Станіславів. Поштівка 1899 р.
Трохи історії
У 1890-х на південній околиці міста тривало масштабне будівництво. Тоді на замовлення військового міністерства тут споруджували казарми, стайні, штабні та господарські приміщення – загалом близько 20 будівель. У підсумку на мапі міста виник цілий мікрорайон із головною вулицею.
Мапа Станіславова 1904 р.
Попервах вона ніяк не називалась, аж доки 22 листопада 1900 року її не нарекли Військовою. Пізніше, при всіх змінах влади, вулиця отримує лише мілітаристські назви.
За Другої Речі Посполитої вона стала вулицею Легіонів. Так називали польські національні формування у складі австро-угорської армії в часи Першої світової. Пізніше вони стали ядром нової польської армії.
Командували бригадами легіонерів досить відомі особистості: майбутній маршал Юзеф Пілсудський, генерал Юзеф Галлер, граф Станіслав Шептицький (рідний брат митрополита Андрея).
Станиславів. Міжвоєнне. 1930-ті р. 6-й полк уланів канівських.
Більшовики нарекли вулицю на честь Станіславських Дивізій. За визволення міста від німців одразу три радянські дивізії отримали почесне найменування «Станіславські». У 1962 році вулицю знов перейменовують – тепер на Радянської Армії.
З розвалом СРСР зникла і його армія. Тому від 1992 року вулиця стає – Національної Гвардії. В Україні її розігнали у 2000-му, але нині відновили. Отже, назва вулиці знов актуальна.
Не дійшли до наших днів…
Серед тих історичних будівель, які потрапили під знос, опинився австрійський кінний манеж, або “конюшня”. Вперше вона з’явилася на мапі Станиславова у 1904 році. Як писав краєзнавець Іван Бондарев, поруч була кавалерійська частина, тож у споруді, яка розмірами переважала авіаційний ангар, влаштували манеж.
У негоду та взимку солдати об’їжджали в ньому коней, відпрацьовували елементи верхової їзди.
За Польщі там тренувалися військові Шостого полку уланів. Офіцер Казимир Сускі навіть брав участь в Олімпіаді в Парижі 1924 року – у номінації «кінний спорт».
А ще, там влаштовували грандіозні полкові святкування:
За совітів, у 1960-70-х роках минулого століття, манеж почали використовувати як великий концертний зал. До побудови драмтеатру – велична споруда використовувалася для проведення спортивних заходів, відтак мала гучну назву “Палац спорту”. Окрім того, у ній відбувалися концерти естрадних виконавців.
А після трансформації місць для сидіння, перетворювався в арену спортивних змагань з боксу, гандболу, волейболу та інших. Але у 90- споруда вже настільки морально застаріла, що проводити концерти там стало небезпечно.
А коли на початку 2000-х перестала діяти військова частина, територію (разом із манежем) продали, а у 2017 році знищили й сам “Палац спорту”.
Не вдалося уберегти й історичну будівлю гарнізонного суду. Комплекс складався із двох будівель — власне суду і корпусу попереднього ув’язнення, які були споруджені коштом у 300 тисяч корон.
Будівництво почали навесні 1904-го, а у березні наступного року міські газети відрапортували про введення обох об’єктів в експлуатацію.
На австрійських планах комплекс показаний як ізольований, обнесений огорожею. Перед будинком суду був сад, між корпусами — внутрішнє подвір’я, позаду корпусу попереднього ув’язнення — задній двір.
На поштівці представлена споруда саме гарнізонного суду — Garnisonsgericht. Вона зведена у стилі неокласицизму, якому притаманна скромність у декоруванні фасадів, що ідеально підходило економному військовому відомству. Гауптвахта містилась правіше від суду і збереглась до наших днів.
Із початком Першої світової судочинна процедура значно спростилась — почали функціонувати військово-польові суди.
Що вдалося зберегти?
Як відомо, частину армійської території забудували ЖК «Паркове містечко», першу чергу якого здали в 2015 році.
Попри таку масштабну забудову, від знищення поки “тримаються” дві двоповерхові будівлі, де свого часу мешкали австрійські офіцери із сім’ями, яких пізніше замінили офіцери польські.
За перших совітів кам’яниця використовувалась як полкова школа і клуб 21-й кавалерійського полку НКВС.
Після війни тут, як і в кам’яниці ліворуч, містився гуртожиток для офіцерів радянської 70-ї дивізії. Нова сторінка в історії будинку почалась у 1966 році, коли в ньому відкрили музей бойової слави 38-ї армії, пізніше перейменований на музей «Героїв Дніпра».
Пощастило також одному з казармових корпусів, розташованого одразу при в’їзді на території “Паркового містечка”. Нові власники його оновили до невпізнаваності, відтак, тепер це не 100-річна військова кам’яниця, а сучасні та модернові приміщення.
Яка доля інших корпусів та казарм?
Ще донедавна на закинутій території, яка була відкрита до пересічних мешканців (закинутий та зарослий пустир, яким можна було скоротити відстань між вулицями Коновальця та Нац. Гвардії), можна було побачити на рештки австрійських казарм.
На фотоколажі нижче наводимо схематичне порівняння армійських будівель (а здебільшого їх залишків), які існували до 2024 року.
Чому ж йдеться про те, що до 2024 року? Річ у тому, що на покинутій території нещодавно активізувалися будівельні роботи. Відтак величезна площа (позначена червоним кольором на схемі нижче) вже огороджена будівельним парканом:
У інформації на стенді “Відомості про об’єкт будівництва” йдеться про:
“Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями в межах вулиць Національної Гвардії, Євгена Коновальця та Сорохтея”. Замовник будівництва – ТзОВ “Арсенал Сіті”, Підрядник – ТОВ “Благо Буд”.
Якщо обійти територію будівництва зі сторони вулиці Коновальця, можна побачити, що вона практично повністю розчищена від кущів, дерев, чагарників та… старих будівель!
Отже, величезна територія військового містечка відходить у небуття. Натомість на цій величезній території постане новий та сучасний мікрорайон.
Читайте нас у тг
