Диктант української єдності: символічна подія, національний імідж чи іспит

Із нетерпінням ми чекали Дня української писемності та мови. Адже вже 26-й рік поспіль саме цієї днини Радіодиктант національної єдності збирає людей зі всього світу. Та й оголошена його назва “Треба жити!” надзвичайно актуальна в сьогоденні. А ще ж очікували пречудового прочитання від нашої улюблениці-актриси Наталії Сумської. 

Розчарування – з перших же речень. Журналісти звикли писати ледь не стенографічно. А тут ледве встигаєш за дикторкою. Наталія Сумська порушила одразу кілька правил.

Насамперед – не прочитала весь диктант на початку, а далі навіть грубо помилилася, пропустивши ціле речення. У повторах ставила інші інтонації, ніж при першому прочитанні, в одному випадку читала “би з”, в наступному – “б із” тощо. Та й незрозуміло, чи “дресирувать” того пса Патрона, чи таки “дресирувати”. 

ПІК звернулася за коментарями до фахівців. Першою зголосилася Ольга Деркачова – письменниця, докторка філологічних наук, професорка кафедри української літератури Факультету філології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. 

“На мою думку, диктант повинні готувати вчителі, диктувати його теж повинні вчителі, – відповіла на запит Ольга Деркачова. – Вони знають, що та як повинно бути. Зрештою, текст може створити письменник, а вчитель адаптувати його до форми диктанту. Чому ні? Актор нам демонструє те читання (хай і майстерне), яке не відповідає тому, як повинен диктуватися диктант. Якщо ми говоримо, що вчителі важливі, то чому ми нехтуємо ними і їхнім професіоналізмом у такий день? Говорячи, що диктант – це про єдність, ми повинні пам’ятати, що це диктант, що його диктують і пишуть, а не просто зібралися і посиділи-послухали”. 

Емоційно відреагував на радіодиктант і Євген Баран –  кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури КНУ, літературний критик, літературознавець, есеїст, голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ. 

“Найгірший диктант національної єдности, який я писав, – читаємо в дописі Євгена Барана в соціальній мережі. – Написано для російськомовних, які вчать українську, і сам автор не добре її знає. А прочитання – жахливе. Переконався, що читати диктанти повинні вчителі-мовники. Не треба кіна. Треба спеціялістів. Але писати треба. Не дивлячись на процес. І не всупереч історії, а згідно з національною традицією”.

У соціальних мережах коментарів чимало. 

• Наталія Синиця, секретар Івано-Франківського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Шевченка: “Поважаю артистів, але читати текст мають педагоги”.
• Євгенія Кузнєцова, письменниця, перекладачка, асоційована дослідниця Київської школи економіки, доктор філософії у галузі міжнародних та міжкультурних досліджень Університету Деусто: “Писали, як і всі, трохи не встигали, сміялися, дивувалися, але таки написали 26-й радіодиктант національної єдності під назвою “Треба жити”.
• Olena Pekar, українська поетеса, членкиня НСПУ, вчителька: “Це найгірше диктування! Зі всією повагою до пані Наталії Сумської, мушу сказати свою думку. Вона ж знала, що буде диктувати диктант. Чому не навчилася методики написання (читання, диктування) диктанту? Не очікувала такого! Нащо братися не за свою срраву? Не вмієш – навчися диктувати і так виходити в ефір на весь світ”.
• Олена Рєпіна, членкиня НСПУ, НСЖУ, культурна менеджерка: “Дякую авторці і читкині! Кожне ваше слово, шановні Євгенія Кузнєцова та Наталія Сумська, проникло глибоко в душу! Може й зашвидко в початку читалося, але це не привід виказувати своє невдоволення в такий жахливий спосіб… Дуже часто мені здається, що в українців ніби вкладено лінзу в оці, щоб збільшувати всі помилки і похибки ближнього і потім допікати нею найболючіше. Мені жаль, що пані зі Львова, яка писала диктант 26 років, так і не зрозуміла, що головне в ньому не граматика, а дух єдності! Але нам ТРЕБА ЖИТИ, як задекларувала Ліна Костенко в минулому столітті і потвердила Євгенія Кузнєцова – в нашому. Століття змінюють одне одного, а епохи тривають – епоха боротьби українців все ще бурлить! Люди, краще  цілуватися, ніж сваритися! “Немає часу на півтони”!
• Ярослава Гайдукевич, випускниця філфаку Львівського ЛНУ імені Франка, український краєзнавець, музейний працівник, член правління Тернопільської обласної організації НСКУ: “Інколи аматорство буває кращим. Такий текст і таке прочитання відіб’ють охоту до чудової щорічної традиції. Порівняла з минулорічним: Забужко і Вишебаба! Ода українству! І Коляда так рятував ситуацію…”.

А що ж у самому диктанті? “Немає часу на півтони. Матеріальне крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилося тільки те, за що не можна схопитись руками – спогади, сміх і любов”.

“Методика проведення диктанту є традиційною, узвичаєною, однак проведення державної підсумкової атестації у формі диктанту має певні особливості, – читаємо на сайті https://movlitslav.jimdofree.com.

• Спочатку вчитель читає весь текст, після чого не дає жодних пояснень щодо його змісту, правописних особливостей і тлумачення значень використаних у ньому слів.
• Далі вчитель читає перше речення повністю, а учні тільки уважно слухають. Це ж речення диктується для запису частинами, причому кожна частина, як правило, читається тільки один раз (частиною в цьому випадку треба вважати словосполучення із двох-п’яти слів або частину складного речення приблизно з тією ж кількістю слів). 
• Учитель може повторно прочитати частину речення, якщо вона велика за обсягом, у ній змінено нормативний порядок слів або під дією певних зовнішніх чинників учні недочули якогось слова або словосполучення. 
• Після того як учні запишуть усе речення, його треба прочитати повністю повторно, щоб атестовані мали змогу перевірити записане.
• У такий спосіб диктується кожне речення тексту. Учитель обов’язково вказує місце поділу тексту на абзаци. 
• Після запису всього тексту він читає його ще раз від початку до кінця, роблячи паузи між реченнями, дещо триваліші від звичайних, і надаючи змогу учням ретельно перевірити написане й усунути можливі помилки. 
• Текст треба диктувати виразно, відповідно до норм літературної мови, з правильним наголошуванням слів та інтонуванням звукового потоку, у такому темпі, щоб учні встигали вільно його записувати.

Підготувала Людмила Стражник. Фото із соціальних мереж ІФНТУНГ та ІФНМУ