Близько п’ятої ранку 22 червня 1941 року аеродроми Станіслав та село Бовшів атакували німецькі бомбардувальники Люфтваффе “Юнкерс-88”, з 51-ї бомбардувальної ескадри Едельвейс (Kampfgeschwader 51 “Edelweiss”).
Кожен бомбардувальник ескадри був оснащений спеціальними бомбовідсіками, де розміщувалось до 360-ти 2 кілограмових осколочних бомб, дуже ефективних при скиданні з малих висот.
Батарея Муравйова
У бій з німецькою авіацією вступила 2-та зенітна батарея 227-го окремого артилерійського дивізіону лейтенанта Олексія Муравйова.
Це була єдина радянська зенітна частина в місті. Їхня позиція була в районі заводу «Позитрон», приблизно там, де нині торговий центр «Велес».
Як писав у своїх матеріалах історик Іван Бондарев, зенітна батарея в Станіславі зразка 1941 року налічувала чотири 76-мм гармати. Вони могли збивати літаки на висоті 9250 м і пробивати броню до 78 мм.
На карті позиції зенітників тягнуться з північного сходу на південний захід, прикриваючи місто з львівського та калуського напрямків. Нагадаємо, що СРСР теж активно готувався воювати з Німеччиною, яка зосереджувала свої війська саме з цього боку.
“Москва не дозволяє”
Ще напередодні нальоту, у суботу, 21 червня 1941 року, порушень повітряного простору було особливо багато. У другій половині дня німці літали не по одному, а вже по два і навіть по три.
Муравйов не раз питав у штабі армії дозволу відкрити вогонь, але відповідь була – «Москва не дозволяє». Ще й суворо попередили: без команди штабу вогонь не відкривати.
Того тривожного червневого ранку “визволителі” також вступили в бій не одразу. Спершу зенітники нарахували дев’ять бомбардувальників Ju-88, яких називали “Юнкерсами”. Навідник доповів, що ціль спіймано.
Муравйов запросив штаб армії, чи відкривати вогонь, але конкретної відповіді не отримав.
Атака на “Діброву”
На 22 червня 1941 р. на аеродромі Станіслав проводились ремонтні роботи, в ангарах стояло (за деякими джерелами) більше десятка застарілих літаків І-15 біс, які мали передати в авіашколи.
Аеродром практично не використовувався, лише в окремих випадках. Але німці вирішили спрямувати свій удар саме туди.
Про події 22 червня згадував у своїй книзі Владислав Карпінський, який народився в Станиславові та мешкав в Крихівцях.
“Перед 12-ю годиною прилетіли три літаки, чорного кольору з чорно-білими хрестами на крилах, дуже низько. Далі чули жахливий, сильний вибух. Всі дуже сильно злякались. Машини летіли в напрямку радянського літовища на Діброві, там стояло декілька радянських літаків-винищувачів. Підлетіли дуже низько і почалась страшна стрілянина“, – розповідав він.
Спочатку німці били з бортової зброї, а потім почали скидати бомби. Видовище було страшне, бо одразу почали горіти літаки, котрі знаходились на аеродромі, як смолоскипи. Ні один не злетів в повітря.
“Пригадується, ще як величезні діжки з авіаційним паливом злітали до гори і клуби диму йшли за ними шлейфом. Ті три літаки пролетіли над літовищем і пішли далі. Не було жодного пострілу з гармат протиповітряної оборони. Совіти не встигли підготуватись, складалось таке враження ніби вони не очікували війни,” – пригадує Карпінський.
Німецькі бомбардувальники відлетіли на кілька кілометрів за літовище, розвернулись і знов почали свій наліт.
Влучання та “хрестові” полонені
Совіти таки оговтались після першої атаки і протиповітряна батарея Муравйова відкрила вогонь.
“В небі з’явились такі білі хмаринки від пострілів гармат і за одним, а потім за іншим літаком з’явився чорний дим. То були двомоторні літаки, бомбардувальники (Юнкерс-88). Один підбили над Крихівцями, інший вибухнув в районі Чорного лісу. Було чути сильний вибух“, – писав Владислав Карпінський.
Після кількох залпів чотирьох зенітних гармат один бомбардувальник збили, він почав падати, а в небі розкрилися кілька парашутів.
На захоплення екіпажу командир батареї відправив вантажівку з бійцями. Незабаром привезли полонених – п’ятьох німців, двоє з яких були нагороджені залізними хрестами. Німців передали до військової контррозвідки.
Атака на вокзал та залізницю
Тим часом інші літаки обійшли місто з півдня і скидали бомби десь у східній частині Станіслава. Можливо, їхньою ціллю був вокзал, або Хриплинський залізничний вузол.
При поверненні два літаки відділились від основної групи та пішли прямо на радянську батарею. На висоті 100-150 метрів німці відкрили вогонь, зенітники затято відбивались.
Окрім того, в ті червнені дні німці обстріляли потяг Станіслав-Стрий, що проходив через станцію Калуш. Четверо були поранені, один загинув.
Значні бої точилися в районі польового аеродрому села Бовшів (за м. Галич, 40 км від Івано-Франківська), де німецька ескадра зазнала великих втрат в техніці.
Довідково:
51-ша бомбардувальна ескадра «Едельвейс» (нім. Kampfgeschwader 51 “Edelweiss” (KG 51) — бомбардувальна ескадра Люфтваффе за часів Другої світової війни.
Формування брало участь практично в усіх кампаніях та великих битвах на Європейському театрі війни, починаючи з вторгнення вермахту до Франції, Бельгії та Нідерландів і до закінчення військових дій.
Основним завданням ескадри було проведення стратегічного бомбардування, безпосередня підтримка військ на полі бою, боротьба з кораблями та суднами противника тощо. На озброєнні ескадри перебувало три основних типи бомбардувальників Третього Рейху: He 111, Ju 88 та Do 17.
Операція “Барбароса”
На момент підготовки до вторгнення до Радянського Союзу 51-шу бомбардувальну ескадри у складі 5-го повітряного корпусу підпорядкували 4-му повітряному флоту, який готувався діяти на південному фланзі майбутнього німецько-радянського фронту.
Вже 22 червня 1941 року з початком операції «Барбаросса», 51-ша ескадра втратила в боях з радянською авіацією 15 літаків. KG 55, що діяла разом, 10 літаків. Разом з цим, німецькі пілоти записали на свій рахунок 100 знищених на землі радянських літаків.
Загалом ескадри 5-го корпусу атакували в період з 22 до 25 червня 1941 року 77 аеродромів ВПС Червоної армії й вважали, що знищили 774 літаки противника.
До теми:
Вулиця Батарея Муравйова
На честь Муравйова та його зенітної батареї у 1980-ті була названа одна з нових вулиць радянського Івано-Франківська, у районі Позитрон (з 1991 року – вулиці Миколайчука).
фото Ігоря Роп”яник
Пропонуємо вашій увазі відео 1987 року, на якому розповідають про нову вулицю, якій до слова, проживав й сам радянський військовий.
Читайте також:
Оперативні новини у TELEGRAM
