Треба голосити всьому світу про тривожну ситуацію в нашій країні через російську агресію. Доносити про страшні матеріальні руйнування. Та найголовніше — про людські втрати, про численних сиріт і вдів, про емоції тих, на чиїх очах рушиться звичний досі спосіб життя, змінюються суспільні відносини. Один із засобів мистецтва — кіно — якраз і виконує таку місію.
Фільм “Під вулканом” — послання до глядача про емоційні жертви й втрати
У кінотеатрах Івано-Франківська та інших обласних центрів показують фільм польського режисера Даміана Коцура “Під вулканом”. Одну з головних ролей у стрічці зіграв відомий франківський актор Роман Луцький. Сюжет актуальний — про українську сім’ю, яка напередодні повномасштабного вторгнення поїхала до Іспанії, де їх застала велика війна.
У назві відображено географічне місце події фільму: під третім за величиною у світі вулканом Тейде, що на найбільшому з Канарських островів Тенерифе. Та й образно, адже наші земляки мимоволі стали біженцями й переживають емоційні вибухи.
“Фільм надзвичайно потрібний для українців, які знайшли домівку в інших країнах та містах, — сказав під час презентації фільму актор Роман Луцький. — Ще більше потрібний він іноземцям, щоб зрозуміти нас та підтримати. Це ще один голос, який нагадує, що війна триває”.
Стрічку “Під вулканом” Польща подала на престижний конкурс “Оскар” Американської академії кіномистецтв у категорії “Найкращий міжнародний повнометражний фільм”. Свій вибір сусіди аргументували тим, що фільм торкається найскладніших проблем сучасності — війни і міграції, та залишає у глядачів відчуття того, що кожен може опинитися під вулканом, що прокидається.
Прем’єра стрічки відбулася торік на фестивалі The Toronto International Film Festival. Нею відкрили 49-й Кінофестиваль у польському місті Гдиня, та закривали 54-й Київський міжнародний кінофестиваль “Молодість”.
“Були несподівані реакції під час показів. Наприклад, від росіян в Італії: ті були шоковані, що відбувається щось жахливе. На фестивалі в Торонто теж доволі специфічно вийшло, адже одночасно показували якийсь російський фільм. Відбувся навіть український громадський протест проти цього. Стрічка “Під вулканом” — це послання до глядача про втрату місця, сімейних зв’язків через війну. Про те, як війна змінює тих, хто навіть фізично не є її безпосередніми учасниками. Про емоційні жертви”, — поділився враженнями Даміан Коцур.
“Ця стрічка робить важливу роботу — це адвокатура України на міжнародному рівні”, підкреслив важливу місію фільму “Під вулканом” Роман Луцький.
Стрічки часу на Берлінському кінофестивалі
Якраз цими днями проходить міжнародний Берлінський кінофестиваль. На ньому представлені кілька робіт українських режисерів. Приміром, документальний фільм “Стрічка часу” Катерини Горностай потрапив до основного конкурсу, тобто змагається за головний приз Берлінале.
Події розгортаються протягом одного навчального року в закладах середньої освіти, школах-інтернатах, де уроки не припиняються навіть у бомбосховищах.
“Фільм про те, як навіть за постійної загрози школярі та педагоги Харкова, Запоріжжя, Києва, Одеси, Миколаєва, Бучі та навіть Бахмута знаходять у собі сили вчитися і працювати,— йшлося під час презентації стрічки. — Бачимо, як героїчна вчителька математики проводить онлайн-уроки серед відкритого неба на вулиці, використовуючи стару шкільну дошку. Як серед розвалин старої школи вчителі прийшли з учнями старших класів пограти у баскетбол. Як під звуки композиції “Журавлі” сучасного гурту The Hardkiss з дітьми роблять постановку бальних танців на випускний, як звуки сирен переривають перші та останні дзвоники у різних куточках країни. Найтрагічнішим епізодом фільму є похорони керівництва школи та кількох працівників у місті Ромни на Сумщині, які загинули через влучення російського дрона в будівлю”.
На цьому ж кінофестивалі відбулась прем’єра спільного українсько-німецького документального фільму Єви Нейман “Коли над морем спалахує блискавка”. У кінострічці показують Одесу та одеситів під час повномасштабного вторгнення. Людей, що живуть у постійній тривозі та небезпеці, але в кожного з них залишаються яскраві мрії про мирне майбутнє.
Серед інших бачимо працьовиту грузинку з Абхазії, яка пережила окупацію Грузії та похорони свого чоловіка, що підірвався на міні. Бачимо стару одеську єврейку, яка пережила Другу світову, а зараз змушена жити в реаліях нової жахливої війни. Бачимо вже немолодого і хворого мандрівного ігумена-філософа, який своїм неабияким шармом, говіркою та байками привертає увагу всіх навколишніх, продаючи образки на вулиці… А десь на іншій вулиці похила пані підгодовує котів, які тепер стали її єдиною сім’єю.
“Зрештою, це ще один погляд на війну та на те, як живуть та що відчувають українці. Це картина не про події, а про емоції”, — зазначають автори фільму.
Попри козацький марш, що лунає серед іншого музичного супроводу фільму, стрічка виявилась дещо суперечливою, оскільки переважна більшість персонажів, як і сама режисерка за кадром, розмовляють російською, тим самим додаючи якийсь непевний меседж глядачам про Одесу, яка спокутує нещадні руйнування трьох років повномасштабної війни, розв’язаної Росією. Глядачам було б справді цікаво побачити, як українізується Одеса останніми роками.
На Берлінале також представили стрічки “Спеціальна операція” про окупацію ЧАЕС Олексія Радинського та “Час підльоту” уродженця Львова Віталія Манського. Режисер зробив цей фільм на згадку про нинішні реалії війни міста Лева.
Глядач, який зміг побачити фільм “Час підльоту” на “Берлінале”, розповів, що у фільмі яскраво переплітаються дві сюжетні лінії. З однієї сторони це буденна реальність центру Львова, де в гарнізонному Храмі Петра і Павла відправляють похорони загиблих героїв-захисників України та водночас освячують нові шлюби. З іншої сторони бачимо Марсове Поле на Личаківському кладовищі, яке дедалі більше розширюється з новими похованнями захисників, так і пологовий будинок, де народжується нове майбутнє України.
Очима військовослужбовців з військового оркестру, простих грабарів на Личакові, ветеранів і звичайних людей поринаємо у жорстоку буденність Львова, який наче й далеко від зони бойових дій, проте має важкі втрати. Тут, на жаль, часті похоронні марші, вий сирен, вибухи в одному зі спальних районів міста та їх наслідки. Бачимо, як через ракетну небезпеку посередині показу переривається вистава в Оперному театрі…
А 28 лютого в Берліні, в Kino in der Kulturbrauerei, демонструватимуть документальний фільм блогера Антона Птушкіна “Ми, наші улюбленці та війна”. У стрічці відображені численні факти порятунку свійських тварин у прифронтових регіонах, а також життя дикої природи, що також зазнає нещадного впливу в сьогоденні.
Кожна така атракція у закордонні привертає чималу увагу до подій в охопленій вогнем країні. Власне, є документальним свідченням сучасної історії України, яка в запеклій боротьбі відстоює свою державність.
Людмила Стражник. Руслан Стражник. Фото зі сторінки Романа Луцького в соціальній мережі та з Берліна — Руслана Стражника.
Читайте також:
- Франківський Драмтеатр на гастролях у Варшаві: як пройшли покази вистави “Дзяди” (ФОТО)
- У Франківську презентували виставку Нікіти Тітова (ФОТО)
Читайте нас у тг
