти, однак відчувається і смак митця, і його відчуття гармонії. Вага тих скульптур – до 200 кг, щоб можна було транспортувати.
«Для Бердянська я змайстрував цілий парк кованих виробів, який знаходився на подвір’ї ліцею – аж 16 фігур, – зазначає співрозмовник. – Так само для міста виготовив зменшену копію Ейфелевої вежі, всякі лавочки і мостики, дві металеві кульбаби, одну велику Фею та маленьку на кульбабі, вироби на морську тематику. Для одного з роботів на ім’я Бамблбі я змонтував датчик руху, то коли хтось підходив, він розмовляв по-роботівськи (посміхається співрозмовник – Л. С.). Ще є кований мотоцикл у центрі міста, купідончики для РАЦСу. Останнє, що робив, то це філігранні корони для конкурсу краси. У Дніпрі для місцевого університету так само виготовив ковані роботи. Для Маріуполя – металевого дракона, за дитячими ескізами на одному з конкурсів. Мав багато задумів, та війна завадила».
У Запоріжжі митець реалізував ще один задум – скульптуру із оцинкованого дроту «Дівчина-Калина» висотою 2,5 м разом із постаментом. Віночок, коріння, лоза символізують українку, яка загинула від ворожих рук… Ще одну таку ж роботу замовили волонтери та реалізували на потреби Збройних Сил за 2 млн грн. Металеві Мавка і Лукаш Олександра Шапошника прикрашають столичний готель «Україна»: половину виручки за ці вироби митець так само задонатив на ЗСУ. Авторська робота «Фея Перемоги», яка тримає прапор України, прикрашає одне із приміщень Верховної Ради.
«Виконав багато різних замовлень від волонтерів, приміром, для Валерія Залужного – пана Хаймерса, майже повністю виготовленого із військових артефактів, – додає Олександр. – Для Кирила Буданова так само, кіт Гюнтер, кований герб, а ще робив лавку з використаних боєприпасів. Співпрацюю із уродженцем Івано-Франківська, волонтером Ігорем Шкільним, який замовляє вироби та реалізує їх на аукціонах. Для Івано-Франківська виконав кілька робіт, як-от Фею на кульбабі на міському озері в парку Шевченка. Хочу все таке ж, як у Бердянську, тут відтворити».
З вірою у повернення
Помітила, що при згадці про Бердянськ Олександр світліє обличчям, адже рідне місто залишило гарні спогади. Та й зробив для нього багато, душу вкладав у його розвиток. Ходив на антиросійські мітинги разом із містянами. Там залишилося чимало добрих знайомих. Люди не могли повірити у підступність ворога та сподівалися на звільнення міста від окупантів. Тепер виїхати вкрай важко. Чоловікам призовного віку заборонено, а жінок знімають із автобусів та проводять жорсткі перевірки, аж до утримання у підвалах.
«Не можу уявити, як довго триватиме це пекло, – роздумує Олександр. – Окупанти демонтували меморіал Героям Небесної Сотні, для якого я виготовив щит із маками, порешетений кулями. Все наше обладнання забрали, я вивіз хіба що зварювальний апарат та «болгарку». Багато чого там залишилося. Вороги все в нас украли, крім досвіду».
Олександр Шапошнік та Михайло Баб’як (зліва направо)
Івано-Франківськ Олександру подобається, але каже, що не може забути запаху та краси моря. Хоч від їхнього будинку його не було видно, але чи не щодня їздили милуватися на побережжя.
«Бачив, як горів перший ворожий корабель, і дуже тим втішався, як і інші містяни, – наголошує Олександр Шапошник. – То була для нас неабияка розвага і сподівання на те, що ми неодмінно переможемо. Власне, така віра додає сили і працювати, і волонтерити, щоб якнайшвидше наші бійці звільнили Бердянськ та всі окуповані росією території”.
Людмила Стражник. Фото надане Олександром Шапошником
Читайте нас у тг
