Ім’я Меланія – Маланка досі поширене в селі Чернятин на Городенківщині. Але чому традиція, що знаменує початок нового року, саме так називається?
Назва походить від імені святої Меланії Римлянки, пам’ять якої вшановують у переддень старого Нового року. Саме вечір 31 грудня (за юліанським календарем) в народі назвали Маланкою, а наступний день, 1 січня, – Василя.
“Тому й кажуть: “Маланка ходить – Василь приходить”, – розповідає Орися Малоглова, завідувачка бібліотекою-філією села Чернятин. – У нашому селі колись було й до вісімдесяти представниць прекрасної статі з таким ім’ям. Та й нині є до п’ятдесяти. Образ Маланки в народній традиції – не просто ім’я, а жіночий символ року, землі, плодючості, який зберігся й після християнізації. У селах Городенківщини, зокрема в Чернятині, традиція Маланки була особливо живою – з обходами, переодяганнями, піснями, жартами. Тому ім’я Меланія (Маланка) не сприймалося як чуже чи рідкісне: воно асоціювалося зі святом, початком року, достатком і доброю долею, тож охоче передається з покоління в покоління”.
Гурти Маланки в цей день обходять хати з побажаннями щастя, здоров’я всім членам родини, розквіту господарства. Показують обряд і на вулицях міст та сіл.
“Котра найкраща й найчесніща дівчина перебирала ся за Маланку, – так описував обряд Маланки на Гуцульській Буковині відомий український письменник Юрій Федькович. – Один парубок за Василя (Чильчика), другий за короля (Місяця), а третій за Діда-Змия з білов та довгов бородов. Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти і мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (оратаря), с чепигами або з серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і луком. Решта ледінів була то за плугатарів, то за мисливців перебрана; плугатарі водили з собов вола або барана, мисливці оленя або сокола, а Змий-дід, нарешті, убраний у буйволову шкіру і оперезаний гадюками, водив з собов тура або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з рускалями за поплічників. Так ходила Маланка хата від хати”.
Попри заборони в радянські часи традиція Маланки не зникла, а з відродженням Незалежності стала популярною. Є чимало тематичних фестивалів, приміром, у селі Вашківці на Буковині. Парад Маланок відбувається у кожній громаді Прикарпаття.
Останніми роками, коли Україна знову змушена боронитися від одвічного ворога, ця традиція звучить особливо гучно: ми сміємося зі зла, бо знаємо – воно тимчасове, а правда, віра і життя завжди беруть гору.
“Сьогодні традиція Маланки читається особливо гостро, – акцентують в Рогатинському аграрному коледжі. – Українці знову протистоять одвічному ворогу, який приходить із темрявою, руйнуванням і брехнею – росії. Як і в традиційній Маланці: зло має маску, але воно смішне й приречене; темрява не панує вічно; народ, який сміється і тримається традиції, – незламний”.
- Маланка в сучасному контексті – це культурний спротив, форма народної терапії й доказ того, що навіть у війні українці не втратили здатності святкувати життя, глузувати з ворога й вірити в перемогу.
“Діти люблять цю традицію і залюбки йдуть з Маланкою, бо це сміх, карнавал, перевертання ролей, спосіб знешкодити зло, показати його нікчемність, – каже культорганізаторка Городенківського ЦДЮТ Антоніна Левінська. – Ми відвідуємо різні організації, де наші вихованці водять козу, Маланка витанцьовує та запрошує до гурту присутніх, і такі заходи перетворюються на загальне свято. А ще бажаємо господарям щедрих врожаїв та інших набутків”.
Тож традиція Маланки – це висміювання темних сил, страху, насильства. Це символ оновлення світу перед новим роком. А головне – віра в перемогу життя. Маланка не суперечить християнству, бо несе ті самі цінності – перемогу світла над темрявою. А в умовах війни вона стає ще й символом нашої стійкості, іронії над злом і впевненості, що жоден “перевдягнений” ворог не здатен зламати народ, який знає, ким він є.
- Війна в Україні трансформувала святкування Маланки, перетворивши народну традицію на символ стійкості, національної ідентичності та благодійності: бійці вбрані у Маланку для збору коштів захисникам, а дійства набувають нового, глибшого змісту, поєднуючи давні обряди із сучасною боротьбою проти зла, що підкреслює живе продовження культури навіть під час повномасштабного вторгнення.
Людмила Стражник. Фото авторки з архіву, 10 ОГШБ, Орисі Малоглови та Рогатинського аграрного коледжу
Оперативні новини у TELEGRAM
