Холодний і дощовий суботній день 5 квітня не став на заваді футбольній грі на стадіоні “Гірка” в Івано-Франківську. Тут провели відкрите тренування учасники львівської “Покрови Амп”.
Команда зі Львова, до складу якої входять здебільшого ветерани з ампутаціями кінцівок, другий рік поспіль грає в чемпіонаті Польщі.
Франківці не пасуть задніх
Ініціатором приїзду львівської команди став франківчанин Юрій Гапончук — учасник АТО з 2015 року, майор Національної гвардії Юрій Гапончук, який повернувся на службу до 50-го полку після отриманого в березні 2023-го поранення та наступного протезування. Торік завоював золоту медаль у командній стрільбі з лука на змаганнях United States Air Force Trials 2024.
Гапончук грає за команду “Покрова Амп” ще з трьома мешканцями Прикарпаття. Це Юрій Дячук з Надвірнянщини, Іван Терлецький з Коломийщини та Ярослав Качмар з Рогатина. Разом вони їздять на тренування до Львова. А тепер можуть стати кістяком команди Івано-Франківщини.
“Я в “Покрові” з минулого року, — розповів Юрій Гапончук. — У футбол досі професійно не грав. Загалом спортивна активність дуже допомагає військовим після поранення, впливає на ментальне і фізичне здоров’я, сприяє швидкому відновленню і соціалізації. Щоразу, коли виходжу на поле, переключаюся. Бо ампфутбол, як і інший командний вид спорту, спонукає думати за колег по команді. Сподіваюся, що на Прикарпатті активно підхоплять цю гру, і ми сформуємо достойну команду для кубкових змагань та чемпіонату країни”.
Підготовка до чемпіонату Польщі
Менеджер з розвитку української “Ліги Дужих” Богдан Мельник так само висловив запевнення, що Івано-Франківськ стане наступним обласним центром, де організують команду з ампфутболу. А загалом уже є 11 локацій у країні, де люди з ампутаціями кінцівок займаються цим видом спорту.
Ампфутбол має свої особливості. Гравці з порушенням кінцівок або ампутаціями грають на футбольному полі 60х40 м. Воротар грає винятково у штрафному майданчику 8х10 м. Милиці — продовження руки: бити ними по м’ячу заборонено.
“Відкрите тренування “Покрови” відбулося в межах підготовки команди до наступної гри в чемпіонаті Польщі, — пояснив Богдан Мельник. — 26-27 квітня в Жешуві проводимо три матчі. На момент створення команди у 2023 році це була єдина команда в Україні, і потрібно було шукати змагальну діяльність. Нам вдалося домовитися, і нас прийняли в чемпіонат сусідньої країни. А це одна з найсильніших ампфутбольних ліг у Європі. Вже другий сезон поспіль граємо у польській Екстра-клясі, і доволі успішно. У січні команда стала переможницею зимового Кубку Ліги Дужих. А після чотирьох ігор “Покрова Амп” посідає п’яте місце. Клуб є базовою командою національної збірної України з ампфутболу”.
Богдан Мельник додав, що цей видовищний вид спорту популярний у Європі. На матчі приходять багато глядачів. На іграх з нашою участю є чимало українців. А загалом в ампфутбол грають люди зі вродженими порушеннями кінцівок або набутими внаслідок хвороб чи травм.
Після російського повномасштабного вторгнення до нашої країни розпочався етап залучення гравців і гравчинь з ампутованими кінцівками. Вісім осередків з різних регіонів уже готуються до Кубка Дужих, який відбудеться у травні.
Командний дух і побратимство
“85-90 відсотків — це діючі військові або ветерани, — акцентував Богдан Мельник. — Ми бачимо реальні зміни в тих, хто займається ампфутболом. — Насамперед це великий вплив самої командної атмосфери, побратимства, яке виникає між хлопцями. Це не те що ще один вид спорту, а зовсім інша історія. Це потужна емоційна складова. Якщо говорити загалом про тих, які грають упродовж певного часу, то в них все нормально в сім’ях, вони знайшли себе в суспільстві. І це свідчить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку. Тому й хочемо, щоб зацікавилися меценати, місцева влада: створили умови для таких команд”.
До слова, команда “Покрова Амп” тримається на фінансуванні з європейських фондів, позаяк засновники — отці Салезіяни св. Івана Боско Української греко-католицької церкви. Там працює цілий відділ розвитку для залучення інвестицій та підтримки соціальних проектів. Футбольна команда — один із багатьох напрямків функціонування спільноти.
“Ампфутбол — це не тільки вид спорту, — прокоментував нинішню спортивну подію Тарас Клим, голова Івано-Франківської обласної асоціації футболу. — Це соціальне явище, яке об’єднує ветеранів, які пройшли війну. Тож маємо всіляко підтримувати їх, допомагати жити повноцінним життям. На жаль, тривала війна призвела до збільшення кількості наших ветеранів з ампутаціями кінцівок. Сподіваюся, що на базі професійних футбольних клубів Прикарпаття будуть створені такі команди”.
Залучать місцеві можливості
Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків, котрий так само побував на відкритому тренуванні команди “Покрова Амп”, запевнив, що для створення міської команди залучать можливості ФК “Прикарпаття”.
“Основа команди вже є, — додав Марцінків. — Хлопці їздять на тренування до Львова і можуть свій досвід передати новачкам. Долучитися можуть і тренери “Прикарпаття”. Звісно, в команді будуть насамперед ветерани, але двері відкриті й для інших людей з ампутаціями”.
Очевидно, що до змагань на Кубок у травні команда ще не буде готова, а до чемпіонату країни вже цієї осені може долучитися. У Львові проводять семінари для інструкторів. Бо навчити людей з ампутаціями грати з милицями в руках не так просто.
Утім, учасники тренувань наче не відчували втоми. Після розминки вони розділилися на дві команди і зіграли матч на два 25-хвилинні тайми. Енергія і завзяття вражали! Треба було бачити, як вони швидко бігали по мокрому полю!
Михайлик – талісман команди
На початку тренувань на поле вийшов хлопчик без однієї ноги. Михайлик втратив кінцівку внаслідок онкозахворювання. Дитина тепер — енерджайзер команди “Покрова Амп”, їхній талісман.
Богдан Мельник принагідно зазначив, що таких юних енерджайзерів мають команди в Одесі, Харкові, Києві. Після тренувань журналісти запитували гравців про відчуття. 47-річний Валентин Гурин із Ковеля зазначив, що всі хлопці бігали майстерно.
“Враження найкращі, — додав спортсмен. — Тренуюся понад рік. У команді панує дуже гарна атмосфера, всі один одного підтримують. Ні на кого не давлять, не сварять. Я футболом професійно не займався, а дзюдо і кікбоксингом. На війну пішов першого ж дня повномасштабного вторгнення. Поранення отримав на Запорізькому напрямі. На милиці став на другий день після ампутації. Турбують фантомні болі: цього ніяк не забереш, бо кукса формується до трьох років. У мене вже півтора минуло. Навантаження на руки під час гри не відчуваю, більше на ногу. Однак на полі забуваєш, що немає кінцівки. На футболі відчуваєш себе повноцінним”.
Двічі на тиждень їздить на тренування до Львова Олександр Говоруха. Він так само ветеран, має ампутовану кінцівку. Однак добирається аж із Вінниці за 350 км, бо командна гра допомагає повернутися до звичного ритму життя. Навіть як ще не мав навичок, прагнув змагатися, бути в середовищі таких же ветеранів, де панує атмосфера побратимства. Бо це мотивує не здаватися.
“Нам іноді закидають: мовляв, краще б ветеранам протези купили, а не в ампфутбол грали, — каже Богдан Мельник. — Та хлопці мають протези. Але багато з них так звикли до милиць і мобільно почуваються, бо треновані, що й протезів не використовують”.
Спортивна реабілітація важлива
“Ми приділяємо дуже велику увагу спортивній реабілітації ветеранів, — розповіла заступниця начальника Івано-Франківської ОВА Людмила Сірко. — А це показове тренування важливе для популяризації ампфутболу. Маємо вже заявки від 7 охочих грати в футбол на милицях. У той же час потрібні майданчики для тренування. Є домовленості з різними спортклубами, а також спорткомплексами навчальних закладів, зокрема ІФНТУНГу”.
Людмила Сірко додала, що ветерани демонструють непогані результати в різних доступних видах спорту, приймають участь навіть у міжнародних змаганнях. Серед них вже є призери Паралімпійських ігор.
За домовленістю між ОВА та одним із канадських благодійних фондів для охочих грати в баскетбол ветеранів невдовзі надійдуть спеціальні візки. Адже втрата кінцівки — не привід зневірюватися в житті. І саме спорт спонукає реалізувати себе по-іншому, повернути впевненість у собі.
Людмила Стражник. Фото авторки.
Читайте нас у тг
