Мешканець Городенки Віталій Боклащук приніс чергову славу своєму покутському містечку. Торік художник увійшов до Книги рекордів України за розробку авторських пігментів, що здатні змінювати забарвлення залежно від освітлення.
А цьогоріч у квітні його малюнок ілюстрував наукову публікацію в Chemistry – A European Journal. Це вже не перший спільний доробок із кафедрою неорганічної хімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де він навчався.
Отож робота Віталія Боклащука, за ідеї професора кафедри Олександра Григоренка та випускника цієї ж кафедри КНУ Євгенія Слободянюка, потрапила на обкладинку журналу.
«Український діазоалкановий потяг» прибуває на Київський вокзал, де чекає на посадку новий представник сімейства діазоалканів. Протягом останніх двох десятиліть українські хіміки активно досліджували кілька діазоалканів, які мають відношення до медичної хімії. Зараз уперше описані реакції синтезу та циклоприєднання (діазометил) диметилфосфіноксиду (Me₂P(O)CHN₂), нового діазоалканового реагенту. Додаткову інформацію можна знайти в науковій статті О. О. Григоренка та співавторів у нашому журналі», – так анонсували новий доробок українців на сайті chemistry-europe.onlinelibrary.wiley.com.
Поєднання хімії та творчості
Віталій продовжує поєднувати отриманий в університеті фах хіміка із творчістю. Дар до творчості та винахідництва був помітний ще під час його навчання в Городенківських ЗО№1 та гімназії імені Антона Крушельницького. Займався дослідженням природи на різноманітних гуртках.
А про винахід нового пігменту фарби почав писати на своїй сторінці у Фейсбуці ще років із вісім тому. Може, хто й сприймав ці пошуки несерйозно, та тільки не він сам.
«Настав час переходити на новий рівень живопису. Це означає, що більше не купуватиму готові полотнища і фарби для власних робіт, а виготовлятиму самостійно. Розпочав роботу над синтезами сполук на основі рідкісноземельних елементів. Позаяк у їх електронній структурі присутні f-орбіталі, на відміну від d-елементів, вони володіють додатковими, цікавими фізичними властивостями, зокрема оптичними. Це означає, що пігменти на їх основі матимуть незвичайні забарвлення, що є великою цінністю у живописі”, – писав Віталій.
Паралельно Боклащук вів роботу над виготовленням класичних фарб. Як колись художники створювали свою палітру із різних мінералів і земель, так само він збирав природні сполуки на особливих місцях, які тісно пов’язані із сюжетом мого роману “Мед цвіту папороті”.
На думку митця, фарби матимуть особливу енергетику, що сильно вплине на якість нових картин. Як і на сам процес творення, бо усвідомлення того, що фарби не куплені, а виготовлені самостійно, зробить процес написання відповідальнішим.
“Для прикладу, фарбу “червона охра” роблю із цвяха зі стін рідного хімічного факультету КНУ. Йому вже понад століття, у ньому історія і настрої сотень студентів, які робили свій вклад у розвиток науки. В ньому запечатані настрої студентського кохання і травневих злив. Там перші переживання доторку до невідомого, там проміння мідних заходів сонця та аромати фіолетового”.
Пошук дав результат. Диплом Книги рекордів України своєму випускникові вручили торік 30 жовтня на кафедрі неорганічної хімії КНУ імені Тараса Шевченка, назвавши досягнення унікальним поєднанням мистецтва й науки.
На обкладинках провідних хімічних журналів
Віталій Боклащук ще з першого курсу виношував ідею створити власні фарби, здатні змінювати колір, – інформують у центрі комунікацій КНУ. – Озброївшись знаннями, отриманими на факультеті, він зумів використати незвичні для такої цілі рідкоземельні елементи. Знадобилося чимало таланту і років праці – й от уже 2020 року успішний на той час художник Віталій написав першу картину власними фарбами.
Кожна з них здатна залежно від освітлення (денне чи штучне світло) відображати чотири кольори. Тепер художні роботи Віталія прикрашають обкладинки провідних хімічних журналів, у яких опубліковані статті університетських науковців (European Journal of Organic Chemistry, Chemistry – A European Journal, The Journal of Organic Chemistry тощо.
Ілюстрації до наукових статей проходять крізь суворий конкурс, перш ніж потрапити на обкладинку. Тож пишаємося, що роботи Віталія пройшли випробування і цим сприяють популяризації наукових робіт. Крім того, оригінали його картин висять у кабінетах закордонних науковців.
Роботи Віталія не раз ставали учасниками мистецьких і наукових аукціонів на допомогу ЗСУ.
Знайшов у собі сили піднятися
Віталій пробував себе й у створенні музичних кліпів, у яких поєднав історію рідного краю та власні фантазії. Творчі пошуки тривають, як і утвердження свого «Я» та місця у Всесвіті. Нині разом із дружиною Надією, випускницею Київського медуніверситету, та сином на незвичне ім’я Майтрея, мешкає в Городенці, у батьківській хаті.
Мабуть, як і кожен митець, у пошуках нового заглиблюється у вивчення релігій. Іноді є якісь життєві метання та перипетії, які не вкладаються у здоровий глузд. А хіба можна зрозуміти митців?!
«Є нова обкладинка до крутого наукового журналу, до якого прийняли останню картину, яку якраз писав у стані боротьби із собою, – зізнається Віталій. – Останні чотири місяці були ультраскладними для мене, і відчуваю, що кожен із вас також переживав і переживає щось схоже. Війна назовні, війна всередині, сотні відкритих питань і невизначеність, тотальні смуток, біль і самотність. Важко всім тим, хто відданий Богу чи людям у складний період. Кожен страждає по-своєму і намагається знайти вихід до світла. Ми всі суттєво змінилися і розуміємо тепер, що є по-справжньому цінним, а що відвертим сміттям у нашому житті. Пам’ятаю себе світлим та усміхненим хлопчиком, який бажав щастя усім. Вічні жертви заради інших. Повномасштабна війна спочатку паралізувала, а згодом наче воскресила і спонукала діяти негайно, робити все можливе для нашої перемоги. Через не можу».
Віталій і справді отримав хороші результати. Відкрив нову площину живопису, потрапивши до Книги Рекордів України. Здавалося би, є тепер нові можливості, і можна сміливо рухатися далі. Але десь сталося творче та життєве вигорання. Зламався, та знайшов у собі сили знову піднятися, за титанічного терпіння дружини. Адже є важливіші речі.
Як наголошує сам митець, «є світло й добро, які прагну робити далі. Є наші дорогі воївниці і воїни, які віддають своє життя заради нас. Усім нам зараз погано, і в кожного свій ступінь складності цього смутку. Перехід у ресурсний стан триває».
Людмила Старажник. Фото надані Віталієм Боклащуком.
Читайте нас у тг
