Після проголошення Незалежності наші співвітчизники відкрили для себе багато сторінок минулої та сучасної української історії. Зокрема й про життя української діаспори.
Виявляється, у США двічі на рік виходив інформативний листок зв’язку “Городенщина”. Видавав уродженець Городенківщини Василь Никифорук.
На початку 90-х минулого століття та й десятиліття поспіль із цього часопису можна було дізнатися про життя діаспори в Америці. Друкували так само актуальні новини з Прикарпаття. Адже з-за океану пильно стежили за розвитком подій на Батьківщині.
Скажімо, в січні 1998 року в редакторському зверненні до читачів Василь Никифорук написав:
“У цей переломний час віримо в Україну. Веселімось, бо відроджується послідовно нищена тоталітарною системою українська духовність. Радіймо, що настав час відбудови нашої національної ідентичности, без відродження яких не створимо тривалих основ української самостійної повноцінної держави. Тут, у діаспорі, бодай думкою єднаємося з усіма, хто знає біль утрати чи браку власної Батьківщини та проживає на чужині. Не задля маєтків і не задля втіхи покидали ми рідний край, але тому, що не хотіли нам дати жити… Знаєте, що з жалібним голосінням “будь здрава, землице, виїжджали із “синіми книжечками” світ за очі, що не зітремо крил і повернемося в рідний щасливий край”.
Тим часом на сторінках часопису опубліковані й вісті з Прикарпаття. Наприклад, про перевидання І тому ваговитого альманаха з однойменною назвою “Городенщина”.
Його здійснив уродженець с. Копачинці Василь Теремко, який на той час був директором товариства “Феміна” в Києві. Це збірник спогадів про І та ІІ Світову війни, а також міжвоєнний період. Книжки передали бібліотекам та освітнім закладам.
Городенківська районна бібліотека поповнилася книгами з Канади, які передала вдова відомого письменника, блаженної пам’яті Івана Боднарчука. Городенківець Іван Гафткович так само передав книгозбірні річники журналу “Патріярхат”, що його надіслала сестра Леся Крупа з Америки.
“Гарні обсяги мала наша Городенківська цукроварня в минулому сезоні, – інформує часопис. – Перероблено загалом 160 тисяч тонн сировини і вироблено 17,5 тисячі тонн цукру. Однак зарплату працівникам заводу вирішили виплачувати цукром – у розрахунку 50 кг за зароблених 35 гривень”.
Йшлося в часописі навіть про перспективи телестанції в Городенці, однак задум так і не реалізований. Зате американські трактори “Джон Дір” уже тоді працювали на полях селища Чернелиці. В Поточищі відкрили світлицю-музей учасників підпілля ОУН-УПА.
Опубліковане і звернення до уродженців Городенківщини в діаспорі. Йшлося про брак діяльності серед місцевого керівництва та заклики підсилити ідеологічно та матеріально молоду Українську державу.
“Ми, що опинилися поза Батьківщиною, будьмо ментором свого покоління, допоможімо нашим братам і сестрам в Україні піднятися духовно. В нинішніх часах треба їм прийти з допомогою”,– йдеться у зверненні.
І справді: саме завдяки діаспорі вдалося розпочати відновлення переданих греко-католицькій громаді колишнього римо-католицького костелу та Миколаївської церкви в Городенці, які за радянщини слугували складами та були геть понищені.
А вже через рік, у січневому випуску альманаху 1999 року, йшлося про те, що готується до випуску ІІ том історично-мемуарного збірника “Городенщина”. Знову – заклик до діаспори щодо наповнення прикарпатських бібліотек.
Промайнула звістка про те, що дивними на той час видаються випадки, що в селах Городенківщини ще користуються червоними паспортами неіснуючої держави. То цей факт мав долетіти аж за океан?
А цей допис різанув болем:
“Безгосподарність на кожному кроці, а до того ж і привласнення чужого майна. Вже почався контроль сільських господарств-спілок, бо й там немає справедливости та відповідальних. …Одним із найважливіших завдань виходу України із кризи є створення доброї системи управління суспільством. Покладаємо надію на розвиток нової плеяди національної еліти, що має стати на чолі боротьби з автократією та корупцією в суспільстві”.
У часописі “Городенщина за січень 2003-го привертає увагу публікація про фармаколога Андрія Ружицького. Гарвардська медична школа надала молодому вченому честь доповідати на міжнародній конференції з ендокринології у Франції. На час публікації він працював у Каліфорнійському університеті.
А завершуємо огляд коментарем до презентації ІІ тому альманаху “Городенщина” його редактора Василя Никифорука:
“Ми в діаспорі завжди задавалися питанням: хто розкаже нащадкам про те, що діялося на терені Городенської землі в часи польської, німецької, большевицької неволі, хто розкаже їм про гірку чашу народу, випиту до дна вже після Другої світової війни, в період панування тоталітарного режиму москви, як не очевидці, свідки, самі учасники тих подій? Навчені гірким досвідом, що справжня історія з вини окупаційниї властей не завжди потрапляє до архівів або грубо фальсифікується, ми й вирішили в міру сил і можливостей вернутися згадками й споминами до тих не дуже давніх подій”.
Важко було тоді, понад 20 років тому, уявити, що росія й не покидала наміру спотворювати історію та зробила фальш ідеологічним підґрунтям війни проти Української держави.
Людмила Стражник. Фото авторки.
Читайте нас у тг
