У 1950-х роках радянська влада прийняла рішення, що місту потрібне центральне міське озеро площею 36 га та глибиною від 3 до 5 м. Для цього треба було викопати 98 тисяч кубометрів ґрунту, укласти дамбу, впорядкувати прилеглу територію.
Як все починалося?
Річку Млинівку, яка протікала через тодішній Станіслав (а нині Івано-Франківськ), з’єднали каскадом озер із велетенським котлованом.
Будова тривала понад рік, і штучну водойму тогочасна радянська преса гучно охрестила «Станіславським морем». Розташування велетенського водного плеса поруч із центральним міським парком передбачало перетворення такого комплексу на велику відпочинкову зону. Але…
За задумом радянських проєктантів, міське озеро площею 36 гектарів мало стати улюбленим місцем відпочинку і, як писала тоді газета «Прикарпатська правда», «чудовим подарунком для трудящих Станіслава», повідомляв “Збурч“.
Тут мали бути обладнані піщані пляжі, місця для риболовлі і занять водними видами спорту, човнові станції та причали. Також планували облаштувати рукотворний острів і спорудити плавучий ресторан. Доріжки для прогулянок довкола озера мали обсадити кущами та деревами.
«Щоб вирити це озеро, треба буде виконати великий обсяг робіт: вийняти і укласти в дамбу 98 тисяч кубометрів грунту… В цьому році роботи першої черги на будівництві басейну будуть закінчені, влітку трудящі вже зможуть купатися в озері… Упорядковуватимуться шляхи, що ведуть до озера. Тут безперебійно курсуватимуть автобуси і таксі з відпочиваючими з центра і окраїн міста», – писала у березні 1954 року єдина у той час обласна газета «Прикарпатська правда».
На будівництві Станіславської водойми працювала передова тогочасна техніка: скрепери, бульдозери, грейдери та катки.
За радянським звичаєм, збудувати об’єкт намагались у рекордні строки, використовуючи для цього дармову робочу силу – працівників підприємств і відомств та, зрозуміло, студентів і учнів.
7 квітня 1954 року газета прозвітувала, що працювати на будівництві водойми вийшло «850 чоловік – представники 15 колективів: робітники трикотажної і кондитерської фабрик, ваго-механічного та ремонтного заводів, студенти педагогічного інституту та технікуму фізкультури, слухачі сільськогосподарської школи, працівники облплану».
Правда, користі від таких добровільно-примусових помічників було небагато. Через кілька днів газетярі змушені були констатувати, що «не всі колективи, які з’являються на будівництво, серйозно ставляться до роботи. Погано організованим, недисциплінованим був вчора колектив шкірзаводу, робітники якого мало працювали і недоброякісно виконували доручену роботу».
Згодом газета опублікувала лист-пропозицію від трудящих, в якому вони вимагали «кращого порядку в організації робіт на будівництві».
«Півгодини треба було витратити на те, щоб знайти керівника цих робіт, який би вказав нам, що саме і де робити, – нарікали автори листа. – На площадці зібралося багато людей з різних підприємств, але чомусь всі в одному місці. Скупченість була така, що взагалі було важко працювати. На будівництві не проводиться ніякого обліку роботи, яку зробила та чи інша організація. Деякі колективи формально відбувають тут час, не виконуючи наміченої роботи».
Відкрити шлюзи й наповнити Станіславське море водою влітку 1954 року, як планувалося на початку його будівництва, так і не вдалося. У серпні газета відрапортувала про те, що роботи близькі до завершення, похваливши скрепериста Юрія Шемчука, який працював, виконуючи майже потрійну норму.
А взимку 1955 року до міського парку, розташованого навпроти водойми, з Одеси привезли 11 човнів. Місцеві теслі за одеськими зразками зробили ще декілька плавзасобів для майбутньої човнової станції.
До речі, човнова станція на озері працює дотепер. І це чи не єдине, що залишилося незмінним на Станіславському морі за 60 років його існування.
Офіційне відкриття міського озера відбулося щойно 26 червня 1955 року – з урочистим перерізанням червоної стрічки першим секретарем міськкому компартії та загальноміськими народними гуляннями.
«Плавці зібралися біля нового басейну. Багато бажаючих скупатись на пляжі для дорослих. Але чи не найбільше радісного сміху чути на дитячому пляжі! Поки що не видно на березі рибалок – мабуть чекають, поки в молодому озері підросте риба. А любителів покататися на човнах багато, та на водній станції є поки що вісімнадцять човнів…» – повідомляла у той час газета.
До теми
В 1969 році була масштабна реконструкція озера. Тоді водойму чистили, бо вона заросла водоростями, спускали воду, а потім знову наповнювали.
Читайте також:
- Весна близько: міський парк та озеро Франківська з висоти пташиного польоту (ФОТО)
- З висоти пташиного польоту: міське озеро в Івано-Франківську (ВІДЕО)
