Для Андрія Парубія політика ніколи не була – про посади чи рейтинги. Для нього політика була боротьбою за Україну. Народний депутат вважався одним із кандидатів на підписання мирного договору з рф. Вчора у Львові патріота, політичного та громадського підступно розстріляли.
У мережі Інтернет оприлюднили відео з імовірним вбивцею народного депутата Андрія Парубія. На відеозапису з камери спостереження видно, як за чоловіком у футболці і шортах поспішає інший – із боксом для доставки їжі та схожим на пістолет предметом. Далі дерево заступає події, але через мить видно, як імовірний зловмисник швидко покидає місце злочину.
Як відомо, трагічна подія трапилася у Львові на вулиці Єфремова, 2. Це історичний Франківський район міста неподалік головного залізничного вокзалу. Хоч спочатку повідомляли, що то Сихів.
“Керівництво Верховної Ради України, народні депутати, керівництво Апарату українського Парламенту та його працівники висловлюють щирі співчуття з приводу жорстокого вбивства народного депутата України VI, VII, VIII та IX скликань, Голови Верховної Ради Андрія Парубія, – повідомила прес-служба Апарату ВРУ.
Що відомо про Андрія Парубія?
Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді (нині Шептицький) на Львівщині. Львівської області України. Онук кулеметника Збройних сил Української держави та Української галицької армії, учасника битви за Львів 1918 року. Родина була виселена до Сибіру на 10 років.
“Сьогодні Татові 82. Володимир, син Івана Парубія народився в 1943-му, коли ще гриміла Друга Світова, – написав Андрій Парубій на своїй сторінці в соціальній мережі цьогоріч 21 червня. – Разом з родиною був переселений з українських земель, які стали територією Польщі, на Львівщину. Дитинство і юність – на засланні в Сибіру, бо два рідні брати були бійцями УПА. Вижив. Потім шахтарські роки в Червонограді. Журналістика. Створення Руху. Незалежність. 90-і. Весь час в русі, повний енергії. Напружена громадська, політична робота. Державні посади. І троє нас – старший брат Володимир, наймолодша Оленка і я. Виховав, загартував і далі дає приклад. Вдячні, що ти в нас є. Захоплюємося тобою, Тату. Пишаємося. Любимо. Будь нам здоровим і щасливим! Будь таким, як завжди – непафосним, але дійсно “атомним” патріотом. Заряджай нас своїм оптимізмом і енергією. Допомагай мудрістю. Будь з нами”.
Андрій Парубій закінчив історичний факультет Львівського університету та аспірантуру Львівської політехніки за спеціальністю політологія та соціологія.
Свій трудовий шлях Андрій Парубій розпочав лаборантом Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук Академії наук, лаборантом Верхньодністровської слов’яно-руської археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (1987—1988). Брав участь у національно-визвольному русі, організовував перші в незалежній Україні пікети, за що був заарештований у 1989-му.
“З 1990 року – секретар постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту Львівської облради, – читаємо у Вікіпедії. – У 1991 році разом з Олегом Тягнибоком став одним із засновників Соціал-національної партії України (СНПУ), перейменованої згодом у ВО “Свобода”. З 1996 року – керівник Товариства сприяння Збройним Силам та ВМФ України “Патріот України”, з 1999-го – редактор науково-політичного журналу “Орієнтири”. З 2002-го – заступник голови Львівської облради.
Андрій Володимирович присвятив своє життя служінню Українській державі та боротьбі за її незалежність. Він був одним із тих, хто ще з молодих років долучився до громадського руху за незалежність України. Наприкінці 80-х років минулого сторіччя був співзасновником та очолив молодіжну організацію “Спадщина”.
Андрій Парубій під час подій листопада-грудня 2004 року був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам’ятним знаком “Визначному учаснику Помаранчевої революції”.
Член політичної ради партії “Наша Україна”, із квітня 2006-го до грудня 2007-го – депутат Львівської облради від цієї політичної сили. Політичну діяльність продовжив у стінах Верховної Ради. Та найбільше запам’ятався як активний учасник Революції Гідності 2013-14 років.
“З листопада 2013-го по лютий 2014-го координував щоденне функціонування Євромайдану, був фактичним комендантом та очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану, – читаємо у Вікіпедії. – Після підписання Президентом Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014-го Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві – будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС”.
Як народний депутат він завжди залишався принциповим, відстоюючи український суверенітет та національні інтереси. У стінах Верховної Ради України Андрій Парубій послідовно протидіяв спробам обмежити свободу та незалежність нашої держави, зокрема був одним з активних противників підписання так званих “Харківських угод”.
Із 27 лютого по 7 серпня 2014-го Андрій Парубій – Секретар Ради національної безпеки і оборони України. У грудні 2014-го обраний першим заступником Голови ВРУ, а з 14 квітня 2016-го по 29 серпня 2019-го очолював Парламент.
Як депутат Верховної Ради ІХ скликання входив до депутатської фракції ПП “Європейська солідарність”. Член Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки, Української частини міжпарламентської асамблеї ВРУ, Сейму Литовської Республіки та Сейму і Сенату Республіки Польща. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща та з Італійською Республікою.
“Мого багаторічного бойового товариша ще з початку 2000-х, побратима Андрія Парубія нелюди застрелили у Львові, – написав на своїй сторінці в соціальній мережі народний депутат та керівник ПП “Європейська солідарність” Петро Порошенко. – Що точно можна сказати – ці потвори бояться і через це вбивають справжніх патріотів та сильних людей. Майдан, 11 років війни, величезний внесок у розбудову Незалежності. Цей злочин — це не просто постріли в людину. Це постріл в Армію. Це постріл у Мову. Це постріл у Віру. Це постріл у серце України. Андрій робив усе можливе для створення української армії, зіграв вирішальну роль в ухваленні закону про українську мову, а під час боротьби за Томос для Православної Церкви України я постійно відчував його підтримку як Голови Верховної Ради. Це – акт терору, і справа честі спецслужб та правоохоронців знайти та покарати винних і причетних”.
Останні публікації Парубія
У Фейсбуці, крім офіційної сторінки Андрія Парубія, є ще одна однойменна. Як там зазначено,”сторінка не є офіційним пабліком Андрія Парубія: її ведуть та модерують адміни – Злі Бандерівці”. Приблизно за годину до трагедії, як можемо судити за таймером, там з’явився перепост публікації Миколи Величковича.
“30 серпня 1941 року внаслідок теракту в Житомирі загинули Микола Сціборський та Омелян Сеник. Сеник та Сціборський йшли до свого тимчасового помешкання. На вулиці Івана Франка невстановлена особа здійснила постріли в спину. Обидва вбиті були відомими діячами українського національного руху початку ХХ століття”, – йдеться в дописі.
На тій же сторінці 29 серпня є згадка про те, що того ж дня 1883 року в Мелітополі народився Дмитро Іванович Донцов – український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу визволення України (СВУ), голова першої української телеграфної агенції, ідеолог українського націоналізму.
Далі є допис про те, що Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) ухвалила рішення про визнання Київської митрополії Української православної церкви (Московського патріархату) афілійованою із забороненою іноземною релігійною організацією.
Із коментарів у соціальних мережах
- Микола Княжицький: “Убивство Андрія Парубія – постріл у кожного українця. Вічна пам’ять. Наш обов’язок – покарати вбивць. Усіх”.
- Олег Синютка: “Це не просто трагедія для сім’ї, але й удар для всього суспільства. Зло не має залишитися безкарним”.
- Олександр Горобець: “Прибирають усіх, хто реально може керувати великими масами людей та організувати спротив у мирний спосіб. Та має міжнародні звʼязки й авторитет…”.
- Таня Пилипець: “Кожен із патріотів – мішень…”.
- Марта Коваль: “Це вже перейдена межа. Вважаю вбивство Андрія Парубія, як наступ на патріотичну частину суспільства. Це страх влади перед Майданом”.
- Тетяна Циганок-Маковеєва: “Велика втрата для держави, для сім’ї, для всієї України”.
- Ніна Коваленко: “Путінські “пазурі” почали охоту на українських патріотів та активістів. Українців не змогли на полі боя перемогти – тому ворог лютує. Треба гуртуватися, не здаватися, триматися разом у цій священній боротьбі з одвічним ворогом українців”.
- Ростислав Шпук: “Однією з найгидкіших насмішок 95 кварталу було перекривляння логопедичних вад Парубія і настійливе зображення орфоепічним ідіотом цього чи не найкращого спікера в нашій історії, надзвичайно виваженого і людяного, який відстоював все українське не в силу трагічних обставин. Але сила трагічних обставин скосила і його”.
- Ігор Фріс: “Не варто знову кидати камінь між нами. При всій повазі до колишнього голови, як в більшості спікерів були злети і падіння. Але все одно залишив слід в історії парламентаризму України. Колеги згадують виваженість Андрія Парубія, конструктивність та ідейність. В якийсь морок провалюємося, на жаль”.
- Катерина Соломко: “Це дуже й дуже погано як для львів’ян, націоналістичного руху і загалом для України. Друге вбивство такого масштабу після Фаріон, знову Львів”.
- Медзіновський Петро: “Ці потвори бояться і через це вбивають справжніх патріотів та сильних людей. Андрій робив усе можливе для створення української армії. Особливо тоді, коли ще йшлося про перші добровольчі батальйони, які виходили на фронт просто з Майдану. Але ворог ніколи не зможе вбити ідеали, за які жив і боровся Андрій Парубій”.
“З величезним болем у серці спільнота Львівської політехніки дізналася про вбивство Андрія Парубія – нашого земляка, політика, справжнього патріота, який з юначих літ стояв на передовій боротьби за Україну, – написали на сайті НУ “Львівська політехніка”. – Андрій Володимирович був частиною нашої академічної родини. Він був людиною, яка поєднувала у собі глибокий інтелект і неймовірну відвагу, відданість своїй країні та її народу. Життя Андрія Парубія – це історія боротьби за незалежність. Він був ключовою постаттю у формуванні нашої держави: народним депутатом, спікером Верховної Ради, де зробив значний внесок у боротьбу за демократичні цінності та незалежність України. Відданість справі національної гідності, боротьба з проросійськими силами та захист української мови є його незабутнім спадком”.
Львів пам’ятає, як за пропагування національної культури знищили відомого музиканта Володимира Івасюка, як через відстоювання української пісні смертельно побили композитора Ігоря Білозіра. Як лише рік тому від вогнепального поранення померла народна депутатка та відчайдушна борчиня за українські ідеали Ірина Фаріон.
Місто Лева й цьогоріч вибране неспроста: залякати суспільство та дати зрозуміти, що дамоклів меч навис над усіма, хто відстоює українську державність.
Людмила Стражник. Фото із соціальних мереж
Оперативні новини у TELEGRAM
