“День матері – не в букетах і листівках, а в тиші й молитві. Це не день радості. Це день сліз, які ніхто не бачить. День сердець, які мовчать – але кричать у небеса, – так означає сьогоднішнє свято протоієрей Свято-Воскресенського катедрального собору ПЦУ о. Василь Рудніцький. – Мама – це та, що тримає світ, коли він розвалюється. Це та, що на руках винесла дитину з-під обстрілів – і повернулась допомагати іншим. Це та, яка щовечора ставить ложку на стіл для сина – якого немає, але якого вона чекає. Це мама, яка читає Псалтир замість колискової. Яка гладить шолом, ніби голову. Яка ховає сина – і стоїть у чорному, не в прокльонах, а в подяці. Бо її син – живий перед Богом. Це день про таких матерів. Про живі ікони, що ходять нашими вулицями”.
Проводжала ненька сина на війну
Подібних історій у нашій країні сотні тисяч. Адже за понад три роки війни скільки недоспаних материнських ночей з молитвами, скільки благань до Господа за своїх синів і дочок, які стали в лави захисників.
“А саме сьогодні, на День матері, я проводжала старшого сина після відпустки в зону бойових дій, – розповідає мешканка села Угорники Івано-Франківської міськради Ганна Червак. – Молю Господа про одне: щоб якнайшвидше закінчилася війна, і наші сини та дочки повернулися додому, до своїх родин”.
Син Ганни Червак Іван Дзінька – сержант 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Як тільки отримав повістку на початку березня 2022 року, одразу подався до військкомату. Тож стоїть на захисті Вітчизни вже понад три роки. Весь цей час – під молитовним захистом матері.
Інший відлік часу – в мешканки Івано-Франківська Галини Дадикіної. Її син Олександр теж добровольцем зголосився на захист Батьківщини, ще 25 лютого 2022 року. Служив у армії, казав, що знається на зброї та військовій підготовці, тож не може бути осторонь, коли ворог плюндрує українську землю.
“Востаннє син був удома в лютому 2023 року, коли приїжджав у відпустку, – пригадує Галина Дадикіна. – А 2 березня загинув на Луганщині. З передової часто телефонував. Ніколи не скаржився: казав, що все добре. Хоч материнське серце не знало спокою: яке там “добре” на війні…”.
Олександр із кількома іншими побратимами загинув від потрапляння снаряду у бліндаж. Як розповідали опісля, якраз вийшов подивитися, що це за обстріли… Мама впізнала тіло за патріотичним татуюванням на грудях: голова та кінцівки були розтрощені.
Олександр Дадикін був відомим футболістом, грав за клуби Прикарпаття. Залишив по собі сина. І маму – у вічній скорботі. Сашко був наймолодшим у сім’ї (є ще дві старші доньки). Запам’ятався добротою і порядністю.
“Ось такий мій День матері, – надіслала світлину франківчанка Ірина Бойко. – Троянди напередодні свята нам-матерям подарував священник-капелан о. Ярослав Рохман. Після церкви відвідала могилу Андрійка. Прийшли синові друзі. Згадували, яким він був: розрадили й підтримали мене. І на душі стало легше”.
Привітайте мене, небеса
Якраз цими днями у Львові проходить VII Всеукраїнський форум військових письменників. Один із заходів присвячений митцям-Героям – Недописаним Лицарям Слова. Подія відбулася за участі рідних загиблих захисників: мами Степана Чубенка Сталіни Чубенко, мами Романа Набєгова Оксани Набєгової, мами Тараса Матвіїва Валентини Матвіїв, мами Іллі Чернілевського Ольги Чернілевської та сестри письменника Олександра Закерничного Світлани Шевченко.
“Шматочок мого слова про синову творчість – на панелі “Усі свої. Тарас Матвіїв. Мої думки. Ти житимеш!”, – поділилася враженнями Валентина Матвіїв. – Наші діти віддали найдорожче – своє життя – за свободу України. Допоки говоримо про них, читаємо їхні твори, чуємо голоси – вони живі, вони серед нас. Хочу засвідчити про те, що любов не минає. І колишніх матерів не буває, як і колишніх синів. Вони в боях здобувають вічне життя заради нас-матерів. І за всіх нас”.
Я – мама! Й буду нею вічно!
І в мене вічно буде син!
Бо ж зазирніть мені у вічі –
А там щодня, щомиті він!
Бо зазирніть мені у серце –
Воно живе ще й досі ним!
А як витримує усе це –
Нема пояснення і рим…
Загляньте в душу – він і там є,
Десь у саменькій глибині!
Я іноді уже й не знаю,
Кого з нас більше у мені…
Його в мені сьогодні більше,
Ніж досі будь-коли було!
І ці мої для нього вірші,
І це надламане крило…
І, може, хтось скаже: “Причинна…
Твій син загинув на війні!
Ти поховала свого сина!”…
Та я кричатиму вам: “Ні!”.
Я мама! Й буду нею вічно!
Нема колишніх матерів,
Чий син загинув героїчно
І був найкращим із синів!
Тож я волатиму до неба
І молитвами, і слізьми:
“Будь ласка, Господи, не треба…
Хоч це у нас не відійми!..”.
Колись ми будемо разом
Війна – не тільки людські втрати. Це й роз’єднані родини. Це біль розлуки, туга за тими, хто вимушено зірвався з рідних місць і подався подалі від бомбардувань та розрухи.
Мільйони українців стали біженцями і покинули своїх стареньких батьків. А ті у своїх молитвах випрошують Господа швидшого настання миру, щоб діти змогли повернутися додому.
Ще гірше, як батьки опинилися в окупації. Ні поїхати, ні допомогти. А ще постійний страх і відчай: як вони там, у лабетах ворога, під постійним тиском чужинців.
“Я би зараз усе віддала, щоб отак по-домашньому бути поруч та обійняти тебе, мамо, – каже вимушена переселенка Ірина. – Вірю, що настане той час, настане мир, наше місто звільнять українські війська, і ми знову будемо разом”.
Образ як Неопалима купина
Саме на День Матері Івано-Франківськ збагатився дуже цінною реліквією – іконою Матері Божої з Дитятком Ісусом на руках, яку дивом врятували з пекла війни наші мужні воїни під проводом командира Дмитра.
Цією новиною поділився о. Ігор Пелехатий, парох церкви Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і Блаженних Свмч. Григорія Хомишина, Симеона Лукача на Івана Слезюка УГКЦ, що на вул. Ленкавського.
“З ущент зруйнованого москалями села в Оріхівському районі Запорізької области нашим захисникам вдалось винести цей чудесний образ, який пережив лихоліття Першої і Другої світових воєн, войовничий атеїзм, сучасну московитсько-ординську навалу, і тепер став духовним оберегом нашого храму, парафії і міста, – розповів священник. – Знаменно, що ікона увійшла до нашої святині у Неділю Розслабленого, в День Матері і тепер таворським світлом сяє з тетраподу, а вдячні вірні припадають до її стіп з благанням про мир в Україні, у наших спільнотах, родинах, у наших серцях. Цей образ – як Неопалима Купина – вражаючий знак надії, що з благословенням Найсвятішого Серця Христового і Непорочного Серця Матері Божої ми пройдемо усі випробування!”.
У парку Військових ветеранів Івано-Франківська з ініціативи матері загиблого захисника-Героя Віталія Кадола пані Олександри Кадол облаштована Материнська алея пам’яті. Родини загиблих Героїв висадили кущі спіреї і форзиції. Організаторка заходу – мати загиблого Героя Василя Стефанишина Лариса Стефанишин. Віриться, що зелені насадження не лише прикрасять наше місто, але й нагадають містянам, завдяки кому можемо жити.
Людмила Стражник. Фото надані авторкою
Читайте нас у тг
