“Мистецтво і війна – наче несумісні речі. Але маю свій підхід до цього. Виходить, що це ніби мистецтво індивідуального плану: я кожен день фіксую події для того, щоб у полотнах створити такий великий щоденник і з цього робити атракцію, з якої потім можна буде згадати, з чого, умовно, почалося”, – так визначає свою нинішню місію відомий франківський художник-монументаліст Роман Бончук.
Фіксація – гарантія того, що пережите не зітреться з пам’яті
Мовляв, був такий художник, який зреагував на ту чи іншу подію так-то й так-то. Роман Бончук пригадує той світанок 24 лютого 2024-го… Небайдужі хлопці зібралися для патрулювання міста. Він на якийсь час залишився у приміщенні. Разом з іншими волонтерами робили гарячі бутерброди й каву-чай. Хтось каже, щоб малював.
“І я намалював портрет Тараса Шевченка у пікселі, абсолютно підсвідомо, – каже митець. – Відтоді й пішла така якби лінія, яку можна назвати репортажем. Зрозумів, що треба кожен війни день фіксувати. Навіть уночі не спалося. І так воно до сьогодні: не можу цю дзигу розкрутити, щоденно роблю щось тематичне. Це, напевне, щастя для митця, коли він не смикається вправо-вліво, а в тій лінії рухається. До речі, серію із 500 графічних робіт ми відправили до Великобританії”.
Ще до повномасштабного вторгнення Роман Бончук випустив три книжки за враженнями з Відня, де тоді працював. Каже, що постійно робив замальовки й писав тексти: чи то стояв на кордоні, чи у вільний час вечорами.
“Будь-яка фіксація – це гарантія того, що відчуте, пережите, перепущене через душу житиме. Якщо не записувати в щоденниках, не залишати замальовки на аркушах – воно зникне. Всі свої враження треба фіксувати, бо йдемо в еру дуже пришвидшеного часу, коли день пролітає наче вдвічі швидше. Навіть якщо ми на годиннику бачимо інакше, сам темп життя зростатиме. Й це результат глобалізму і тих трендів, у яких людство живе”, – акцентує Роман Бончук.
Так формуватиметься найближчим часом буття
“Дуже багато ініціюю, рухаю, то більш-менш вдається, – каже митець. – У планах є відкрити художню школу на базі книгарні “Є” в центрі Франківська, щоб побільше дітей залучити до мистецтва. Водночас лише останнім часом реалізуємо з командою численні благодійні проекти на підтримку наших захисників”.
Приміром, з нагоди 10-ти ліття створення спільноти “Громада Українців Тюрингії” Ukrainische Landsleute in Thueringen e.V. в німецькому місті Ерфурт наші земляки організували благодійний вечір, на якому зібрали кошти на автомобіль для однієї із бригад, що виконує важливі завдання на кордонах “ерефії” і Харківщини. Роман Бончук надіслав на аукціон свої картини. Виручені кошти так само пішли на закупівлю авто.
“Найближчим часом відбудеться велика виставка-продаж у Великобританії, на якій представлю 30 своїх робіт, – додає співрозмовник. – Так само у Швейцарії планую зробити виставку, в столиці Чехії. Готуємо у Львові на початку наступного тижня велику виставку-продаж. Є ще такі різні проекти, де виставляємо роботи в різних закладах на мольбертах. Відвідувачі щось купують і таким чином донатять на благодійні фонди. Це мотивує до творення. І загалом кожен художник своєю працею мотивує інших”.
Роман Бончук наголошує, що зараз усе треба пробувати, бо в такому режимі, в такій активності житимемо довго. Кожен має максимально реалізувати себе, проявити в різних галузях, щоб дало загальний результат. Тоді буде комфортно всім, і з того формуватиметься нове розуміння, як жити далі.
“Бо годі чекати, що хтось нам щось дасть. Якщо немає фінансування якогось проекту, то він перетворюється на утопічну ідею. І таких утопічних ідей у нас безліч. Навіть якщо щось не виходить – треба шукати шляхи. Йти на самопожертву, самому реалізовувати. От у такий ми живемо час. Багато чого переосмислюємо. Тільки в такій пасіонарній активності вони й дадуть результат. Звісно, це мої міркування. Споглядаю загальні рухи. Чогось такого остаточного важко спрогнозувати. Ми вже дійшли до того, що в один прекрасний день прокидаємося, а все може змінитися на 360 градусів. Так, як після однієї промови на Мюнхенській конференції весь світ переосмислив усі цінності. Тобто одна подія може змінити рух цілого цивілізаційного вектора”, – зазначає Роман.
Митець закликає готуватися і мати завжди додаткові шляхи відходу та міцний тил, бекграунд, плани А, В, С… Якщо такий вітер в історії, то готувати такі розуміння і сталі конструкції. Однак більшість людей це розуміє.
“Вже не буде так, що, умовно, є пункт а) та пункт б), і треба тільки дочекатися того пункту б). Світ завдяки інтернету та інформаціям став таким складним і візіоматичним, що поки доходить до пункту б), то там ще 10 тисяч різних підпунктів, які повністю змінюють сприйняття самої історії, самих явищ, людей і гравців, – пояснює свою позицію Роман Бончук. – Однак це дуже цікавий час. Але ж ми не можемо зробити прогноз, що воно по факту вилізе, в яку форму. А художники мають особливе відчуття і можуть візуалізувати всі ці суспільні реформації. Напевне, щастя художника, що він може відображати. Бо тексти читати в людей уже немає часу. На жаль. З таким темпом життя, мало є часу на читання – тільки споглядання, візуальне зчитування посилів, меседжів, картинок, бо так формуватиметься найближчим часом буття”.
Записала Людмила Стражник. Фото надані Романом Бончуком.
Читайте також:
- Люди Прикарпаття: історії, що надихають – художник Роман Бончук (ВІДЕО)
- “Сенс життя”: франківські митці розповіли про те, що їх надихає (ФОТО)
