На війні кожен про себе мислить: аби вижити. Однак рано чи пізно треба повертатися до мирного устрою. Адже не для того ризикували життям, щоб опісля байдикувати. Найскладніше ветеранам з інвалідністю: їм треба насамперед прийняти себе, а далі – відкривати себе іншого для соціуму.
До Дня міста в Івано-Франківську відбувся благодійний ярмарок “Ветеранський бізнес”. У ньому взяли участь колишні військові з Прикарпаття та Львівщини, а також волонтери.
Для кожного з них – це шанс не лише реалізувати свої товари, але й почерпнути щось нове через спілкування. А для містян – нагода підтримати ветеранів та надихнутися їхнім досвідом. Серед відвідувачів – матері і дружини загиблих Героїв. Для них цей захід – емоційна підтримка.
В окопах мріяв про казки
Львів’янин Андрій Каспшишак 24 лютого 2022-го пішов служити в 103-ю бригаду: туди, куди прийняли. Бо добровольців багато було: навіть хтось із черги до військкомату намагався дати гроші, щоб стати в лави захисників. Служив на Луганському, Донецькому та Харківському напрямках.
Коли створили окрему роту з обслуговування безпілотників – подався туди. На передовій під час сильних морозів, уночі до -30 доходило, застудився та заробив запалення нирок.
“Після демобілізації заснував з дружиною Галиною книжкове видавництво “Мрієлов”, – розповідає Андрій. – Ідея прийшла ще у війську. На початку війни в тих екстремальних умовах мислив собі про цінності життя, зміну пріоритетів. До повномасштабного вторгнення працював аудитором-фінансистом у дуже гарній компанії, непогано заробляв. Мали міжнародні проекти, навіть з Арабськими Еміратами. Але то була робота, яку мені батьки і школа нав’язали. Мовляв, важливо мати пристойну білу сорочку, сидіти за комп’ютером і заробляти гарні гроші. Зрозумів, що якби прямо зараз загинув, то не те життя прожив, якого хотів”.
Там, в окопах, пригадав собі, як ще в дитинстві товсті шкільні зошити з однією популярною політикинею на мотоциклі списував своїми вигаданими історіями, бо мріяв стати письменником. Власне, в Харківському госпіталі в новорічну ніч почав писати свою першу книгу.
“Цьогоріч у нашому видавництві вийде ще п’ять книг різних авторів. Одна з письменниць – франківчанка Вікторія Задорська. Вона написала дуже гарну і світлу книгу. Дуже мріємо з дружиною знімати ще фільми і мультфільми. Навіть уже зняли трилер”, – акцентує Андрій Каспшишак.
Народна депутатка Оксана Савчук так само придбала книжку для свого сина. Принагідно розповіла про законодавчі ініціативи у сфері підтримки ветеранів, зокрема щодо спрощення на оподаткування бізнесу.
“У межах національної програми “Ветерани: шлях додому” проводимо в різних регіонах круглі столи, до яких залучаємо ветеранів, які вирішили змінити своє життя після демобілізації, зайнятися бізнесом, – сказала Оксана Савчук. – Є дуже багато креативних людей, які мають цікаві ідеї і створюють новий продукт. Ветерани відкривають власний бізнес у сфері обслуговування, харчової промисловості. А є успішні і в оборонній сфері”.
Маріуполь-Франківськ: мовна трансформація і військові патчі
Андрій Гльоза на початку повномасштабного вторгнення перевіз дружину з донечкою із Маріуполя до Івано-Франківська. Ветеран пройшов і війну, і полон. Має інвалідність. Займається вишивальним бізнесом із мілітарі-акцентом.
“Наші замовники – самі бійці та їхні родини, волонтери, – розповідає Андрій. – Молодь купує і для себе, і для реалізації через аукціони, щоб опісля донатити на потреби ЗСУ. То не військові шеврони, а патчі, які можуть носити й цивільні. Спочатку ми придбали одну швейну машинку і шили для себе та на замовлення друзів. Стали реалізувати роботи через інтернет. І виявилося, що на такі нашивки і патріотичного характеру, й гумористичного є неабиякий попит”.
Андрій та Марія Гльози вирішили написати проект і подалися з ним на конкурс Українського ветеранського фонду. Так залучили один мільйон гривень на придбання обладнання та матеріалів, опісля ще 500 тисяч гривень – на розширення бізнесу. Придбали п’ять швейних машинок.
Андрій спілкується чистою українською мовою. Каже, що вивчав у школі, але в Маріуполі говорив російською. Аби було бажання: перейти на українську можна запросто, навіть без мовних курсів.
Чоловіка підтримує дружина Марія, яка так само розмовляє надзвичайно мелодійно нашою солов’їною. Мають чотирирічну донечку, яка відвідує дитсадочок. Тут відповідне мовне середовище, тож малечі українська дається ще краще. Та й спілкування у дворі сприяє.
“Через місяць буде три роки, як ми переїхали до Франківська, – зазначає Марія Гльоза. – Тут моя мама, а батько військовий, служить в Одесі. Брату Ярославу 18 років. Він так само з нами працює. Маємо на фірмі дизайнера, тож не запозичуємо чужі ідеї, а розробляємо власні. Про наші нашивки-патчі люди дізнаються через знайомих, побратимів. Багато купують матері та дружини наших військових”.
Серед відвідувачів ярмарку – і справді багато жінок, серед них – із характерними косинками. Це матері та дружини-вдови загиблих Героїв.
“Мій син Віталій загинув у 2022 році на Донеччині, – розповідає Олександра Кадол. – Поруч зі мною тут – Любов Янкович, мама загиблого сина-Героя Ярослава. Так само – дружина загиблого чоловіка-Героя Дмитра Римчука пані Оксана. Прийшли підтримати ветеранів, поспілкуватися. Кожна зі своїми тривогами-переживаннями. А тут, серед ветеранів, насичуємося енергією та оптимізмом”.
Людмила Стражник. Фото авторки
Читайте нас у тг
