Хто не мріяв знайти золоту річ
Мабуть, із проблемою згуби ювелірної прикраси стикалися багато людей. Якщо це парна річ як-от сережки, то можна замовити дублікат. Гірше, якщо йдеться про якісь оригінальні авторські роботи або фамільні цінності. Тут утрата відчутніша.
“Я зняла свої золоті сережки з вух і поклала до гаманця, натомість начепила модні тоді кліпси, бо йшла на святковий вечір, – розповідає про свій випадок франківчанка Леся. – Згубу помітила вранці, коли хотіла дістати з гаманця сережки. Там був тільки один. Швидко побігла на роботу: подумала, що десь там ненароком витягнула. Не знайшла. Пригадала, що минулого дня заходила до банку, стояла в черзі. Надії мало, та все ж подалася туди”.
На щастя Лесі, в операційному залі банку, який щойно відкрився, ще не прибирали. Про це свідчили папірчики біля каси, ще щось на підлозі. Придивилася: а то лежить її сережка! Щоправда, трохи притоптана та приплюснута.
“Свою сережку я знайшла аж через кілька місяців, – згадує свою історію Іванна. – Восени перекопувала грядки, а коли зайшла до хати, то зауважила, що одного кульчика немає. Ретельно обстежила всі локації, де бувала того дня, та марне: так і не знайшла. А навесні готуємо грядку до посадки, й тут щось у землі заблищало. Схиляюся – а то моя сережка! Просто диво якесь. Щастя, що восени не замовила дублікат”.
Просто неймовірний випадок пригадав відомий франківський ювелір Ігор. І це свідчення солідарності майстрів та взаємопідтримки.
“Йдеться про золотий образок, який на замовлення клієнта виготовив мій колега, – розповів ювелір. – Та сталося так, що власник загубив його. Й от через 15 років цей образок повернувся до нас. Ми знали, чий це, і посприяли, щоб замовник назад його отримав. А людині, яка знайшла згубу, ми надали винагороду за те, що повернула до майстерні. Власник був дуже здивований, бо образок повернувся до тих, хто знав його походження. Цікава то історія!”.
Мода з характером
Носіння ювелірних прикрас чи колекціонування ювелірних виробів має давню історію. І хоч мода мінлива, все залежить від власних уподобань покупця. Пан Ігор поділився деякими спостереженнями з цього приводу.
“Вибір ювелірної прикраси залежить від багатьох чинників: фінансових можливостей, вікової категорії, смаків покупця, – наголошує ювелір. – Хтось схильний до ювелірного мистецтва та надає перевагу традиційним виробам зі строгим дизайном, а хтось хоче модерні вироби. Знайшли камінчик, дротиком обкрутили, вставили у вухо – і вже мають ювелірну прикрасу”.
На запитання, чи молодь надає перевагу сріблу, майстер відповів, що цей метал дешевший від інших благородних металів, дає більше можливості для експериментів, тому що не потребує дуже великих затрат. Звідти й популярність.
А ще цікаве спостереження: Івано-Франківськ – місто провінційне та дещо консервативне, тож переробка старих ювелірних прикрас на модерні в нас не дуже поширена.
“Що стосується моди на обручки, то я відраджую від модерних, – наголошує пан Ігор. – Тому що обручку зазвичай купують раз за життя. І в класичному варіанті можна за потреби змінити розмір, що практично неможливо зробити без пошкоджень у якомусь оригінальному виробі. Переконую молодих: придбайте спочатку звичайну обручку, а на зекономлені гроші купуйте ще перстень. Бо виготовлення обручок – одна з дешевих робіт. Перстень же вимагає більше затрат”.
Майстер акцентує на тому, що професія ювеліра, хоч і загадкова та приваблива, однак дуже відповідальна і складна. Можна сказати, що нині відчувається брак кадрів. Але це не означає, що майстерні можуть взяти учня для стажування без художньої освіти. Варто додати, що професія має дуже великий спектр: монтувальник, пайщик, полірувальник, дизайнер. Хоч буває, що природні задатки і хороша школа майстрів відкривають шлях до омріяних висот.
Як отримати свій талісман
На вулиці Грушевського в Івано-Франківську є найстаріша в місті ювелірна майстерня, яка тепер розділилася на два приміщення, з крамницею “Талісман”. Спілкуємося з її співвласницею Вікторією Петрук, яка вже 20 років працює в цій галузі.
На запитання, які зміни в моді та запитах покупців сталися за цей час, Вікторія наголошує, що ювелірні вироби – це дуже хороша інвестиція.
“Золото завжди було актуальне й тому користується попитом, – аргументує співрозмовниця. – Бо 10 років тому грам цього благородного металу коштував 400 грн за грам, а зараз майже 4 тисячі гривень. Тож якщо плануєте вкладення у майбутнє, у збереження, то це вдалий вибір”.
Щодо асортименту ювелірних прикрас, то все залежить від призначення: на весілля, дні народження, хрестини такі подарунки завжди актуальні. Вибирають класичні чи унікальні дизайнерські вироби. Магазин співпрацює з вітчизняними підприємствами. Тож щось ексклюзивне можна підібрати за каталогом.
“Реалізуємо заводські вироби: різні моделі, які користуються попитом, – додала Вікторія Петрук. – Приміром, досі є запит на масивні золоті ланцюжки, хоч асоціюються з 90-ми роками минулого століття. У більших містах покупці надають перевагу делікатним прикрасам. Зрештою в кожного свій смак та фінансові можливості”.
Щодо моди на дорогоцінне каміння, то більшим попитом користуються діаманти в ювелірних виробах, натомість років із 20-30 тому популярними були топази, аметисти. Натомість дуже багато купують намиста з натурального каміння: аметисту, рожевого кварцу, перлин, гранату, сапфірів.
“Це десь перегукується із трендом на український народний одяг, адже неодмінним атрибутом жіночого одягу було намисто, коралі. А ще дуже популярними стали ювелірні прикраси із національною символікою. І це стосується сережок, кулонів, шпильок та перснів. Знак часу!”.
Екскурс в історію
“Особливою художньою цінністю та індивідуальністю ювелірних прикрас відзначилася епоха Відродження. Наприкінці XVII століття використовують алмази з огранкою – діаманти. Цінність прикрас стали визначати блиском та грою цього дорогоцінного каміння”, – читаємо у Вікіпедії.
У XVIII столітті склався новий стиль у дорогоцінних прикрасах, який назвали класицизмом. А в XIX столітті набули популярності ювелірні комплекти з кольє, брошки, сережок, браслету, а інколи й діадеми. Початок XX століття ознаменувався появою стилю модерн, в якому діаманти відійшли на другий план, а чільне місце посіли гранати, аквамарини й агати.
Для ювелірного стилю 1940-1950-х років характерною є відмова від коштовної платини, а також від рубінів, смарагдів та діамантів. Натомість широко використовували дешевші аквамарини чи цитрини. Далі в ювелірну моду повернули платину й діаманти, а також комплекти прикрас. Нині ж майстри прагнуть поєднати концепції різних епох, створюючи прикраси на будь-який смак.
Діамантові рекорди
Найбільший з відомих алмазів з первинною вагою 3106 каратів (621,2 г) і розмірами 9,8 см × 5,7 см × 6,7 см є Куллінан. Його знайшли на копальні у Південній Африці. Вважається, що це уламок ще більшого каменя, досі не ідентифікованого.
Цей діамант уряд бурської республіки Трансвааль презентував британському королю Эдуарду VII як вдячність за надання цій колонії самоврядування. Як зазначають у Вікіпедії, над ограновуванням найбільшого алмазу працював найкращий гранильник Європи Джозеф Ашер.
“Він мав унікальне вміння відкрити камінь: для цього потрібно було знайти на поверхні алмазу точку, пришліфувавши яку, можна зазирнути всередину алмазу і розрахувати один удар, який дозволить розбити камінь по вже наявних тріщинах і звільнити його від сторонніх включень. В алмазі Куллінан були тріщини, тож із нього не можна було виготовити один гігантський діамант”, – читаємо в інформації.
Ашер вивчав унікальний алмаз кілька місяців, перш ніж зробити на ньому ледь помітну подряпину. Після цього в присутності кількох знаменитих ювелірів Ашер приставив до подряпини на алмазі стамеску і вдарив по ній молотком, відразу втративши свідомість від хвилювання. Але розрахунок був правильним: прийшовши до тями, Ашер завдав ще кілька ударів по отриманих уламках. В результаті з Куллінана він отримав 2 дуже великі монолітні блоки, 7 середніх і близько ста дрібних уламків блакитно-білого кольору чистої води.
На огранювання отриманих від Куллінана уламків пішло два роки: всього було виготовлено 2 величезних, 7 великих та 96 дрібних діамантів. З алмазу виготовили 105 діамантів, найбільший із них – Великі Зірки Африки, тобто Куллінан I, вагою 530,2 карата. Він прикрасив Британський державний скіпетр.
До 1985 року Куллінан I був найбільшим діамантом у світі, поки не знайшли алмаз Золотий Ювілей, який перевершує Зірку Африки на 15 каратів.
Що цінніше від благородних металів
Загальновідомою є легенда про золото Павла Полуботка, якого ув’язнили в російській петропавловській фортеці 1723 року. Йдеться про велику кількість цього благородного металу, яке український гетьман нібито залишив на зберігання в одному із англійських банків, а це 200 тисяч золотих монет під 7,5 %. Начебто в заповіті Полуботок залишив 80 % золота на майбутнє незалежної України, а решту – своїм правонаступникам.
“Історія набула широкої популярності на початку ХХ століття, – читаємо у Вікіпедії. – У 1922 році до посольства УРСР у Відні звернулася людина, що приїхала з Бразилії і назвалася Остапом Полуботком – прямим нащадком одного із синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документу про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місці, та запропонував угоду: передає право на отримання грошей уряду УРСР, а за оригінал отримує один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів із Банком Англії завершилась нічим. Інтерес до золота Полуботка збігся з візитом до Києва в червні 1990 року прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, коли поет Володимир Цибулько оголосив, що якщо золото буде повернуто, то на кожного громадянина незалежної України доведеться 38 кг. Український парламент розпорядився створити спеціальний комітет на чолі з Петром Троньком, який відвідав Лондон. Але золото не знайшли”.
А 1993 року на кіностудії ім. Довженка вийшов фільм “Вперед, за скарбами гетьмана”. Мораль кінокартини в тому, що справжнє багатство України не в міфічному золоті, а в її народі та національному характері.
До речі, наприкінці минулого століття в ЗМІ ширилася інформація про поклади золота на Прикарпатті. Принаймні, одну таку замітку для Укрінформу підготував відомий журналіст Роман Фабрика.
Сподіваємося, що це не міфічне золото, й після війни геологи продовжать свої розвідки. Нам би перемогти ворога та встановити тривалий мир. Переконана: таке прагнення кожного співвітчизника. А воно значно цінніше, ніж будь-які благородні метали та камені.
Людмила Стражник. Фото авторки
Читайте нас у тг
