«Оксфорд Медікал» в Івано-Франківську – один з перших приватних закладів, який розбив стереотип про «дорогу медицину». За 11 років роботи в медичному центрі довели, що якісні медичні послуги можуть бути доступними, навіть під час важких випробувань, таких як пандемія чи війна.
То яка вона – приватна медицина, сьогодні?! Які бувають пацієнти і чи мобілізовують і бронюють лікарів? А ще про вакансії та безплатні консультації за межами закладу — розповів в інтерв’ю журналістам ПІК Олег ГАЛУЩАК, директор медичного центру «Оксфорд Медікал Івано-Франківськ».
Олеже Володимировичу, минулого разу ми з вами спілкувалися ще до повномасштабного вторгнення, які виклики має «Оксфорд Медікал» зараз, вже під час великої війни?
Насправді і до війни, і під час, наша робота не змінилася. Натомість змінилися виклики, які диктують певні особливості роботи. Але людська фізіологія не змінюється, а з нею й медицина, тому сервіси надаємо ті самі, що й до 22 лютого 2022 року. Хіба що додалося організаційне оформлення тих чи інших моментів.
На вашу думку, чи сприяють нині законодавча та виконавча гілки влади бізнесу, зокрема, приватній медицині, саме в цей непростий час?
Я говорив це раніше і повторю зараз: нам не потрібна від влади жодна підтримка. Нам достатньо, щоб не заважали. На даний час нам не заважають, ми – працюємо, намагаємося певним чином розвиватися. Не все у нас виходить так, як би хотілося,але тут більше питання фінансів, ніж питання влади.
З іншого боку, ми співпрацюємо з владою, зокрема, з Івано-Франківським обласним центром контролю та профілактики хвороб. Вони заснували гарну ініціативу, в якій ми також беремо участь – «Дні здоров’я». Ми більш упізнаванні і люди готові довіряти та відвідувати «Оксфорд Медікал».
Економіка сказала своє слово
Власне вже під час повномасштабної війни ви відкрили великий медичний центр у «Буковелі» та стоматологічне відділення в Івано-Франківську. І це в той час, коли люди, зазвичай, не наважуються ризикувати. Чи такі рішення були виправданими?
Наші рішення у будь-якому випадку були виправданими. Ми постійно розвиваємось. Так, дійсно відкрили стоматологію, а у 2023 році відкрили медичний центр у «Буковелі», який вже встигли й закрити. Але це не про те, що ми десь помилилися. Ми почали цей проєкт, довели його до певного рівня, а згодом – економіка сказала своє слово. Отже, ми погодили всі умови та можливості виходу з самим «Буковелем», а на наше місце прийшла інша клініка. Вони прийшли у те місце, де зовсім непросто працювати, особливо зараз. Але бажаємо їм успіхів.
Прозвучала гарна фраза: «Економіка сказала своє слово». Що вона означає для вас, як керівника?
Це означає, що ми по новому оцінили усі ризики та витрати, які є під час роботи повноцінної лікарні. І не побачили вигоди, або так званого «вихлопу», на який очікували. Адже ми не тільки медична структура, а ще й комерційна. Відповідно, ми оцінюємо, наскільки нам це вигідно. Якщо об’єкт постійно дотаційний, чи є зміст його зберігати?
Якби був мирний час та було б більше лікарів та персоналу – ми, ймовірно, залишилися б там. Але якщо дуже обмежені ресурси, треба ухвалювати рішення, які диктує саме економіка.
А чи можна детальніше про те, що саме не врахували у проєкті «Оксфорд Медікал Буковель»?
Ми врахували усе те, що бачили необхідним у конкретний момент. Згодом, у процесі роботи, з’явилися певні виклики та обставини. Спершу була проблема із пошуком лікарів-травматологів. Пізніше, через певний період, ми змогли закрити це питання. Але виникла інша проблема – із «середнім» персоналом. Чому? Тому що європейські країни пропонують значно цікавіші умови аніж ті, які у нас на ринку. Відповідно, медсестри здебільшого виїхали за кордон.
Інший момент – логістика, тобто переміщення персоналу. Це все виливалося у великі затрати. Одна справа, коли у місті медики мають житло і просто ходять на роботу. Інша – коли у горах, на курорті, цей побут потрібно працівникам забезпечити.
Зрештою, якщо це стаціонар, іншими словами – «тяжка» медицина, треба запрошувати до співпраці висококваліфікованих хірургів, а також медсестер з іншою кваліфікацією. Їх не тільки важко знайти, але, знайшовши, ще й важко втримати. Хоча б по тій причини, що їм вистачає роботи у великих закладах охорони здоров’я. Відповідно, треба домовлятися, шукати підхід, інші шляхи співпраці. Але у певний момент ми просто зрозуміли, що усе це не дуже доцільно.
Регулювання ринку та єдиний медичний простір
Повернімось з «Буковелю» до Івано-Франківська. Які у вас основні переваги над іншими відділеннями, як у мережі «Оксфорд-Медікал», так і серед конкурентів на Прикарпатті?
У порівнянні з іншими «Оксфордами», є такі заклади по Україні, яких ми обігнали, а є такі, яких нам треба ще наздогнати, адже вони мають хірургію зі стаціонарами. А щодо поліклінічних відділень, єдине, що нам не вистачає, так це так званої «важкої» діагностики: МРТ та КТ. Адже ці прилади найбільш затребувані в цей час. Але тут, знову ж таки, треба думати про економіку.
Щодо ситуації в Івано-Франківську в цілому, то маємо заклади, які довше нас працюють на ринку, але вони далі поліклініки не просунулися. Є й інші заклади, які мають поліклініку та лабораторію. З одного боку – це плюс, з іншого, лабораторія – це великий напрям роботи, яким треба займатися не менше, аніж медичним центром. Натомість є заклади, які мають хірургію. Ось тут нам ще треба зростати. Чому? Ми поставили собі за мету дійти до такого рівня, щоб повністю закрити на собі так званий «цикл пацієнта». Тобто, щоб людина могла, почавши із первинної діагностики, при потребі, отримати хірургічну допомогу та стаціонар, відтак вийти з нашої клініки здоровою.
У нас кільканадцять відділень, що дає нам великий плюс та вигідно відрізняє від інших. Загалом у Франківську понад 40 приватних медичних закладів, не враховуючи державних. Не всі із них можуть похвалитися такою кількістю відділень, як у нас. Окрім того, ми намагаємося оновлювати техніку, яка є в наявності. Зрештою, впевнено рухаємося до відкриття нових відділень, щоб закривати повний цикл пацієнта на собі.
А як щодо державних медичних закладів? Чи немає у вас відчуття, що вони також підвищують свій рівень і створюють для вас конкуренцію? Доволі часто можна спостерігати, як комунальні заклади виграють гранти, а держава виділяє серйозне фінансування для оновлення приміщень та обладнання. Іншими словами, починають ворушитися у плані сервісу.
Ми ніколи не рахували чужих грошей, особливо державних. Ми не беремо участь у державних програмах, за виключенням, хіба що, декларацій. Справа у тому, що гранти та додаткове фінансування, стосуються не тільки державних закладів. У Франківську є приватні заклади, які також мають доступ до грантів, до яких у «Оксфорд Медікал» доступу немає. І це, певною мірою, монопольне становище з їхнього боку. Я не хочу їх називати, адже це буде або реклама, або антиреклама. З іншого боку, нас регулює ринок. І це почали розуміти також й державні та комунальні заклади. Тобто, якщо пацієнту підходять наші сервіси та наші ціни, він лікується у нас. Якщо, з певних причин, ми йому не підходимо, тоді він йде в інший заклад.
Зрештою, ми все одно прийдемо до того, що єдиний медичний простір, який фактично уже працює, буде ще ефективнішим. Відповідно, якщо комунальні заклади не будуть надавати того сервісу, який вимагає час та пацієнти, у них зменшиться кількість відвідувачів. Як наслідок, їх об’єднають або закриють. Із приватними закладами ситуація інша.
Але ж вибір пацієнта тієї чи іншої медичної установи залежить ще й від цінової політики. Хіба у державних закладах не дешевше?
Як показує практика, є такі витрати у пацієнтів, які в державних або комунальних закладах будуть більшими, аніж у нашому. І це при тому, що пацієнт не отримає тих сервісів, які отримає в «Оксфорд Медікал». По-друге, за кошти, витрачені у приватному закладі, пацієнт має право щось та й вимагати. У той же час, розрахувавшись з лікарем у державному закладі, пацієнт не має права нічого вимагати. І багатьом це вже не подобається. Мовляв, я витрачаю ті самі гроші, але не можу відкрити рота з приводу того, що мені не надали, або неякісно надали ту чи іншу послугу.
Є ще один момент, притаманний лікарям з державної медицини. Мова йде не про всіх, а тільки окремих «екземплярів», з якими іноді доводиться спілкуватися. У них у всьому винні приватні заклади. Від початку і до кінця. Вони кажуть, що пацієнт звернувся у приватний заклад, але йому там не змогли надати необхідну допомогу, тому що немає обладнання, спеціалістів і так далі. І роблять висновок про поганий заклад, бо, мовляв, не змогли допомогти. А ще додають, що пацієнту, який відвідав державну лікарню, все вилікували. Це неправильно, адже, як на мене, має бути якась деонтологія чи корпоративність. Тобто, тут не стоїть питання, щоб покривати помилки один-одного, але треба бути об’єктивними, а не просто говорити: приватний – значить поганий.
Як гадаєте, чому сформулювався такий стереотип?
Усе просто – конкуренція. Якщо в «Оксфорд Медікал» йдуть люди, значить вони не потрапляють до інших клінік та лікарів. Відповідно, виникає незадоволення, особливо в держаних закладах. Щодо приватних клінік, то спершу зазвичай йде чесна конкуренція: реклама закладу, лікарів, обладнання. Державні та комунальні заклади поки що такої можливості не мають. Хоча здебільшого їм також є що показати. Але через фінансові обмеження, вони не можуть витрачати кошти на рекламу. Але якби вони змогли себе просувати, в нас було б значно більше проблем (усміхається, – ред.).
Який середній чек пацієнта «Оксфорд Медікал»?
Знаєте, все залежить від відділення. У одному відділенні він може складати 500 грн, у другому – 1200 грн, ще у іншому – 1800 грн. Все залежить від того, яке конкретне відділення потребує додаткових інструментальних чи лабораторних обстежень.
Як правило, середній чек регламентується не бажанням лікаря «викачати» більше грошей, а у першу чергу протоколом. Тобто, якщо за протоколом, умовно, урологічним чи гінекологічним, пацієнт має потребу в декількох обстеженнях, то лікар у будь-якому випадку їх призначить. А далі відповідь за пацієнтом: пройде він обстеженні чи ні. Якщо пройде, то більша ймовірність поставити йому адекватний діагноз. Якщо не здасть, тоді лікар починає вгадування (діагнозу, – ред.).
Є й такі пацінти, які скажуть, що в них немає зайвих коштів, отже, здають, для прикладу, тільки два аналізи з п’яти. І саме такий пацієнт, ймовірно, може потім сказати, що йому лікар поставив неправильний діагноз, хотів з нього «викачати» гроші й так далі. А як лікар може поставити діагноз, не маючи достатньо інформації? І тут, до речі, може виникати так звана варіативність: одні й ті самі симптоми можуть бути показниками зовсім різних хвороб. Тож на дослідження також потрібні додаткові аналізи та обстеження.
«Пацієнти поділяються на два типи…»
Як вважаєте, люди йдуть у приватну клініку до конкретних лікарів, або ж обирають медичний центр у цілому?
Практика закладів «імені одного лікаря» зберігається переважно у державних клініках, приватні ж, навпаки, намагаються від неї відійти. Ми не виключення. Хоча у нас також працюють відомі на весь Івано-Франківськ лікарі. Але трапляються такі пацієнти, які й ними не задоволені.
Як відомо, пацієнти поділяються на два типи: перші прагнуть вилікуватися, з ними взагалі одне задоволення працювати. Інші – пацієнти, які люблять лікуватися. У нас часом доходило до того, що пацієнт міг написати на лікаря поганий відгук, тому що той йому сказав, що з медичної точки зору пацієнт здоровий.
Яких ще «складних» відвідувачів доводилося вам приймати?
Випадки бувають різні. Насамперед деякі люди обурюються: «Чому у вас так дорого?». І тоді починаєш пояснювати, що ми не є державний заклад, у нас немає жодних дотацій з бюджету. Все, на чому ми тримаємось, це те, що отримали від наших пацієнтів. Інші кажуть таке: «Лікар зі мною тільки поговорив, а я вже маю заплатити 500 грн». Насправді для того, щоб лікар поговорив з тим пацієнтом, задіяне певне коло працівників медичного центру: медіа-менеджер, працівник кол-центру, адміністратор клініки, медсестра і навіть санітарка.
Іншим пацієнтам не підходить те, що саме сказав лікар. Такі теж є, але це здебільшого стосується вищезгаданих пацієнтів, які полюбляють лікуватися. Для них відвідини клініки – це «культурна програма», а не лікування. Адже у більшості своїй вони знають свою проблему. Вони усвідомлюють, що проблема, наприклад, хронічна, тобто, не піддається лікуванню, а тільки заліковується. І вони регулярно здійснюють візити до клініки. І якщо їм лікар сподобався, то все добре. А якщо – ні, напишуть негативний відгук або влаштують сварку на рецепції.
Щодо кричущих випадків, варто пригадати такий, що трапився у медичному центрі на «Буковелі». Був такий пацієнт, якому ми не встигли поставити інфаркт, як він уже втік з клініки. Він на власному автомобілі дістався до Львова, там відвідав якусь лікарню, де йому діагностували остаточно цей інфаркт. І він написав на нас скарги у МОЗ, НСЗУ і так далі. Але виникає запитання, у чому полягає скарга? У тому, що ми його не зв’язали або прикували до кушетки? Ми не правоохоронний орган, а, отже, не маємо права затримати пацієнта у своїй клініці. Ми можемо йому тільки рекомендувати.
Трапляються й такі пацієнти, які приходять у клініку просто посваритися. Зовсім нещодавно був відвідувач медичного центру, якому здавалося, що лікар не має ліцензії. Але й лікарю не потрібно мати ліцензію. За його кваліфікацію відповідає сам медичний центр. Анекдотичність ситуації полягає у тому, що того пацієнта лікував кандидат медичних наук.
Варто наголосити, що картка пацієнта «Оксфорд Медікал» – загальна для усіх відділень нашої мережі закладів. З одного боку, це спрощує роботу лікарю, а з іншого боку – може ускладнити життя самому пацієнту. Був у нас ще такий випадок, коли пацієнт вимагав видалили історію його візитів, яка зберігалася у загальній базі. Чому так? Тому що він почав розповідати лікарю не зовсім те, що у нього було записано, коли він лікувався в іншому місті. В результаті, пацієнту не вдалося отримати «лікарняний», який він таки сильно хотів.
Досвід «Буковелю», реабілітація та пошуки приміщення
Зараз формується тенденція, яка полягає у тому, що наше Прикарпаття перетворюється на певний медичний хаб. У цьому контексті створюють центри реабілітації, зокрема, військових після поранень. Чи бачите ви, як керівник медичного центру, своє місце у медичній підтримці військових, зокрема, їх реабілітації?
Насправді військові обслуговуються в «Оксфорд Медікал» на особливих умовах, тобто у пів ціни. Ми відверто не можемо ігнорувати той факт, що працюємо саме завдяки нашим захисникам. Відносно реабілітації, можливо у найближчому майбутньому ми спробуємо себе у цьому. Але за умови, якщо вдасться знайти відповідне приміщення, а найголовніше – людей, які зможуть надавати допомогу, а не калічити. Це для нас новий напрям, а спеціалістів, які тямлять у реабілітації насправді не так вже й багато. Я не кажу, що їх немає. Просто їх небагато.
Які ще маєте плани стосовно подальшого розвитку медичного центру?
Як вже казав раніше, нам потрібна хірургія та стаціонар. Ми багато чому навчилися саме під час роботи в «Буковелі», зокрема, проводити загально-хірургічні ургентні операції. Ми там навіть зробили одну нейрохірургічну операцію. Отже, ми обкатали цю схему, також вміємо це робити організаційно. Єдине питання, що в Івано-Франківську для цього нам не вистачає приміщення. До того ж, потрібно накопичити ресурси, щоб придбати необхідне обладнання. Так просто нам його ніхто не дасть. А якщо вже й запускати стаціонарне відділення, воно має бути на певному рівні.
«Не можемо забронювати навіть ключових працівників»
А яка ситуація в «Оксфорд Медікал Івано-Франківськ» з кадровим забезпеченням? Чи вистачає спеціалістів, зважаючи на конкуренцію з боку інших приватних закладів, а також мобілізацію медичних працівників?
Медиків – мобілізують, лікарів – переманюють в інші клініки. Але й ми стараємося не відставати від конкурентів. Важливо, що здебільшого наші лікарі не працюють паралельно в інших закладах, зокрема, державних. Для нас це великий бонус. Тим паче, якщо лікарі довіряють нашому медичному центру, інші спеціалісти також розглядають роботу саме в «Оксфорд Медікал».
Відносно мобілізації, була велика проблема з травматологами. Це логічно, адже на передовій основне – це бойові травми. Мобілізовують здебільшого фахівців медичних спеціальностей, що також зрозуміло. Єдиний момент, на якому варто акцентувати: ми не можемо забронювати навіть ключових працівників. Насправді в цьому контексті відчувається певна дискримінація приватних закладів, не тільки медичних, а й загалом бізнесу, саме у контексті бронювання. Тобто, людина, яка працює в державному закладі лікарем, підлягає бронюванню навіть із зарплатою, яка значно нижча, аніж 20 тис. грн. А приватним закладам поставили обов’язковою умовою, що медики мають заробляти (середня заробітна плата, – ред.) не менше 20 тис. грн. Але ринок не показує таких зарплат. Відповідно, якщо ми поставимо такі зарплати, то ми не зможемо працювати. І я дуже сумніваюся, що лікарі, адміністратори чи медсестри будуть якось по-іншому обслуговувати пацієнтів, якщо їм поставити таку зарплату.
Як на мене, це дуже дискримінаційна норма. Я дуже здивований, що її прийняли, адже цим влада обмежила приватний бізнес. І це не є детінізація, це просто ускладнення умов роботи. Відповідно, далі люди ховаються, шукають незаконні варіанти, у той час, коли б могли солідно отримувати бронь та працювати собі далі.
І все ж таки, попри всі виклики, чи маєте зараз вільні вакансії, зокрема, на лікарські спеціальності?
Цей процес є постійним. Зараз я готовий говорити з будь-якими спеціалістами, які мають бажання з нами попрацювати. Це я говорю відкрито. Навіть якщо у мене на цей час немає відкритої ліцензії тієї чи іншої спеціальності, але на ринку ця лікарська спеціальність є затребуваною, я готовий відкрити ліцензію. Ось тут якраз бонус МОЗу, що зараз не треба збирати величезні вагони документів, а достатньо просто показати, що є відповідний кабінет та робоче місце. Тому, якщо є лікарі, які готові працювати в «Оксфорд Медікал», то я буду готовий поспілкуватися зі всіма.
До речі, скільки зараз працівників у вашій клініці?
Понад 120 працівників. А разом із клінікою в «Буковелі» було понад 200.
А скільки пацієнтів відвідує «Оксфорд Медікал Івано-Франківськ» щомісяця?
Якщо брати унікальних пацієнтів, то понад дві тисячі. Іноді ця цифра доходить й до трьох тисяч.
Відомо, що ваша клініка практикує проведення безплатних консультацій, а також регулярно організовує певні акції та знижки. Наскільки дієвими є такі інструменти у плані збереження постійних пацієнтів, а також залучення нових?
В основному ми використовуємо безкоштовні консультації при співпраці з Івано-Франківським обласним центром контролю та профілактики хвороб. Йдеться про прийоми, які ведуться за межами нашого медичного центру. Що нам це дає? По-перше, ми популяризуємо «Оксфорд Медікал» серед людей, які навряд би до нас коли-небудь прийшли. По-друге, створюємо собі додатковий трафік саме з людей, які не знали, скажімо, «що так можна».
Зазвичай, такі прийоми проводять кардіолог, дерматолог, невролог. За великим рахунком, вони можуть ідентифікувати не лише, що це їхній пацієнт, а й скерувати його до інших спеціалістів нашого медичного центру. Тому завдяки участі у «Днях здоров’я», ми отримуємо нових пацієнтів. Зрештою, люди переконуються, що у приватних медичних закладах працюють хороші спеціалісти, яким не головне взяти з них гроші, а направити туди, звідки людина виходить здоровою.
«Ми постійно живемо в якомусь стресі»
Ваша клініка працює на ринку медичних послуг Прикарпатті вже понад 10 років. Які здобутки можете виділити за цей час?
Сказати, що нам вдалося за цей час, або ж, що не вдалося, досить складно. Поясню чому. Ми відкрилися в Івано-Франківську 4 грудня 2013 року. Незабаром почалася революція, відтак постало питання, чи взагалі працювати далі? Але, коли все стабілізувалося, ми почали певною мірою розвиватися. З 2013 до 2017 року медичний центр був виключно на вулиці Василіянок. Пізніше зрозуміли, що там ми не поміщаємось. Дякувати Богу, знайшлося приміщення на вулиці Незалежності, куди ми також зайшли. Іншими словами, продублювали ті спеціальності, які були на Василіянок, а також додали нових, плюс, розширили інструментальні обстеження. Зокрема, докупили декілька апаратів УЗД, поставили рентген, ендоскопію. Але прийшла пандемія.
До речі, багато медцентрів відкрилися саме під «ковід», адже подумали, що медики можуть на тому заробити. У результаті – це був один з найважчих періодів. Насамперед, боялися виходити з дому не тільки наші пацієнти, а й боялися виходити на роботу самі лікарі. Це важко, мабуть, зрозуміти, але лікарі – теж люди, і все людське їм не чуже.
Як тільки ми відійшли після коронавірусу, почалася війна. Тобто, ми постійно живемо в якомусь стресі. А що робити при кожному стресі? Спершу потрібно зупинитися, проаналізувати: де ми, що ми та як ми, пізніше – стабілізуватися на цьому рівні, а тоді вже починати подальший розвиток. З врахуванням нових обставин.
Є така приказка: лідер сильний своєю командою. Чи є у вас така сильна команда? Чи задоволені ви своїм колективом?
Так, в мене є така команда, я нею задоволений. Чому? Тому що є я на роботі, чи мене немає – робота робиться. І я займаюся тільки тими питаннями, якими займається керівник. Я більше тримаю руку на пульсі, скеровую напрям руху. А також аналізую потреби для успішного продовження цього руху в правильному напрямку.
І наостанок, ваші побажання читачам та глядачам ПІК, а також вашим пацієнтам?
Насамперед бажаю те, що бажають усі: миру, спокою, радості, здоров’я. А також здійснення усіх позитивних мрій та починань. Ну і щоб збулися усі ті погані мрії та задуми, відносно тих країн, які нам заважають.
Розмову вели Оксана Камінська та Андрій Менів
Фото: Іван Денисюк
Читайте також:
Читайте нас у тг
