Витерпів тюрми, але не зрадив Христа: у Старуні відкриють святиню на честь Симеона Лукача (ФОТО)

У селі Старуня на Богородчанщині 22 серпня відбудеться величава подія для всього християнського світу – освячення храмового комплексу – Відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача. Чин освячення звершить Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

Подія, на яку так довго чекала громада

“Бідний греко-католицький священик, який пережив дві війни, тюрми, допити  і катування, й не міг собі уявити, яку велику винагороду приготує для нього Господь за стійку віру і жертовність, – написала Ольга Корній Чоп’як на сторінці “Богородчанське земляцтво” в соціальній мережі. – Це уродженець Старуні Симеон Лукач, якого єпископ Станіславський Григорій Хомишин підпільно висвятив на єпископа, папа Іван Павло ІІ долучив до лику блаженних, а земляки-нащадки воздвигли на Старунських горах грандіозний монументальний комплекс на його честь”. 

• Блаженний Симеон Лукач не мав своїх дітей, але Господнє провидіння подарувало йому родину, яка спричинилася до його прослави, щоби про нього довідався світ, щоби старунська гора перетворилася на гору Тавор, на якій тисячі паломників одержують відпуск і  просвітлення від Господа. 
• Про того бідного священика, який тут жив і який своїм праведним життям і смертю просить заступництва нам, тим, хто щиро вірить і йде до нього Хресною дорогою і буде молитися  у величному храмі, зведеному на його честь і прославу! 
• Дай Боже, щоб так було, щоб цей храм, який воскресає, став символом воскресіння нашого народу після війни.

“22 серпня, у день літургійного спомину блаженного священномученика Симеона Лукача, село Старуня стане місцем особливого духовного свята, – розповідає о. Ігор Пелехатий, парох Івано-Франківської церкви Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників єпископів івано-франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ. – Ця подія, на яку громада чекала роками, стане кульмінацією розвитку Відпустового центру, що активно формується останні сім років. 

Заповіт – берегти святу віру як найбільший скарб

• Саме 22 серпня споминають 61-і роковини з дня мученицької смерти мужнього Христового пастиря, єпископа Нескореної Греко-Католицької Церкви Блаж. Свмч. Симеона Лукача. 
• За відмову зрадити католицьку віру і перейти на православіє він був прогнаний з рідного села Старуня, скитався містечками і селами Прикарпаття, був підступно схоплений і арештований.
• Засуджений до каторги на лісоповалах Красноярського краю, через 5 років повернувся до рідної оселі, в 1962-му був знову ув’язнений і врешті відійшов до Бога як мученик у 1964 році. 
• Був тяжко фізично і морально тортурований катами, але своєї віри не зрадив і на російське православіє не перейшов.

“Пропонуємо увазі вірних католиків цитати з проповідей Блаж. Симеона Лукача ПРО КАТОЛИЦЬКУ ВІРУ І ПРАВОСЛАВІЄ, написаних в грізні часи переслідувань Греко-Католицької Церкви, щоб ми пам’ятали, чиїх батьків ми діти”, – додає о. Ігор Пелехатий, із посиланням на видання: Блаженний Мученик Симеон Лукач “Через терни – зо зірок”// упорядник о. Ігор Пелехатий. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2010. 

• Просімо Бога за свій нарід, щоб прозрів з тої духовної сліпоти, в якій опинилося багато поган, бо заміняли правдиву католицьку віру на фальшиву православну (російську – Л. С.), яка заперечує основну правду віри про Христову Церкву. Христос заклав Церкву під головуванням Петра і його наслідників, і та правдива Церква називається Католицька. Поза Католицькою Церквою нема освячення душі, бо нема прощення гріхів, ні Божої ласки, тому й нема спасення. Православна віра відкидає одноголовство в Христовій Церкві, а кожнім народі чи державі узнає власного і незалежного голову Церкви. Це вже не є Церква Христова, а народна, державна. Це обман людських душ. Якщо нарід не зрозуміє того обману, нам загрожує заглада дочасна і вічна». (с. 193)
• Христос своїм воскресенням припечатав свою науку і свою Церкву, підтвердив, що все те, чого Він навчав, а саме: що Ісус є єдинородний Син Божий, що вся наука, яку Він голосив, є Божою правдою, що закладена Ним Церква є Божою установою, що Божими є Святі Тайни, котрі Він установив для освячення і спасення наших душ. І коли Христос поставив у своїй Церкві св. Петра головою, то тільки та Церква є правдива, в котрій головою був Петро і далі є його наступники на римському апостольському престолі, тобто – Католицька Церква. Тієї, а не іншої Церкви маємо триматися, коли хочемо спасти свої душі, бо лише в тій Церкві є Христос, Який своєю ласкою освячує наші душі. Тож нехай ніщо не захитає нашої віри у воскреслого Христа і нашого прив’язання до правдивої Христової Католицької Церкви». (с. 248).

Саме о. Ігор Пелехатий вивчав життєпис єпископа Симеона Лукача – як офіційний постулятор у справах новомучеників Івано-Франківської архієпархії УГКЦ. Десятки разів їздив до Старуні, зустрічався з родиною. А коли в 2023 році при храмі Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників єпископів івано-франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка відкрили Музей нескореної УГКЦ, родичі передали особисті речі єпископа Симеона Лукача. 

“Зберігся та експонується у нашому музеї священичий фелон владики Симеона Лукача, у якому блаженний єпископ відправляв Святі Літургії у Станіславському (Івано-Франківському) катедральному соборі Святого Воскресіння УГКЦ, поки храм не віддали московській церкві. Родина зберегла та передала нам повний комплект священичих риз блаженного Симеона”, – зазначив о. Ігор Пелехатий. 

Експонати з Музею Нескореноі Церкви при храмі Найсв. Серця Христа Чолокіколюбця і Блаж. Свмч. Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка по вул. Ленкавського в Івано-Франківська

1. Титульна сторінка книги Через терни – до зірок» про Блаж. Свмч. Симеона Лукача. Упорядник о. І. Пелехатий
2. Автограф рукописноі книги проповідей Блаж. Симеона
3. Лист Блаж. Симеона до сестри Юстини
4. Священичі ризи, в який Блаж. Симеон служив в Катедрі до кінця 1945 року

• Народився Симеон Лукач 7 липня 1893 року в селі Старуня Солотвинського району Станіславівської (нині Івано-Франківської) області. Допитливий селянський син мав величезний нахил до науки. Ще коли навчався в рідному селі, а згодом у Богородчанах, два роки навчання йому зарахували за три. В Коломийській гімназії Симеон вчився так добре, що завоював популярність як репетитор, і завдяки цьому зумів самостійно оплатити своє здобуття освіти.
• Навчаючись у духовній семінарії, став зразком молитовності. У 1919 році Єпископ Григорій Хомишин уділив Симеону Лукачу ієрейські свячення.
• У грудні 1920 року його призначили викладачем у Станіславівській духовній семінарії, де в травні 1938 року призначений професором і працював до квітня 1945 р.
• Водночас у травні 1921 року направлений душпастирем до Саджави. З 27 березня 1922 року о. Лукач – викладач релігії і катехит у гімназії. 30 листопада того ж року став духівником Станиславівської духовної семінарії.
• 6 червня 1929 року о. Симеона призначають професором богослов’я духовного ліцею.
• Відчуваючи небезпеку для УГКЦ, перед своїм арештом блаженний єпископ Григорій (Хомишин) навесні 1945 року таємно висвятив о. Симеона та ще двох осіб на єпископів. Оскільки свячення відбувалися у повній таємниці, енкаведисти не знали про них і не заарештували нових єпископів.
• Після Львівського лжесобору 1946 р. Симеон Лукач не зрікся переконань і не погодився перейти під юрисдикцію Московського патріархату. Перейшов у нелегальне становище і провадив душпастирську роботу в домі свого брата, одночасно влаштувавшись  бухгалтером у столярній майстерні в селі. Владика Симеон Лукач став одним із найактивніших керівників підпілля УГКЦ.
• У лютому 1949 року його викликали в сільську раду, погрожуючи виселенням із села, тож владика тимчасово переїхав до Надвірної.
• За активну священничу працю та відмову перейти на “державне” православ’я його заарештували працівники НКВС у жовтні 1949 року. 
• У постанові про арешт від 27 жовтня 1949 року Симеону Лукачу інкримінували: “Після вигнання окупантів, бувши активним прибічником Ватикану, у 1945-1946 рр., в період возз’єднання Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою, виступив проти возз’єднання і перейшов у нелегальне становище”.
• 30 грудня 1949 року термін слідства продовжили, мотивувавши це тим, що в “останній час отримано дані, які свідчать про те, що Лукач Семен був нелегальним єпископом Греко-Католицької Церкви в Станиславівській області і керував антирадянською діяльністю, яка здійснювалася уніатським підпіллям”.
• Слідчу справу № 7115 зі звинувачення Лукача Семена Михайловича скерували на розгляд Особливої Наради при МДБ СРСР з клопотанням про застосування міри покарання звинуваченому 10 років виправно-трудових таборів. 
• Упродовж 16 допитів він жодного разу і жодним словом не зрадив католицької віри та вірності Папі Римському, а також не назвав жодного імені з тих, з ким спілкувався як підпільний єпископ. 
• Симеон Лукач відбував перше ув’язнення у Красноярському краю. Маючи підірване здоров’я, він протягом п’яти років виконував каторжну роботу на лісозаготівлі. Звільнений 11 лютого 1955 року о. Симеон Лукач та повернувся до рідної Старуні, де продовжив нелегальну душпастирську діяльність
• Вдруге заарештований у липні 1962 року. Після обшуку і конфіскації всіх речей владику Симеона відіслали в тюрму до Івано-Франківська. 
• Справу владики Лукача об’єднали зі справою іншого підпільного єпископа УГКЦ, яких опісля разом хіротонізували, – Івана (Слезюка) (на сьогодні мощі обидвох єпископів виставлені для вшанування в крипті Греко-католицького собору в Івано-Франківську).
• 22-23 жовтня 1962 р. в Станіславові (Івано-Франківську) відбувся судовий процес у справі Лукача і Слезюка, що перетворився на показову пропаганду атеїзму. Вочевидь, він був спеціально приурочений до початку II Ватиканського собору в Римі, щоб показати всьому світові, що з Греко-Католицькою Церквою в Україні покінчено.
• Засуд: “При обранні міри покарання суд враховує як небезпеку вчиненого злочину, так особу кожного з підсудних, що вони вже судилися за антидержавну діяльність і не стали на шлях виправлення, не розкаялися у вчиненому злочині, заявивши, що залишаються і на майбутнє на тих позиціях, які відстоювали у своїх таємних проповідях”.

• 69-літньому єпископові Симеону інкримінували: “Підсудний Лукач разом з керівництвом нелегальною діяльністю уніатськими священниками на Станіславівщині складав рукописи релігійного характеру та розповсюджував їх серед уніатських священиків, віруючих і монахів з метою поширення католицизму, чого і не заперечував на судовому засіданні”. Присуд на підставі ст. 209 ч. 1 КК УРСР позбавляв єпископа волі на 5 років. Навіть судді були вражені силою волі цієї хворої, але незламної людини.
• Ув’язнення єпископ Симеон Лукач відбував у Станиславівській тюрмі. У в’язниці важко захворів. Тюремні лікарі визначили, що це астма. Насправді ж це був туберкульоз легень.
• У березні 1964 року через критичний стан здоров’я владику Симеона відправили в рідне село, де єпископ виконував свої священничі обов’язки: щодня служив Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту.
• А 22 серпня 1964 року помер у Старуні, де й похований.
• Підпільний Єпископ Симеон Лукач реабілітований двічі: за перше ув’язнення – 17.11.1989 р. прокуратурою Івано-Франківської області. У реабілітаційному висновку зазначено, що його безпідставно засуджено винятково за релігійні переконання.
• За друге ув’язнення реабілітований Івано-Франківським обласним судом 26.02.1992 р – за відсутністю у діях підсудного складу злочину.  
• На початку 90-х років минулого століття де-юре православна громада села Старуні перейшла повним складом у лоно УГКЦ.
• 1991 року на кошти громади села Симеону Лукачу спорудили пам’ятник біля церкви святої великомучениці Параскевії П’ятниці. 
• Іменем єпископа названа одна із сільських вулиць. Громада високо оцінила свого душпастиря, що був для неї не просто священником, а, як і в ті далекі роки для семінарії, “магістром моральності”.
• 26 лютого 1996 р. Івано-Франківський обласний суд видав довідку (К-22-84) про скасування вироку у справі №1-252 від 24.10.1962 р. через відсутність у діях Лукача С. М. складу злочину. Таким чином Владика Симеон Лукач, як і Владика Іван Слезюк, реабілітовані.
• 27 червня УГКЦ вшановує блаженних мучеників, котрі віддали життя за віру та Церкву у XX ст. Цей день у церковному календарі відзначається відтоді, як Іван Павло II під час візиту до України 27 червня 2001 року у Львові беатифікував 28 новомучеників. Серед них – владика Симеон Лукач.
• У 2003 р. затверджена і освячена ікона блаженного Симеона в Надвірній.
• Того ж року, 17 липня, преосвященний Владика Софрон Мудрий, ЧСВВ – єпископ-ординарій Івано-Франківської Єпархії УГКЦ, видав Наказ №24, згідно якого, “дотримуючись Норм та регламентів Священної Конгрегації в Справі Святих та отримавши дозвіл на перепоховання Блаженного мученика Кир Симеона Лукача”, наказав провести перепоховання Блаженного мученика Кир Симеона Лукача 18 липня 2003 р.
• Для перепоховання Владика Софрон створив комісію, до складу якої увійшли: митрофорний протоієрей Микола Сімкайло (делегований священник), митрофорний протоієрей Володимир Чорній (нотар), о. Сергій Знак (промотор справедливості), а також свідки: о. Борис Гобир (віцеректор Івано-Франківської Теологічної Академії), о. Ігор Пелехатий (директор видавництва “Нова Зоря”), митрофорний протоієрей Дмитро Гірняк (віцедекан Солотвинський), о. Петро Дирів (декан Богородчанський), о. Василь Фіголь (парох с. Старуня), о. Василь Карабінович (парох с. Старий Лисець).
• Для належної ексгумації мощей блаженного Симеона були залучені фахівці: п. Омелян Левицький – судово-медичний експерт-криміналіст та п. Іван Гуцуляк – лікар невропатолог. Вони повинні були провести ідентифікацію реліквій Блаженного мученика Кир Симеона Лукача.
• У Дозволі Богородчанської районної санітарно-епідеміологічної станції на проведення ексгумації та перепоховання тлінних останків Блаженного мученика Кир Симеона Лукача №831 від 06.11.2001 р. вказано, що при умові дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил протипоказань проти перепоховання немає.
• Варто зазначити, що в той час відбулися дві розкопки: спершу в Івано-Франківську вдалося здійснити розкопки мощей блаженного владики Івана Слезюка, а вже опісля у Старуні відбулися розкопки блаженного владики Симеона Лукача. За словами очевидців, у Старуні ситуація була досить напруженою у зв’язку з тим, що родина блаженного Симеона була проти того, щоб його мощі кудись переносили.
• Загалом розкопки тривали десь 3-4 години. За словами свідків, які брали участь в розкопках і владики Івана Слезюка, і владики Симеона, тут, у Старуні, було значно складніше. Важчою була земля, і саме тіло збереглося гірше. Не було навіть верхньої кришки від труни, а тому глина змішалася з мощами, і потрібно було значно більше праці, щоб перебрати кожну кісточку та відділити її від глини.
• На підставі проведення перепоховання та дослідження тлінних останків Блаженного мученика Кир Симеона Лукача, які тривали від 18.07.2003 до 28.08.2003, Комісія оприлюднила відповідний Акт судово-медичного дослідження №73/3970. Згідно з Актом було визначено:
• Досліджені ексгумовані скелетовані останки, вийняті з поховання на сільському цвинтарі в с. Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області, по анатомо-морфологічних особливостях будови є кістками одного скелетованого трупа людини чоловічої статі.
• Вік людини, скелетовані кістки якої виявлені в похованні, відповідав віковим змінам скелета людини у віці 60-и років і старше.
• Зріст людини, скелетовані останки якої було досліджено, знаходився в межах від 160 до 164 см.
• При дослідженні черепа та всіх інших кісток скелета, механічних пошкоджень не виявлено.
• У неділю, 19 жовтня 2003 р. мощі блаженного Симеона Лукача прибули до Катедрального собору Воскресіння Христового в Івано-Франківську. Процесійна хода з мощами Блаженного мученика Кир Симеона Лукача, підпільного Єпископа УГКЦ, героїчного визнавця віри та єдності з Римським Апостольським престолом, розпочала свій шлях від церкви у с. Старуня на Богородчанщині ще 28 вересня.
• В Архікатедральному соборі мощі спочивають і донині.

(За інформацією о. Ігоря Пелехатого та сайту https://svmlukach.org.ua/blazhennyy-symeon/)

Честь – мати Базиліку на Прикарпатті

Відпустовий центр блаженного священномученика Симеона Лукача матиме статус Базиліки.

•  За Вікіпедією бази́ліка – “царський дім”. Це прямокутна за плануванням споруда, розділена всередині рядами колон або стовпів на 3–5 частин – нав. Середня нава, найвища, освітлюється крізь вікна над дахами бічних нав і зазвичай закінчується півкруглим виступом – апсидою. Перед входом до базиліки міститься поперечне за плануванням приміщення – нартекс (бабинець, притвор). Розрізняють баневу та ротондальну базиліки.
• Коли Римська імперія стала офіційно християнською, термін “базиліка” став також позначати важливу католицьку церкву, якій було надано цей статус Папою Римським.
• У католицькому сенсі в Україні донедавна існувала тільки одна базиліка – Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії у Львові. У 2009 році Папа Бенедикт надав статус базиліки монастиреві оо. Василіян у Гошеві. 19 липня 2014 року Папа Франциск надав статус базиліки костелу Воздвиження Всечесного Хреста в м. Чернівці.

Напередодні освячення Відпустового центру створена робоча група щодо підготовки до знакової духовної події на Прикарпатті. Її очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.

До її складу також увійшли Владика Микола Семенишин, Єпископ-помічник Архієпархії, о. Степан Балагура, синкел у справах духовенства і священничих родин, а також священики Відпустового центру – о. Юрій Сидір, о. Володимир Лукашевський та о. Ігор Матвійчук. 

“Віримо, що цей храм стане місцем духовної сили та зцілення для кожного, хто потребує підтримки. Особлива увага у його діяльності буде приділена душпастирській і соціальній місії – допомозі Воїнам, їхнім родинам, родинам Героїв та зниклих безвісти”, – акцентувала очільниця ОВА Світлана Онищук.

Людмила Стражник. Фото авторки, о. Ігоря Пелехатого та із сайту Івано-Франківської архієпархії УГКЦ