Герої не вмирають: у Франківську вшанують пам’ять Андрій Павлюка

Павлюк Андрій Іванович народився 11 серпня 1969 року, у мальовничому селі Бережниця, що на Верховинщині, нашій яскравій Гуцульщині.Саме там формувався його сталевий дух, міцне здоров’я і жага жити крізь всі незгоди, уроки та перепони в житті.

Зростав у сім’ї, де не було батька(він відмовився від рідного сина), разом із матір’ю Анастасією Павлюк та з двома сестричками: старша Марія, а молодша Галина. На жаль матуся хворіла часто, тому більше опікала турботою його сестра Марія.Навчався в Верховинській школі-інтернаті.Там, будучи парубком, здобув багато нагород серед різних видів спорту:футбол, бокс, стрільба.Як згадували його однокласники, Андрія дуже поважали та “мали в носі”.

Закінчивши середню школу, вступив до Будівельного училища, що на Івано-Франківщині та здобув там спеціальність  “столяр вищого розряду”.Служив два роки в армії, здобув там звання командир взводу.Там Йому пропонували продовжувати кар’єру військового, адже побачили у міцному молодому тілі великий потенціал. Але він повернувся до своєї коханої дівчини Любов, згодом дружини.І зародилася його маленька сім’я, появилася донька Христина, яку він любив і плекав все життя.

Працюючи на будівельному заводі, Андрій отримав квартиру.Але на жаль сім’я дала тріщину, пара розлучилася.Почав їздити на заробітки до РФ, у пошуках кращого життя, як і більшість чоловіків того часу “лихих 90-х”.Та невдовзі, коли його донечці виповнилося 8 років, він повернувся і забрав Христинку і колишню дружину від нещасливого її другого цивільного шлюбу. Та десь через кілька років жінка пішла з сім’ї і Андрій залишився з донькою сам. Зроствав, виховував, навчав, “старався замінити мені матір “, як говорив доньці Андрій. Працював столярем, робив людям підлоги, паркет чи ламінат, чи плінтус, тут він був майстром вищого гатунку.

Після першого вторгнення москалів на нашу землю, Андрій у 2017 році вирішив вступити до лав ЗСУ, сказавши доньці”хто як не я, я там потрібен”…Це було тверде рішення, їй прийшлося змиритися і відпустити батька.За час цієї служби звільняв Катеринівку від окупації.Як почалася повномасштабна війна серце доньки і його коханої дружини Надії, яка власне стала нею під час війни тремтіло кожного дня…Батько мав чималий бойовий досвід, був командиром   кулеметного відділення взводу  вогневої підтримки гірсько-штормової бригади(109 батальйон). Звільняв з побратимами села Житомирщини та Чернігова, пройшов там пекло, але вийшов живий та перемогою над москальськими кадровиками. Згодом воював у славнозвісному Бахмуті де дістав перше осколкове поранення.Батько завжди рвався в бій, на допомогу побратимам, які були йому як сини.Вирізнявся позитивом та добрим психологом, умів підняти дух і стрій своїх підлеглих.Його обурювала завжди несправедливість.Його  обурювала ця війна, він розумів, що вона жорстока до болю і затяжна як смола на розпеченому асфальті…

І ось одного найжахливішого дня  на одному із напрямків Донецької області ,коло населеного пункту Зайцеве Павлюк Андрій 8 серпня 2022 року загинув, під час мінометного обстрілу. Йому назажди 52 роки…