Хто зі старшого покоління не пригадає трепетного листування з коханими?! З намальованими квіточками-сердечками, амурчиками зі стрілами. Зберігаємо їх у конвертах як найбільші святині, поруч із давніми світлинами. Або ж і просто кольорові картонні “відкритки” з адресами відправки-доставки та поштовими штемпелями з датами.
У третій декаді березня світова спільнота відзначає День листівки. Його заснували ще в 1865 році на конференції Німецько-австрійського поштового союзу. Звісно, технології спілкування відтоді кардинально змінилися, а заодно і форми. Однак емоції вічні. То як нині листуються наші військові зі своїми коханими?
Тетяна Калинка: “Ми не романтизуємо війну”
“Андрій повернувся з Чехії додому на початку повномасштабного вторгнення, – розповідає мешканка Серафинців на Городенківщині Тетяна Калинка. – Зразу не взяли на фронт. Знайшов роботу на Львівщині, від ТЦК не ховався, через блокпости проїжджав сміливо. В 2024-му таки долучився до лав захисників. Андрій уже вісім місяців на “нулі”, на Покровському напрямку. Торік у грудні отримав нагороду від Міністра оборони Рустама Умєрова – Нагрудний знак “За військову доблесть”.
Захисник нечасто спілкується з дружиною. Курахівка, Курахове, Покровськ, Велика Новосілка – гарячий напрям. Бувало, що по місяцю разом із побратимами з окопів не виходив. Навіть якийсь час вважався зниклим безвісти, але, на щастя, вийшов на зв’язок.
То найбільше щастя для Тетяни – коли навіть не Андрій, а хоч би діловод військової частини повідомив, що з чоловіком усе в порядку.
“Це було найкраще повідомлення для мене, – каже Тетяна. – Знаю, що Андрій часто в думках прощається зі мною, але ніколи цього не пише. Ми війну не романтизуємо”.
А так виглядає сучасна комунікація: короткі СМС-повідомлення з безліччю палких сердечок. І запевнення, що в нього “все добре”.
“Бо військові – то такі брехуни…, – жартує Тетяна. – Завжди питаю свого Андрійка, як там справи. Артилерія хирячить по них, а в нього “все добре”. Ледве живі, стомлені, виснажені вирвалися з оточення, але у них все “добре”. Щосекунди життя на волоску, а у них все “добре”! Болить кожна кісточка, кожен м’яз, пригнічений психічний стан, бо втрачають побратимів, але у них “ВСЕ ДОБРЕ”!!! Це те, на що найбільше чекає кожна дружина, мама, родина військового. Дякую вам, Титани! Прикрим є те, що існують люди, котрі в це вірять…”.
Кохати – це обирати тільки Тебе
Без сумніву…
Знову і знову…
Без паузи і серцебиття…
Бути в радості…
І долати труднощі разом…
Такими поетичними рядками Тетяна Калинка підсумовує свою розповідь про чоловіка-захисника. І підкріплює слова знятком із листування з Андрієм.
Людмила Шихова: “Послання до Неба”
Мешканка Снятина Людмила Шихова щомісяця пише листи своєму покійному чоловікові Валерію. Захисник загинув ще 22 вересня 2022-го. Але навіки залишився в серці дружини, яка присвячує поетичні послання своєму Янголу.
Педагог Людмила Шихова: “Я так не хотіла бути дружиною Героя-Янгола” (ФОТО)
Ось і черговий допис Людмили Шихової – пронизаний болем, тугою за коханим.
30 місяців без тебе, коханий
Вже третя без тебе приходить весна,
Повертають вже бузьки із вирію…
Де ти, мій любий, єдиний, коханий?
Де ти? В якому ти вимірі?
Без тебе, мій любий, так сумно,
Як на безлюдному острові…
Де ти, мій любий, коханий, єдиний?
В якому у Всесвіті просторі?
Вже третя без тебе приходить весна…
А в нас ще триває жорстока війна
В рідну землю ракети влучають,
А твої руки уже не тримають
Над Вкраїною синєє небо…
Мій любий, тебе так мені треба
Так треба твоєї усмішки…
І рук – обійнятися ніжно…
І голосу тихого твого:
“Кохана, не бійся нічого”…
Повертають вже бузьки із вирію…
Де ти, милий мій?
В якому ти вимірі?
Усіх гріли ті теплі слова
Франківка Людмила каже, що її чоловік-військовий не любить, коли розповідає про його службу, тому з поваги до нього не буде. Однак навела один приклад.
“У мене був дещо інший досвід, – розповіла Людмила. – Коли мій чоловік збирався їхати на війну, я у його особисті речі сховала багато дрібних листівочок з теплими словами. Казав, що то було дуже трепетно. Але й кумедний момент виник: коли ділився з побратимами шкарпетками, а вони читали ці теплі слова”.
На війні ж це тепло множиться во стократ. Тож не скупіться на листи. Пишіть своїм коханим, передавайте їм свої обійми, діліться сімейними радощами, розповідями про дітей. Емоції підносять і додають сили в боротьбі. А нам так треба, щоб наші захисники повернулися живими.
Людмила Стражник. Фото надані героями оповідей, а знятки – з листування Тетяни Калинки.
Читайте нас у тг
