«Раніше сіяла капусту на розсаду в горщиках, а цьогоріч висадила просто в город, – розповідає мешканка села Стрільче Городенківської громади Леся Ленюк. – За пачку насіння сорту «Агресор» заплатила 128 гривень. На упакуванні написано, що 100 насінин, а полічила – то 85. Дорого, зате кожне оброблене засобами захисту рослин. Отак по одній насінині й висадила. Тож пікувати, тобто розсаджувати, вже не треба».
Натомість у пачці по 20 гривень – десь до 500 насінин, але не протруєні. Їх зазвичай вкидають по кілька штук до кожної ямки, опісля розсаджують, пише ПІК.
Господиня каже, що такі грядки потребують значно частішої та ретельнішої обробки. Торік якось обійшлося, а позаторік із засиллям капустяного шкідника – метелика-білокрилки – ледве дали собі раду.
«Ми садимо багато капусти для власних потреб, бо заготовляємо на зиму для нашої великої родини, – додає пані Леся. – Не тільки січену, а й листками. Колись закладали головками до бочок, тепер же кожну капустину розбираємо, як на голубці. Зрізаємо хрящики, ошпарюємо та складаємо по 5 скручених у трубочки листків до трилітрових скляних банок. Додаємо по 3 ложки солі та заливаємо холодною водою. Отак вони в погребі зберігаються до весни. Так що на Великдень смакуватимемо голубцями із квашеної капусти».
Варто додати, що на Городенківщині такі голубці користуються неабияким попитом. Їх подають у місцевому ресторані, де знаменита кухарка Раїса Угрин разом із такою ж вправною невісткою Наталею пропонують цю страву з начинками із пшона та навіть дріжджового тіста. Такий рецепт годиться і в піст. А ще полити грибною підливою – справжня смакота!
«Я посіяв капусту на 15 сотках, а результат залежитиме насамперед від кількості вологи в ґрунті, – розповідає фермер Іван Пронич із села Тишківці цієї ж громади. – Якщо не буде дощів, то доведеться поливати. А це здорожує собівартість рослин, однак без достатньої вологи головки виростають м’які. Так само треба багато удобрювати. В нас власна органіка, бо маємо корів. Дорогі сорти насіння не використовую, бо вони примхливі. Ще маю намір посіяти 15 соток пізньої капусти. Торік збував по 5 гривень за кілограм з городу. Й навіть за такої низької ціни ця культура вигідна у виробництві. Із 10 соток можна зібрати до 5 тонн продукції».
Іван Пронич принагідно каже, що інші овочі борщового набору так само рентабельні. Хоч ціна на моркву останніми роками дуже низька. Приміром, цьогоріч її можна придбати по 9 гривень за кілограм. Тож селяни-одноосібники великими площами її не сіють, хіба що – великі господарства.
«Так само менше садять і традиційної для нас культури – картоплі, чим пояснюється її висока ціна, – стверджує Пронич. – Вирощування бульби трудомістке, потребує багато ручної праці. А що нині в селах? Молодь або виїхала, або служить у ЗСУ, а старші люди не мають ні сил, ні засобів для належного виробництва. Тож чимало городів віддали в оренду фермерам».
Заглянемо краєм ока в іще одне традиційне «овочеве» село Городенківщини – Городницю. Тут, на придністровській землі, клімат завжди був сприятливіший для овочівництва. Колись чи не на всіх городах були парники і теплиці.
Вирощували все – від розсади до готових овочів – помідори, огірки, перець, баклажани та, звісно, капусту. Тепер багато селян згорнули виробництво з різних причин. Та головне – через важку працю.
Приміром, родина мешканки села Богдани Чорної закладає насіння овочів на розсаду ще в січні. А підготовку парників розпочинають у грудні. Треба взимку забезпечити відповідний температурний режим для росту рослин. Трудяться всі гуртом. Зате ранню картоплю в теплицях уже підгорнули, а капусту від початку квітня реалізують на ринку в Івано-Франківську.
Іноді задумуєшся: більшість людей на селі трудиться за інерцією (бо так робили з діда-прадіда), чи все-таки вираховує наперед, що, приміром, садити, як господарювати, яким буде результат праці?
Треба врахувати, що город пусткою майже ніхто не залишає, то садити-сіяти-обробляти якось треба. Іноді навіть на шкоду власному здоров’ю, бо немає кому спожити все вирощене, а збувати не всі вміють та мають змогу. Хоч потроху традиційний сільський уклад життя змінюється, любов до землі-годувальниці вічна.
Людмила Стражник
Читайте також:
- Остання хвиля розкуркулення: історія Василя Петришина з Прикарпаття
- Недописана історія: матір зниклого безвісти воїна не втрачає надії та молиться за його повернення (ФОТО)
- Майстер художнього кування Олександр Шапошник свій досвід із Бердянська переніс до Івано-Франківська (ФОТО)
