Цьогорічний січень особливий. До воєнного лихоліття, що повномасштабно триває майже чотири роки, додалися сильні снігопади та морози. Як дають собі раду у двох громадах Коломийського району: Городенківській та Чернелицькій? Та чим примітний цей придністровський край? І чим запам’яталися зими?
Випробування стихією
“На все життя запам’ятаю трагічний для мене січень 2002 року, – каже військовий капелан Коломийської єпархії ПЦУ, настоятель Глушківської церкви о. Іван Теремко. – Я із сім’єю мешкав у селищі Чернелиця та служив у місцевій церкві. А того січневого вечора вирушив на підводі з фірманом за священником о. Дмитром, який добирався з Городенки. Навкруги все замело, ми збилися з дороги та заночували в санях. Фірман вранці пішов за підмогою, бо я вже не міг стати на ноги. То якось повз на колінах. Здавалося, що до дороги, а насправді – далі в поле… Навкруги ж – страшна заметіль…”.
Через те що о. Іван віддалявся від дороги в поле, його знайшли десь аж через кілька годин: усього в снігу, з обледенілим обличчям. Ні говорити, ні йти не міг. У Городенківській ЦРЛ відправили до реанімаційного відділення, далі – до опікового відділу ОКЛ. В Івано-Франківську священника оперував професор Тарас Масляк. На жаль, ноги довелося ампутувати.
“Починалася гангрена, тож надрізали ноги без знеболювання скальпелем: визначали чутливість, – пригадує о. Іван. – Праву кінцівку “стесували” як стовбур дерева, але п’яту залишили, навіть при наступній операції зробили пластику: знімали ділянки шкіри вище коліна і наростили таким чином десять сантиметрів. Усього на праву ногу було аж чотири операції. А ліву відрізали, залишивши 20 см нижче коліна. За той час стався випадок, який ледь не закінчився фатально. Коли вводили медикаменти через крапельницю, я завмер: організм уже не сприймав “хімію”. Але, на щастя, все минулося”.
Далі у Ковелі праву ногу ампутували ще вище, виготовили перші протези. Довгий процес реабілітації, нове протезування за кордоном. Увесь цей час поруч з о. Іваном – їмость Галина, яка водночас є дяком у Глушківській церкві. Настоятель храму керує церковним хором. Цими днями традиційно готуються колективом до Розколяди. Хто не знає, то й не здогадається, що ходить священник на протезах.
Як військовий капелан о. Іван часто буває на передовій. Привозить туди гуманітарну допомогу, передані волонтерами автомобілі. Всіляко підтримує бійців. А ще часто буває у госпіталях, серед ветеранів, де на власному прикладі доводить, що й після ампутації кінцівок можна вести повноцінне життя. Нагороджений медаллю “Доблесть Прикарпаття”.
“Ось сьогодні, десятого січня, розчистив сніг біля хати в Городенці, – мовить о. Іван. – До цього часу відвідав із йорданською водою домівки своїх парафіян у Глушкові. Збираюся знову на передову”.
Востаннє на Донеччині о. Іван був торік у грудні. Там зустрівся із американською волонтерською місією. Про священника писали тоді заокеанські та європейські медіа. Під час волонтерських поїздок за кордон зустрічається з українськими громадами. У чеських містах Табір і Страконіце відправляє служби Божі.
До речі, священник водить звичайний автомобіль, а не з ручним управлінням. Та й ходить “своїми двома”: весь день, як мовиться, на ногах – то в богослужебних чи громадських справах, то в сімейних. Порається біля саду, городу. Навіть під час похорону не сяде до машини, а йде пішки разом із громадою. Добрий приклад притягує, тож до Глушкова за порадою навідуються люди звідусіль. Священник нікому не відмовить. Адже тепер сповна віддячує своїм служінням Господу за те, що колись врятував його зі снігової пастки.
Що спільного між дорогами та сільськогосподарською діяльністю
Цими днями найбільша увага – до стану автошляхів. Територією Городенківської громади проходить дві дороги державного значення – Р-24 Татарів – Кам’янець-Подільський та Р-20 Тязів – Старі Кути. Через сильні перемети під час снігопадів та ще й хуртовини тут часто виникає ускладнення руху.
“І якщо на різних ділянках проїзд оперативно забезпечують бригади підрядної організації Служби відновлення в області, то біля села Семаківців у напрямку Тернопільщини (траса Р-24) визволити проїзну частину дороги вкрай важко. Тут працює снігоприбиральна техніка ТОВ “ПБС” та ПП “Укршляхсервіс”, – розповів Олександр Проник, начальник лабораторії Служби відновлення. – Залучили підмогу з Тернопільщини. Адже замети сягають двох метрів на ділянці протяжністю до п’яти кілометрів”.
Тиждень тому після снігових заметів тут прибрали кучугури з узбіч, щоб знову не намітало. Та потужний снігопад призвів до нових переметів. А це створило проблеми з добиранням для мешканців Чернелицької громади, яка так само залежить від цієї ділянки автошляху Р-24. Адже перед поворотом до Дністра, у напрямку села Семаківці, відгалужується дорога місцевого значення, що веде до кількох сіл цієї громади.
Добратися до цього придністровського краю можна й через село Олієво-Королівку, з дороги Р-20. Там проїзд забезпечила техніка місцевої агрофірми “Вільхівці”. Так само завдяки аграріям село Кунисівці має проїзд через село Вільхівці. Про це інформував директор підприємства Василь Приймак. Дорогу Р-20 біля сіл Семенівка та Воронів дорожній службі допомогла розчищати техніка ТзОВ “Шляховик”.
Тобто аграрії беруть на себе обов’язки допомагати селам, де орендують землі. Це ТОВ “Поточище” в однойменному селі, ДП “Обрій” у Чернятині та Глушкові.
Ще до низки сіл прогортає дороги від снігу філія “Перспектив” МХП, яка в межах Городенківської громади орендує найбільше землі. Потужна техніка підприємства розчистила дорогу місцевого значення із села Серафинці у напрямку Чернівців. Це межа Івано-Франківщини.
До Городниці, Стрільча їм допомагає техніка ФГ “Геліос” і фермера Володимира Лазорка.
До Городенківської громади входить три села за Дністром. Це Лука, Уніж і Монастирок. Очільник Луківського старостинського округу Ігор Бачевський повідомив, що дорогу там прогорнула техніка ФГ “Кадуб”. До речі, через ці села – альтернативна дорога з Городенківщини на Тернопільщину, поворотом на Дністер у селі Незвисько.
“Доїзд до Слобідки розчистила техніка КП “Городенка-Житлосервіс” та агрофірми “Контінентал”, – інформують у Городенківській міськраді”.
Але один нюанс. Городенківська та Чернелицька громади входили до адмінреформи до Городенківського району. Ще за компартійних часів відомий керівник району розпорядився збільшити орні землі коштом лісосмуг. Та й пізніше вирубували старі насадження вздовж доріг з міркувань безпеки. Як-от віковічні черешні в напрямку Стрільча. Опісля не раз насаджували молоді деревця (навіть дубки): були такі загальноукраїнські акції. Але то ж не робиться “на ура!” – треба захищати від гризунів, поливати під час спеки. А де того не робили – то й повсихали саджанці.
Зимові клопоти не відміняли
Зима стає неабияким випробуванням для людей поважного віку. Адже подолати слизьку дорогу їм вкрай важко. Добре, якщо є молодші в хаті, або жалісливі сусіди, щоб сходити по покупки чи ліки. Маємо цієї зимової пори бути особливо співчутливими та дбати про інших.
Велике випробування взимку – і для комунальників. Пригадується випадок, коли прорвало комунікації на околиці Городенки в січні 2017 року. Фонтани води одразу замерзли та створили неабияке видовище. Хоч екскурсії туди водити!
От для кого зима на радість, то це для дітей! Для січневих забав і холод не завада. Санки, лижі, портативні лижні дошки – все йде в рух. Якщо ще й під супроводом дорослих та їх пильним наглядом – то й безпечно, і запам’ятається надовго.
Людмила Стражник. Фото авторки з архіву, о. Івана Теремка, Служби відновлення та Городенківської міськради.
Читайте також:
- Як Івано-Франківськ засипало снігом (ФОТОРЕПОРТАЖ)
- Люди Прикарпаття: зимові дитячі забави у Франківську (ФОТО)
- Мер Франківська та його заступники взялися розчищати сніг (ФОТО)
