Ми навіть не уявляємо свого щастя! Адже мешканці інших регіонів країни долають сотні кілометрів, щоб насолодитися красою Карпат. А в нас — гори під рукою. Милуватися їх дивовижною красою можемо навіть з івано-франківських висоток.
Що ми знаємо про вершини
Назагал найвідомішою карпатською вершиною та й найвищою в Україні є Говерла, 2061 м над рівнем моря. Вона розташована на Чорногірському хребті, на межі із Закарпаттям. Підкорити її вважається найбільшим досягненням серед туристів.
Однак за складністю їй не поступаються й інші вершини, особливо так звані рухомі гори в масиві Горган. Приміром, вершина Висока (1803,6 м) на Богородчанщині, що лежить у північно-західній частині хребта Ігровище. Загалом у цьому регіоні Івано-Франківщини є 7 вершин.
“Північні та східні схили гори дуже круті, важкопрохідні. Вершина і привершинні схили незаліснені, з кам’яними осипищами, місцями — криволісся з сосни гірської, нижче — лісові масиви”, — читаємо у Вікіпедії. — Трохи далі, на південному сході, лежить хребет Сивуля з вершинами Сивуля Велика (1836 м) і Сивуля Мала (1818 м), що захоплюють і Рожнятівщину”.
Долинщина може похвалитися, що має 7 вершин, Косівщина — лише 2, Надвірнянщина (в межах колишнього району) — 36, Рожнятівщина — 22.
Найбільше гірських вершин є в найвисокогірнішому районі України та найменшому на Прикарпатті — Верховинському: аж 40. І лідирує серед них Піп Іван (2028,5 м), він же Попіван або Чорна Гора. Вона розташована на південно-східному кінці головного хребта масиву Чорногора, на межі Івано-Франківщини та Закарпаття.
Колись, між І та ІІ Світовими війнами, на цій вершині постала потужна як на ті часи астрономо-метеорологічна обсерваторія. Нині вона популярна за назвою “Білий слон” та частково відновлена для туристичних потреб. Щоб не забути: бодай штрихом згадаймо дивовижні мистецькі постановки на Піп Івані у виконанні акторів Івано-Франківського драмтеатру, за співпраці з ПНУ.
Та й наукова робота тут не занедбана. Із 2012 року Прикарпатський національний університет спільно з Варшавським університетом реалізує міжнародний проект з відбудови Міжнародного наукового центру “Обсерваторія” на горі Піп Іван. Із останніх новин на сайті (станом на жовтень 2024-го) читаємо про візит в. о. ректора ПНУ Ігоря Цепенди:
“Ігор Цепенда відвідав обсерваторію Скалнате Плесо Астрономічного інституту Словацької Академії наук на висоті 1786 м у Високих Татрах, — читаємо в дописі. — Заснована в 1943 році, своїм виглядом і знаходженням у складних кліматичних умовах високогір’я вона є схожою з Міжнародним науковим центром “Обсерваторія” на горі Піп Іван. Саме тому було дуже цікаво ознайомитися з її функціонуванням та досвідом роботи науковців”.
Через нинішню війну спільний українсько-польський проект не вдається реалізувати повним обсягом. Однак багато роботи на вершині науковці провадять і нині. Це й стеження за гідрометеорологічною ситуацією в регіоні, адже Метеостанція працює в штатному режимі. й численні безпекові заходи. Тут розташована база Чорногірського гірського пошуково-рятувального посту.
Як не потрапити в халепу під час туристичних походів
“Міжнародний день гір — це нагадування про велич і красу природи, яка потребує нашого дбайливого ставлення, — зазначають у Головному управлінні ДСНС в області. — Рятувальники Прикарпаття закликають: відправляючись у гори, будьте відповідальними. Плануйте маршрут, перевіряйте спорядження та стежте за прогнозом погоди. Пам’ятайте, що безпека в горах — це відповідальність кожного”.
Утім, складні зимові погодні умови не стримують охочих до пригод. Позаяк зимовий туристичний сезон у розпалі, на цю тему спілкуємося з колишнім гірським рятувальником, а нині працівником “Обсерваторії” Василем Фіцаком, який стежить за життєзабезпеченням цього об’єкту.
“Краса-красою, але гори є місцем підвищеної небезпеки. Й готуватися до туристичних походів треба ретельно. Насамперед незалежно від сезону формується група на чолі з керівником, — акцентує Василь Фіцак. — Починається робота із ознайомлення з місцевістю за допомогою карт, консультацій із досвідченими туристами, які можуть щось підказати щодо маршруту. Визначається складність: чи одноденний, чи багатоденний похід з привалами-ночівлями тощо”.
Ще один із важливих етапів: фізична підготовка учасників походу. Керівник приблизно повинен розуміти, який є стан кожного з групи, передбачити ризики. Найголовніший аспект — спорядження. В зимовий сезон воно має бути іншим. Хоч і влітку треба передбачити змінний одяг та взуття, дощовики на випадок негоди.
“Керівник має ознайомитися з прогнозом погоди, самим маршрутом, контролює весь етап підготовки учасників групи та самого походу, — додає співрозмовник. — Недостатній рівень фізичної підготовки може призвести до виснаження одного чи кількох туристів, а це лягає тягарем на всю групу. Багато початківців переоцінюють свої можливості, і в них можуть виникнути проблеми зі здоров’ям”.
Найбільше негараздів трапляється через невідповідність спорядження. Василь Фіцак наводить декілька прикладів.
“Літо, хороша погода, і тут у високогір’ї погода різко змінилася. Пішов проливний дощ, і температура повітря опустилася на 15 градусів, — розповідає Василь Фіцак. — Посилився вітер, і люди просто почали мерзнути, бо не мали ні теплого одягу, ні захисних плащів. Керівник міг це передбачити. Тобто навіть влітку треба мати шапочку, рукавички, дощовик. Та й загальні речі для всіх сезонів: ліхтарик, заряджений телефон, повербанк. Тобто людина має бути абсолютно готовою до всього. За різкого погіршення стану когось із учасників групи керівник має приймати рішення, як повернути його до місця сходження”.
Ще один такий момент, що люди переоцінюють свої можливості. Наприклад, туристи повинні усвідомлювати, що потрібно не лише піднятися на вершину, а й мати сили зійти з неї. Часто буває так, що шлях спуску технічно може бути складнішим від підйому і вимагатиме неабияких навиків та фізичних зусиль.
“Потрібно врахувати час повернення: зійти з вершини треба завидна, до настання сутінок, щоб зменшити вірогідність нещасних випадків під час спуску, — наголошує співрозмовник, який протягом 7 років відпрацював рятувальником. — Найважчі випадки — із зимових пошуково-рятувальних робіт. Крім того, що мінусові температури, також ще й ускладнена видимість. І треба було докласти чимало зусиль, щоб просто знайти людей”.
Можемо собі уявити: сніг, обмежена видимість. Посилення вітру, мінусова температура, сутінковий період. І найскладніше: прийняти рішення, що робити з постраждалими. Чи спускати туристів донизу, чи надати їм супровід.
“За період війни в гори почало ходити більше людей. Здебільшого це новачки, підлітки, молоді люди допризовного віку, які мають можливість подорожувати, — акцентує Василь Фіцак. — Натомість багато досвідчених туристів, гідів, керівників груп, які колись ходили в гори, нині боронять нашу державу від ворога. І часто формуються групи з недосвідченого колективу. Хоча живемо в час, коли є GPS-навігація, є застосунки, як-от розроблений ДСНС “Порятунок в горах”, настійно рекомендується реєструвати групи, цим часто нехтують. Навіть не мають із собою елементарних речей. Наприклад, часто знімають краєвиди чи роблять селфі, а коли приходять до якоїсь локації, телефон уже розряджений”.
Чим це може обернутися? А втратою орієнтації насамперед, бо не мають скрінів щодо прогнозу погоди на день-два та й самих маршрутів. Або ж не мають чим підзарядити свій гаджет, щоб повідомити про халепу. Ці помилки можуть бути фатальними.
До прикладу, не беруть термос із гарячим чаєм чи кавою, які є рятівними в горах. І люди не знають, як самостійно прийняти те чи інше рішення.
“Що для мене гори? Я подорожую майже 30 років. Це спосіб життя. Не тільки пройтися, сфотографувати хороші краєвиди. Я понад 20 років є членом фундації “Карпатські стежки”. Ми робимо маркування туристичних маршрутів, ремонтуємо туристичні притулки, проводимо екологічні акції. Тобто разом із учасниками громадської спільноти не тільки відпочиваємо в наших милих горах, а й із турботою про довкілля та безпеку туристів. Щоб ця неймовірна краса Карпат чарувала й вабила щораз більше люду з усього світу”, — підсумовує Василь Фіцак.
Людмила Стражник. Фото надані Василем Фіцаком.
Читайте нас у тг
