Війна-війною, а весна перемагає. Біло-зеленим килимом квітів вкрило всю територію неподалік мого будинку. Після повномасштабного вторгнення навесні 2022-го тут дислокувалася релокована секретна служба.
Анемонам було байдуже до гулу літаків і навіть вибухам, цілодобовій охороні: вони звично піднімали свої голівки до сонця та тішили своєю красою в той бентежний час.
Від початку повномасштабного вторгнення минуло лише півтора місяці, тож тривога неабияка. Та й діє сувора засторога – не наближатися до секретних об’єктів. Однак не можу отак байдуже пройти повз це весняне квіткове різноманіття. Тож запитую військових, що якраз стоять неподалік групкою: мовляв, можна нарвати собі букетик?
Дозвіл отримано. Присідаю так, щоб бути до військових спиною, та зриваю квіти. Краєм ока бачу, що один із військових наближається до мене.
«А що це квіти?» – запитує. Кажу, що то анемони, лісові весняні первоцвіти.
«То зазнимкуйте на свій телефон, будь ласка, та надішліть мені: хочу переслати своїй дружині, вона таких точно не бачила».
Звісно, погоджуюся. Військовий стежить, як я виймаю із сумки смартфон, фотографую. Представляється Костянтином і диктує свій номер телефону. Записую та розумію причину таких його дій.
Власне, моя підозра підтверджується буквально через кілька хвилин. Не встигаю дійти до свого будинку, як Костянтин телефонує і називає мене за іменем та прізвищем. Здивовано перепитую, як дізнався. На що чоловік із усмішкою відповідає: «А я де працюю?!».
Звісно, сусідство військових частин не викликало радості. Адже було зрозуміло, що ворог може атакувати їх та заодно зачепити навколишні будинки. І хоч згодом підрозділи кудись поділися із цього передмістя Івано-Франківська, захищеними не почувається ніхто від ракетних ударів під час війни й тепер. Навіть у тиловому Прикарпатті, за сотні кілометрів від лінії фронту.
А щодо тих квітів – то вони й досі навесні цвітуть на звичному для них місці. Як і в мирний час, анемони вкривають цієї квітневої пори землю. Їх споглядання ще довго нагадуватиме про той випадок із військовим.
На випаленій землі пробуджується життя
Перед очима так само – знищені ворогом українські міста і села. Весна бере своє: десь перед зруйнованим будинком, на незачепленому вирвою клаптику клумби, знову ростуть тюльпани і нарциси. Зеленіють крони невипалених дерев. Навіть зламані гілки вишні вкриваються цвітом.
Боляче від того. А що мають гадати ті гнані війною переселенці, які вимушено залишили на окупованих територіях свої домівки, сади?.. Військовий з Івано-Франківська Іван Дзінька служить на передовій уже понад два роки, з початку березня 2022-го. Розповідає, що минулої весни дислокувалися в одному із прифронтових сіл, то ретельно грабали навесні сад, підрізали гілки на деревах по-господарськи, навіть грядки впорядкували, хоч господарів будинків і нема. Адже вірять у нашу перемогу та те, що сюди повернеться мирне життя. Тож має бути порядок.
Природа як антидепресант
Кожен по-різному переживає нинішню стресову ситуацію. Кажуть, що війна зістарила кожного з нас на кілька років. Як втримати душевну рівновагу та знайти в собі сили боротися далі?
Психологи радять більше бувати на свіжому повітрі, за можливості виїжджати на природу. Звісно, в селі релаксу вистачає одразу за вікном. І недарма господарі залюбки пораються на городі та в саду. Та й містянам є куди подітися. Чи то праця на дачі, чи на прибудинковому квітнику, – є де застосувати свою енергію та отримати задоволення від праці.
Людмила Стражник
Читайте також:
- Недописана історія: матір зниклого безвісти воїна не втрачає надії та молиться за його повернення (ФОТО)
- Майстер художнього кування Олександр Шапошник свій досвід із Бердянська переніс до Івано-Франківська (ФОТО)
