Кінець 80-х та початок 90-х років минулого століття – час народження нової Української держави, коли суспільство жило в очікуванні змін, а кожен день приносив відчуття історичної неповторності.
Газети того періоду стали не лише дзеркалом епохи, а й своєрідними літописами становлення Незалежності. На їхніх шпальтах поруч із гучними політичними заявами та повідомленнями про ухвалення доленосних рішень можна було знайти відгуки про повсякденні проблеми, надії і тривоги простих людей.
Сьогодні, гортаючи пожовклі сторінки преси 35-річної давнини, ніби знову опиняємося в часі, коли формувалися основи української ідентичності, нової економіки та державних інституцій. Це була епоха, коли газетне слово мало величезну силу – воно надихало, спонукало до дії і водночас фіксувало суперечливість перехідного періоду.
“Останнім часом зустрічаються факти добровільної здачі партквитків, – писала газета “Прикарпатська правда” у публікації про пленум обкому компартії України 28.02.1989 року. – Торік вибули із партії 93 кандидати в комуністи. Серед причин – зловживання спиртним. Люди бачать і справедливо турбуються, коли члени партії погано працюють або поводять себе неправильно. Різко скоротився і прийом у партію. Навіть попри те, що деякі партійні ватажки обіцяють людині золоті гори, якщо вона стане комуністом. Обласна газета стала сміливіше порушувати економічні і соціальні проблеми”.
Тему Голодомору ця ж газета порушила 16.01.1990 р. в публікації “Мов терном пробігли”, де її авторка Віра Максимів з Рогатинщини розповідає про літо – 1933 на Житомирщині.
“Тих людей, що не йшли в колгосп, обкладали великими податками тричі на рік. Поставку зерна з поля і два податки тато заплатив, а третій не могли. Щодня до нас ходили комісії (по 20-30 чоловік) і забирали з хати все: зерно, м’ясо, сало, худобу, одежу, меблі. Батька засудили, і він відбував примусівку десь на Київщині… У селі жив чоловік, якого прозвали Байдою. То він співав про страшне наше життя: “Нема кики, нема сала, сталінщина хліб забрала”. То його засудили… Вивезли з села понад 20 чоловік… Кожного ранку їздовий їхав підводою вздовж села, і йому виносили з хатів трупи… Ніхто не плакав, не йшов за возом, бо кожен знав, що і йому завтра так буде… ”, – така сумна хроніка Голодомору.
У публікації “Історія: шлях до істини. 22 січня 1919 року – мовою фактів та документів” за 19.01.1990 року в “Прикарпатській правді” розповідають про проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР. Акцент на тому, що нові політичні сили прагнуть закріпити свої позиції, протягнувши якомога глибші корені в історію.
У цій же газеті за 27.01.1990 року розміщена інформація про реєстрацію кандидатів на вибори до місцевих рад. А також – про пікетування в Івано-Франківську з ініціативи НРУ за перебудову напередодні виборів народних депутатів УРСР. Причина – відмова окружних комісій в реєстрації кільком кандидатам від НРУ та інших новітніх організацій. Питання розглядали за участі представника Президії Верховної Ради України.
“З проблем діяльності релігійних конфесій домовлено провести зустріч щодо передачі кафедрального собору в Івано-Франківську віруючим Української католицької церкви. Намічено надрукувати в найближчих номерах газети статті з питань історії і сучасного стану греко-католицької і автокефальної православної церков”, – йдеться в цьому числі газети”.
Газета продовжує друкувати список реабілітованих під рубрикою “Пам’ять: повернуті з небуття”. Зокрема це Пельц Степан Валентинович 1940 р.н., житель села Росільна, арештований 30.09.1939 р., репресований 25.10.1940 р. і на підставі ст. 54-13 КК УРСР на 8 років виправно-трудових таборів.
У газеті “Західний кур’єр” за 23.02.1991 р. обурюються тим, що прем’єр-міністр СРСР ігнорує проголошення союзними республіками суверенітетів і проведення ними самостійних економічних реформ.
- Як відомо, проголошення незалежності країн Балтії відбувалося у два етапи: спочатку в 1918 році (Литва 16 лютого, Естонія 24 лютого, Латвія 18 листопада) після розпаду Російської імперії, а потім у 1990-1991 роках – відновлення після радянської анексії.
- Литва першою заявила про відновлення незалежності 11 березня 1990 року, за нею послідували Естонія 20 серпня 1991 року та Латвія 4 травня 1990 року (хоча дата відзначається як свято відновлення), що призвело до визнання СРСР у вересні 1991 року.
Газета інформує про Галицьку асамблею, що відбулася у Львові 16.02.1991 року, в публікації голови Львівської облради В’ячеслава Чорновола “Галичина стала останнім притулком національної політичної ідеї”.
“Галичина – не сама за себе. Галичина – не сама по собі. Галичина сьогодні – остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права і не будемо цього робити. Саме з цих позицій ми повинні визначити наше ставлення до референдуму 17 березня”, – підсумовує автор.
У цьому ж числі “Західного кур’єра” власкор газети в Сімферополі Микола Семена порушує проблему Кримської автономної державності, гарантування прав людини та розв’язання мовної ситуації після проведеного референдуму.
У газеті “Три мости” міста Городенки так само за 23.02.1991 року йде мова про те, що через відсутність товарів у магазинах усе більше накопичується грошей у населення.
“За інформацією районного відділення Ощадбанку сума вкладів становила на січень понад 80 мільйонів карбованців. На початку ж 1979 року жителі Городенківського району мали на вкладах 22 млн крб. Скажімо, жителі села Назаренкове (Чортовець) зберігають на вкладах 6,82 млн крб.”, – йдеться в дописі.
У тому ж номері часопису за матеріалами пленуму райкому компартії йдеться про розгортання кампанії щодо політичної реабілітації ОУН-УПА організаціями Руху, СНУМу, УРП та УНМ, при підтримці окремих Рад народних депутатів західноукраїнського регіону.
“Влаштовуються урочисті молебні, перейменовуютьтся вулиці, робляться спроби спорудити пам’ятники і пам’ятні знаки Степану Бандері, Роману Шухевичу та іншим ватажкам ОУН-УПА. Помітне прагнення втягнути в кампанію з реабілітації юнацтво і навіть дітей”, – йдеться в заяві учасників пленуму.
Водночас у зверненні до жителів району учасники пленуму наголошують, що гнівно засуджують сталінські репресії, відмежовуються від усіх злочинів і злодіянь проти українського народу, які чинились під прикриттям партії й від її імені. В районі створять комісію з представників різних організацій для вивчення фактів знищення людей за часів радянської влади.
Газета “Молодь України” за 11.04.1991 р. продовжує публікацію “Справа Берії”, де розкриває страшну репресивну машину сталінського режиму.
А в матеріалі “Життя духовного основа” йдеться про нововведення в українському правописі. Приміром, написання назв Скандинавія замість Скандінавія, Мадрид замість Мадрід тощо.
У цьому ж часописі за 10.07.1991 р. в публікації “Державна біржа України” розповідають про зародження ринкових відносин та бізнесу. А в матеріалі “Хочемо, щоб нас поважали” голова Верховної Ради Леонід Кравчук акцентує на тому, що український парламент відклав обговорення проекту нового союзного договору.
Газета “Молодь України” за 29.05.1991 р. публікує статтю “Рятівники честі”, в якій розповідає про українських поетів.
“Вони тримають на собі небо моралі. Щасливий той народ, котрий має таких дітей, які можуть сказати словами Тараса Шевченка: “Ми просто йшли, У нас нема Зерна неправди за собою!”, – йдеться у публікації.
І насамкінець – копія публікації вчителя, учасника АТО Зіновія Кіндрачука з Городенківщини в студентській газеті “Голос Чорногори”. Студент-п’ятикурсник Івано-Франківського педінституту був учасником політичної голодівки на площі Незалежності в Києві у жовтні 1990 року.
“У переддень святкування нашої Незалежності згадуються часи, в які я і мої друзі-студенти брали активну участь у наближенні цього Дня. З юнацьким запалом ми долучилися до боротьби за Незалежність. Ось мій вірш-заклик голосувати проти першого референдуму за збереження Союзу. Цей вірш тоді обійшов у новітній пресі майже всі області України. Ми здобуваємо нашу Незалежність і досі. Та я вірю: правда переможе! Зі Святом! З Днем Незалежності!”, – підсумовує Зіновій Кіндрачук.
Людмила Стражник. Фото авторки та Зіновія Кіндрачука.
Читайте також:
- У Старуні освятили перший в Україні храм УГКЦ з підземною базилікою (ФОТОРЕПОРТАЖ)
- Понад 5 мільйонів зібрали на благодійному аукціоні на Івано-Франківщині (ФОТОРЕПОРТАЖ)
