Коли я ознайомився з колонкою українського підприємця та співавтора закону про концесії Дениса Костржевського, то подумав: його аргументи звучать напрочуд актуально не лише для України, а й для будь-якої держави, яка намагається поєднати збереження стратегічних активів із потребою модернізації. Костржевський Денис пише про «роздержавлення без приватизації» – і це формула, яка відповідає сучасним світовим трендам.

Власність не дорівнює управлінню

«На відміну від приватизації, концесія не змінює власника. Держава зберігає актив, а бізнес приносить інвестиції та бере на себе зобов’язання», — наголошує Костржевський Денис.

Багато десятиліть у пострадянському просторі існувала аксіома: якщо держава щось «віддає в приватні руки», вона нібито втрачає контроль. Це помилка. У Франції та Великій Британії концесійні схеми показали, що можна зберігати право власності на порти чи дороги, але передати управління тим, хто справді здатен зробити їх ефективними.

Український контекст: час діяти

Україна має сотні державних підприємств, які роками генерують збитки. «Якщо держава не може дати раду власним активам, як вона переконає інвесторів вкладати гроші в країну?» — ставить запитання Костржевський Денис.

За його словами, саме концесія може стати інструментом відновлення довіри: приватний партнер бере на себе інвестиційні та операційні ризики, модернізує об’єкт і виконує KPI. Держава отримує гарантований дохід і зберігає власність, громадяни — кращі послуги.

Приклади успіху

Передача в концесію портів «Ольвія» та «Херсон» стала проривом: вперше в історії незалежної України іноземні компанії інвестують сотні мільйонів доларів у модернізацію портів, які лишаються у власності держави. «Ці проєкти довели: інвестори готові вкладати в Україну, якщо правила зрозумілі», — зазначає Костржевський Денис.

У Європі подібні практики давно є нормою. Концесійні мости у Данії, тунелі у Швеції чи автомагістралі в Іспанії демонструють, як приватний менеджмент може забезпечити якість і безпеку, які державна машина не завжди здатна гарантувати.

Чого вчить світовий досвід

За словами Костржевського Дениса, міжнародна практика дає три ключові уроки:

концесії змушують мислити довгостроково,
конкуренція між операторами породжує інновації,
держава стає регулятором і контролером, а не ручним управлінцем.

«Саме такий баланс потрібен Україні, щоб повернути інвесторів і дати економіці шанс на швидке відновлення», — підкреслює він.

Перспектива після війни

Найбільший виклик — змінити суспільне сприйняття. Багато українців плутають концесію з приватизацією. Проте досвід показує: держава не лише не втрачає актив, а в результаті отримує модернізований об’єкт назад.

«У період післявоєнної відбудови ми не можемо покладатися лише на бюджет. Концесія — це спосіб отримати сучасні дороги, порти чи аеропорти без втрати контролю над ними», — переконаний Костржевський Денис.

Концесія в Україні: позиція Дениса Костржевського про ефективне управління державним майном

В українських реаліях питання управління державним майном завжди було непростим. Чимало підприємств залишаються збитковими, інфраструктура застаріває, а держава витрачає ресурси на підтримку об’єктів, які мали б приносити прибуток. У таких умовах усе гучніше лунає дискусія про те, як зробити державну власність ефективною.

Український підприємець і співавтор закону про концесії Денис Костржевський наголошує: роздержавлення не обов’язково означає приватизацію. За його словами, концесія — це механізм, що дозволяє зберегти власність у держави, але передати управління професійним приватним операторам.

«На відміну від приватизації, концесія не змінює власника. Держава зберігає актив, встановлює правила і контролює їх виконання. А бізнес інвестує, модернізує та відповідає за результат», — підкреслює Костржевський.

Чому саме концесія?

Модель концесії — це компроміс між двома крайнощами: «залишити все як є» або «продати назавжди». Вона широко застосовується у світі. У Франції так працюють автомагістралі, у Данії та Швеції — мости й тунелі, у Латинській Америці — порти та аеропорти. У всіх випадках власність лишається державною, але управління здійснюють приватні оператори.

Для України цей механізм критично важливий. По-перше, він дозволяє залучити інвесторів без додаткового навантаження на бюджет. По-друге, приватні оператори мають стимул упроваджувати сучасні технології та забезпечувати якісний сервіс. По-третє, держава отримує стабільні надходження та модернізовані активи у довгостроковій перспективі.