Кажуть, що генії народжуються раз у тисячоліття, і якраз так сталося, що то був Іван Франко. Цією фразою правнучки Каменяра, львів’янки Любові Галущак, продовжуємо розповідь про родину відомого українського письменника-класика, публіциста, критика, перекладача.
Йдеться про дітей його сина Петра: Віру та Іванну (Асю). Розмова відбулася у Львові на вулиці Запорізькій, де мешкає три сім’ї Мирослава та Асі Галущаків: Любові, Петра та Адріани. Говорили про різні речі, іноді не дуже приємні. Але то брехня буває прикрашеною та гарною, а правда має бути такою, яка вона є.
Родина була під пристальною увагою
“У 1954 чи 55 році повернулася із Сибіру мамина сестра Віра, — розповідає Любов Галущак, — і в квартирі на Снопківській вже жили три сім’ї: бабця Ольга, Віра Петрівна з двома доньками і наша мама Ася з татом і двома дітьми (тоді вже були я і брат Петро). В 1956-му відзначали століття Івана Франка, і під тим приводом, що нібито дбають про нащадків Каменяра, родині Франків-Галущаків передали ось цей будинок на вулиці Запорізькій. Тут народилися наші сестри Орися, Адріана та Мар’яна. Тато на роботі мав отримати квартиру. То було молодіжне житлове будівництво, і батько відпрацьовував за неї після роботи. Тож коли в 1964 році йому виділили трикімнатну квартиру в цьому новому будинку, він віддав її Вірі Петрівні з доплатою, а бабця Ольга залишилася з нами”.
Усі діти Іванни (Асі) та Петра Галущаків закінчили Львівську загальноосвітню спеціалізовану середню школу №4 з поглибленим вивченням англійської мови. Любов Мирославівна здобула фах філолога у Львівському держуніверситеті імені Івана Франка. Два роки вчителювала в Яворівському районі та ще рік — у Львівській СШ №28. Знає кілька мов, адже працювала в Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”. Об’їздила весь колишній Союз, побувала в багатьох країнах. Принагідно розповідає, що діти Іванни та Мирослава Галущаків ніколи не користувалися преференціями як нащадки Франка. Не брали цього прізвища навіть через дефіс.
“До нас завжди ставилися з пристальною увагою, — зазначає Петро Галущак. — І це зобов’язує берегти своє ім’я. Якраз наша лінія Франкових нащадків так і чинить: ми підтримуємо стосунки зі всією родиною, ні з ким не зачеплені у конфліктах”.
“Мама казала, що не прізвище красить людину, а навпаки, тож не треба спекулювати іменем Івана Франка, — наголошує Любов Мирославівна. — І що повагу до себе треба завойовувати працею та власними заслугами. Так і чиню. Як мені треба щось робити, то роблю, а не кажу, що я з Франкового роду. І мені шапка з голови не спаде”.
“Мама мала рацію, коли просила не зловживати Франковим прізвищем. — додає пан Петро. — Потім у житті ще й так траплялося, що ті з нащадків Івана Яковича, хто брав собі подвійне прізвище, раптом у силу якихось обставин забирав назад, потім знову брав. А нам, Галущакам, набагато легше, хоч дуже багато прізвищ у нашій родині треба би писати через дефіс, бо ми пов’язані родинними вузлами з Кордубами, Барвінськими, Шухевичами, Білинськими”.
“Приміром, Віра Петрівна була не зовсім достойною людиною і дуже часто спекулювала прізвищем Франко. А з неї тепер роблять національну героїню, хоча вона такою не була, — наголошує співрозмовник. —А, по суті справи, добре працювала як із німцями, так із радянською владою. Коли в трьох книжках франкознавців вийшли нещодавно хвалебні оди про Віру Петрівну, ми вирішили не мовчати. Бо якось прикро, що увагою обділена друга дочка Петра Франка — Іванна, яку в побуті кликали Асею. А вона заслуговує на добрі спогади”.
А вартує великої поваги Іванна (Ася)
На доказ співрозмовник наводить такий приклад. Із маминого класу лише троє не були ув’язнені після війни: вона, Роман Крип’якевич, і Степан Ярема. Тож коли повернулися мамині товариші з Сибіру, в хаті мала бути зустріч. То вони запитали, чи буде Віра Петрівна, бо не хотіли з нею перетинатися. А з неї тепер роблять ідола. Петро Мирославович каже, що має про неї свою думку. Отож і розповідає всі ці не дуже приємні родинні історії.
А ще наводить приклад книжки Наталії Тихолоз про Петра Франка. Каже, що там автор зовсім не згадує період його життя після повернення з Харкова і контакти з Осипом Галущаком, їхнім другим дідом. А вони були собі добрими товаришами ще до І Світової війни і разом воювали. На прохання свого друга був на похороні Івана Яковича Франка в 1916-му.
“Після поранення Осип Галущак перебував у Львові, а що мав чудово поставлений голос, то у зведеному хорі січових стрільців співав “Вічного революціонера, — коментує Петро Галущак”.
Його дід Осип Галущак був відомим адвокатом у Яворові на Львівщині, доктором права, бо після закінчення юридичного факультету захистив докторську дисертацію. Диплом родина трепетно зберігає досі. Варто додати, що Осип Галущак допоміг Петрові Франкові влаштуватися на роботу в 1936 році в Яворівській гімназії. Фінансував його видавничу діяльність.
“Я висловив свої зауваження авторам книжки, що зовсім не охоплено життя Петра Франка з 1936 по 1939 роки, — каже Петро Мирославович. — Я десь розумію автора, бо Осип Галущак мав би опинитися на одних сторінках із Вірою Петрівною… А він з дружиною Уляною (з Кордубів) мав про неї свою думку і не бажав контактувати. І просто боляче, що мало уваги приділено нашій мамі Асі, яка вела неабияку підпільну роботу. Наведу лише один факт: як інженер-хімік вона вивела Роману Червінському татуювання, що його ставили воякам СС “Галичина” під пахвами. Інакше би його переслідували. Мама врятувала життя багатьом людям, які повернулися з ув’язнення. Бабцю Ольгу, дружину Петра Франка, часто запрошували на тематичні заходи, в президії. Але ні бабця, ні наша мама Ася цим не вихвалялися”.
Про родинну лінію Кордубів
“У силу життєвих обставин ми належимо до багатьох відомих галицьких родів, — зазначає Петро Мирославович. — Мирон Кордуба, рідний брат моєї другої бабці Уляни, закінчив філософський факультет Львівського університету, у Відні здобув звання доктора філософії”.
Як зазначається у Вікіпедії, Мирон Кордуба був делегатом Української Національної Ради ЗУНР та колегою Михайла Грушевського по політичній діяльності. У Станіславові в 1919-му працював професором Державної реальної школи, був референтом Державного секретаріату закордонних справ ЗУНР.
Після повернення до Львова продовжував активну діяльність у науковому товаристві імені Шевченка, був деканом філософського факультету Українського таємного університету. У 1929-му отримав запрошення до Варшавського університету, де став професором історії України. Друкувався у варшавських українських часописах.
Повернувшись до Львова, Мирон Кордуба працював у Науковій бібліотеці міста, вчителював у І та ІІ українських гімназіях. У 1945-1947 роках — в. о. професора, завідувач кафедри південних і західних слов’ян історичного факультету Львівського університету.
У кожного своя «Кайдашева сім’я»
“Є речі, про які я не дуже і не все хочу говорити, — додає Петро Галущак. — Хоча воно так чи інакше опиняється в загальному доступі. Дружина Олеся теж каже, що не треба писати про родинні стосунки: в кожного своя “Кайдашева сім’я”. Але те, що зараз відбувається навколо імені Франка, змушує мене теж дещо розказати. Нехай вважатимуть, що це моя правда. Бо дуже багато спотвореного, навіть з уст нашої двоюрідної сестри Іванки, доньки Віри Петрівни. Ми, Галущаки, в добрих стосунках з усіма Франковими спадкоємцями. Але якщо відкрити франкознавчу книжку видавництва музею Франка: що вона там написала, — то, на мій погляд, ганебно. Якось говорив із донькою Ірини Калинець: мовляв, про покійних треба говорити чи писати або добре, або нічого.
А вона каже: “Треба або правду, або нічого”. То є дві фрази, які по-різному звучать. І те, що зараз Андрій Франко (внук Тараса Івановича — Л. С.) опублікував у вісниках, виданих у Нагуєвичах, — то, на мій погляд, краще не треба було. Я у своєму житті прагнув нікого не паплюжити, нікого не зачіпати. І коли знаю, хто такий мій вуйко Роланд Франко, жодним словом не згадую його життя до того часу, коли було проголошено відновлення незалежності Української держави. Хоч згодом він і заснував фонд Івана Франка”.
“Бабуся Ольга розповідала, як у їхньому будинку якийсь час перебував Петро Ключко, чоловік Анни, доньки Івана Франка, — зазначає співрозмовник. — То було одразу після війни. Він був ув’язнений, сильно катований. На вимогу Анни Ключко-Франко і за сприяння американських та британських громадських організацій Сталін звільнив його з таборів, але дуже ослабленого. Його охороняв конвоїр і не давав родині спілкуватися. Коли Петра Ключка переправили за кордон до дружини, то прожив лише три тижні… Тож наша родина має ось такі сумні історії”.
Стовп з роду Галущаків
Петро Галущак каже, що генеалогічне дерево по родині Франків і Галущаків дуже розлоге. Родовід Кордубів склала троюрідна сестра Ада Огорчак.
“Ми створюємо і родовід по родині Галущаків та Білевичів (наша бабця Ольга Франко — з дому Білевич), однак це дуже складно: наприклад, мій дідо Осип Галущак був одинадцятою дитиною з дванадцяти, — додає співрозмовник. — Маю записи, що колись Галущаки опинилися в центральній Україні, в тому числі — у війську Хмельницького. Пізніше, коли Україна розділася між Росією і Польщею, Галущаки обрали рух на захід. На Снятинщині там само є однофамільці, але це вже інші обставини. До мене приїжджають багато родичів. Багато телефонують. Адже Осип Галущак мав величезний авторитет у Яворові. Ми плануємо їхати в село Тетевчиці біля Радехова, звідки походять Галущаки. Останній раз я там був 12-річним”.
Про Петра Мирославовича кажуть, що він — стовп у родині Галущаків.
“Приміром, коли із заслання з Казахстану повернувся двоюрідний брат, першою справою зайшов до нашої хати і сказав: “Ми, Галущаки, повинні триматися”. Потрібно було допомогти йому з легалізацією, а то дуже багато складних моментів для людей, які жили в союзних республіках, а потім захотіли повернутися до Львова”, — аргументує пан Петро.
А ще розповідає, як колись приїхали з Москви батько з дочкою, та зайшли в гості. Мовляв, людей з роду Франків і Галущаків у Львові знають. А якось вийшла ситуація цілком навпаки. Група молодих людей навідалася до музею Франка на триденну франкознавчу академію. Хотіли зустрітися з кимось із близької родини письменника. А там відповіли: “Ой, та то у Львові нема нікого…”.
Далі буде…
Перша частина – Спадкоємці Івана Франка: про велич Генія та правду про родинні стосунки (ФОТО).
Читайте нас у тг
