Липнева спека дошкуляє всім. Та не зупиняє волонтерський рух. Бо на передовій ще гарячіше. Й маскувальні сітки, що їх плетуть в Івано-Франківську, захищають від ворога та дошкульних сонячних променів.
Звіт продуктивності
Від ножиць на руках уже рани. Смужки з відходів камуфляжної тканини волонтери нарізають вручну. Ці обрізки для плетіння сіток у благодійному фонді «ДОБРО-ДІЇ» отримують безкоштовно, тим-то й добре. Бо ту тканину спанбонд, що нарізає агрегат, закуповують. Один рулон — 3800 — 5000 грн.
“Для закупівлі потрібні кошти, тому постійно оголошуємо благодійні збори, — розповідає медик за фахом, одна із засновниць благодійного фонду “ДОБРО-ДІЇ” та волонтерського центру “Маскувальні феї” Олена Николин. — Інакше робота зупиниться. А в нас є вже 23 локації для плетіння сіток. Основна — “Лоцман”на території колишнього заводу “Індуктор”, з якої все й починалося”.
На своїй сторінці у Фейсбуці “Маскувальні феї” опублікували, як зазначено, “дуже короткий червневий звіт продуктивності фей”. Загалом учасники спільноти виготовили 135 сіток сукупною площею 6021 кв м.
Найбільше — на локації “Лоцман”: 16 сіток площею 901 м². Бібліотека-філія №1 Івано-Франківська МЦБС — 12 сіток на 816м². На локації “У Мар’яни” сплели 9 сіток площею 527 м². У червні сітки плели на літніх локаціях вихідного дня: 2 на 90 м² — у міському парку імені Шевченка та 3 площею 141 м² — на Валах. Робота триває навіть у ці спекотні липневі дні.
Готові сітки одразу компактно складають та відправляють Новою Поштою за запитами. Олена Николин наголошує, що ці захисні засоби на передову передають згідно черги і безкоштовно.
Разом із колегою Альоною Черкас, до повномасштабного вторгнення — банківською працівницею, минулого понеділка відправили 25 сіток і 5 допоміжних боксів. Завдячують Гуманітарній Новій пошті за доставки, а працівникам відділення на Максимовича — за постійну допомогу та доброзичливість.
“Яка вартість виготовлення 1м² нашої масксітки? Жонглюємо зборами на серйозні прилади для військових і зборами на матеріали для виготовлення сіток, — каже Оленка. — Незабаром нам знову треба поповнити свої запаси спанбонду й основи”.
Колишній підприємець-будівельник, волонтер і співзасновник БО Олександр Савчук (він зараз служить у ЗСУ) зазначає, що треба врахувати ще витрати на пальне, електроенергію, оренду приміщень тощо.
Волонтерка Юлія Атаманюк додає, що до вартості самих матеріалів треба щоразу плюсувати час, наполегливість, силу волонтерів, бо то й фізично важко плести.
“Оце точно знаю. І ще знаю, коли виходиш із зони комфорту, і та голка для продягання стрічки крізь вічка сітки не стоїть тобі в руках. Але ти робиш, бо знаєш, що повинна. Знаєш, для кого ти її робиш. І знаєш, що маєш взамін — спокій і затишок тут, у тилу. А ще знаю, що ніхто і нічого нам не дає, усе треба купувати”, — підсумовує Юлія.
Нині Донецька область — то весь світ
На Валах спекотно, як і скрізь. Навіть тінь від віковічних дерев у сквері не дуже рятує. Це не зупиняє групу волонтерів, які завзято нанизують стрічки на основу. А ще слово за слово — діляться одні з одними своїми турботами.
“Я плету сітки із травня 2022 року, — розповідає Тетяна Ковальова з Донецька. — Долучаємося до локації на “Лоцмані”. Буває, що волонтери працюють навіть у чотири зміни. Останнім часом долучаються люди за скеруванням із Центру зайнятості”.
Тетяна — двічі переселенка. Ще в 2014-му виїхала до Краматорська, а з початком повномасштабного російського вторгнення довелося знову змінювати насиджене місце. До Івано-Франківська з чоловіком і донькою приїхали у травні 2022-го.
“Намагалася десь себе знайти, й так натрапила на оголошення, що в Ліцеї №10 плетуть сітки. Працюю дистанційно в Донецькому інституті післядипломної освіти, у вільний же час волонтерю”.
Ще в 2015 році Інститут започаткував дистанційну роботу з педагогами на окупованих територіях. Адже не всі охочі зуміли виїхати, а підтримувати зв’язки з Україною та українською освітою прагнуть. Починали з п’яти шкіл, а перед повномасштабним вторгненням було 18.
“Наш інститут дає надійну віртуальну платформу, — стверджує Тетяна. — Тож коли почався ковід, ми були готові до роботи в умовах карантину. Тепер же — інші проблеми. Донецька область не вся окупована. От так дистанційно і працюємо”.
Розмова заходить про традиції та народності Донеччини. Приміром, там найбільша в Україні грецька діаспора. В Маріуполі було навіть посольство Грецької Республіки. Є багато сіл, де більшість населення спілкується грецькою.
До повномасштабного вторгнення щонеділі в якомусь із грецьких сіл проводили фестивалі — парні. Неодмінно подавали чебуреки та шумуш. Це такий пиріг із листкового тіста. Начинка — тушковане м’ясо з гарбузом. Ще одна назва цієї страви — копіте. Для її приготування тісто, розкочується тонкими пластами, як на лаваш. Складають їх один на один, попередньо промазавши олією. Виходить такий багатошаровий пиріг.
А ще Маріуполь славився своїми шашликами. Приїжджі знали місця їх продажу, то завжди вишикувалися в чергу. Грецька діаспора Донеччини нещодавно збиралася в Києві. Отож традиції не маліють.
Смак рідного херсонського дому
Ольга Білохвост переїхала до Івано-Франківська на початку повномасштабного вторгнення. Дівчина на той час працювала в Києві. Тож пережила немало жахіть через вороже вторгнення. Про виїзд зі столиці досі моторошно згадувати.
“Найбільше ж болить те, що мої батьки, а родом я із Херсонщини, потрапили під окупацію, — розповідає Ольга. — Я їх відтоді ще не бачила. Так само не куштувала наших домашніх кавунів. А то ж щосезону їздила до батьків. Вибиралася на баштан та й насолоджувалася. Тато вирощував і дині, і всілякі овочі. Живуть там тепер під постійним страхом і повальним контролем окупантів…”.
Дівчина в Івано-Франківську відома як Херсонська бандерівка. Тут активно долучається до волонтерства, плете маскувальні сітки. Організовує допомогу мешканцям окупованих та прифронтових регіонів, українським військовим.
“Ось і вчора відправила для нашої Херсонської бригади посилочку, — каже волонтерка. — Бо там свої. Волонтерила, але не в таких масштабах, ще з 2014 року. А в 2022-му багато друзів та знайомих стали на захист нашої рідненької України, тому щось збирала з дівчатами, щось своїми силами. Підтримувати друзів-військових — це святе, бо там їм ой як не солодко”.
Особливо приємно, говорить Ольга, коли хлопці дякують та відправляють навзамін презенти у вигляді прапорів та шевронів.
“Принципово не куштувала тут кавунів, не могла, — додає співрозмовниця. — А то якось наші херсонські переселенці привезли зі свого баштану. Ми зібралися всією “херсонською діаспорою”, щоб відчути смак рідного дому. Цих відчуттів ностальгії та суму за нашою малою батьківщиною не передати… Так хочеться до нашого українського Херсонського краю…”.
Проблем немає, крім однієї
Ще одна волонтерка — Світлана Платонова із Запорізької області. Плете сітки разом з чоловіком Володимиром. Переїхали зі свого міста Дніпрорудного до Запоріжжя у квітні 2022-го. Перебували там до листопада. А як почалися великі обстріли, то перебралися до Івано-Франківська.
“Тут одразу долучилися до ГО “Херсон нескорений”, виготовляли сухі херсонські борщі до кінця 2023-го, — А тепер ще додатково працюємо на сортувальному складі: відправляємо одяг військовим, до шпиталів, мешканцям прифронтових територій. Нам мало зайнятості, от і приєдналися до спільноти “Маскувальні феї”. Ну і спілкування тут у нас. Нам зручно на Вали добратися з Пасічної, то щовихідних приїжджаємо”.
На запитання, як їм в Івано-Франківську, жінка відповіла, що проблем немає, крім однієї: хочеться додому.
“Наше маленьке шахтарське містечко Дніпрорудне дуже зручне для людей, — додала Світлана. — До окупації ми якось затишно так жили, нікого не зачіпали, працювали. Намагаємося думати про позитив. Там житло, є робота. Поки-що місто тримається, але окупанти можуть зайти в будь-який момент. А то вже закони інші…”.
Долучаються й діти
Серед переселенців плете сітки франківчанка Тетяна Мацьків. Працює в казначействі. Розповідає, що на Валах часто долучаються до процесу перехожі. Якось підійшла молода пара з двома дітьми. Жінка в декретній відпустці, у вільний час хоче так само волонтерити. Чоловік рамку їй виготовить, а з благодійного фонду пообіцяли забезпечити основою і стрічками для сіток.
А ще одного разу хлопчик із мамою прийшли. То малий спочатку спостерігав, опісля сам почав плести сітку. Як виявилося, школяра звати Юра, і він після цього часто приходить волонтерити з мамою Іриною на цю локацію.
Минулої суботи на Валах ще кілька дітей прийшли допомагати своїм мамам і бабусям плести сітки. Миловидна дівчинка розповіла, що таким чином підтримують наших бійців, щоб вони ще краще захищали нас від ворога.
Людмила Стражник
Читайте також:
Читайте нас у тг
