У перші дні 2026 року світ став свідком явища, яке змінило правила гри у міжнародних відносинах: США провели масштабну військову операцію у Венесуелі і затримали президента Ніколаса Мадуро, після чого вивезли його до Нью-Йорка для суду.
Цей крок не лише шокував міжнародну спільноту, а й відкрив новий етап у відносинах між Вашингтоном, Каракасом і глобальними акторами на кшталт Росії та Китаю.
Що сталося: хронологія операції
В ніч на 3 січня 2026 року американські сили завдали серії ударів по військових об’єктах у Каракасі; спецпідрозділи США здійснили штурм, у результаті чого затримали Ніколаса Мадуро та його дружину Сілію Флорес. Після цього їх перевезли до США, де проти Мадуро висунуті серйозні звинувачення, зокрема у наркотероризмі та участі в організованій злочинній діяльності, що завдавала шкоди американській безпеці.
За офіційними даними, під час операції загинули десятки венесуельських силовиків та цивільних, а також кілька десятків кубинських військових, яких уряд Венесуели вважав своїми союзниками; серед американських військових обійшлося без смертельних втрат, але є поранені.
Трамп після операції одразу виступив із заявою, що США «керуватимуть Венесуелою» до забезпечення «безпечного та належного переходу влади», а також що країна має доступ до значних нафтових ресурсів.
Передумови: довга дорога до конфлікту
Ця операція — не імпульсивний випадок, а кульмінація багаторічної напруги. Протягом 2010-х і 2020-х США поступово посилювали тиск на режим Мадуро через економічні санкції, звинувачення у порушеннях прав людини та участі у наркотрафіку.
У 2025 році винагорода за інформацію, що приведе до арешту Мадуро, досягла 50 мільйонів доларів — рекорд для голови держави, що підкреслює серйозність, з якою Вашингтон ставив це питання ще до 2026-го.
Водночас уряд Трампа та американські правоохоронні структури стверджували, що використання військових сил було «правоохоронною операцією» за підтримки армії для затримання міжнародних злочинців; критики це називають відкритою військовою агресією.
Наразі: що відбувається у Венесуелі
Після арешту Мадуро в.о. президента стала його віцепрезидентка Делсі Родрігес, яку США і деякі союзники сприймають як тимчасову лідерку. Однак реальна влада у Каракасі знаходиться в руках впливових політичних і військових еліт, зокрема міністра внутрішніх справ і соратника Мадуро Діосдадо Кабельо, а також оборонного керівництва.
Одночасно частина політичних ув’язнених у Венесуелі була випущена, що розглядається як крок до примирення, проте масштаби та сталість цих змін залишаються під питанням.
Економічно країна намагається стабілізувати ситуацію: при посиленій американській присутності й контролі над нафтовим сектором частина експертів прогнозує поволі зростаючий експорт та залучення інвестицій, але суспільство ще довго відчуватиме наслідки десятиліть криз.
Чому це сталося: мотиви Вашингтона
Американська адміністрація пояснює операцію трьома чинниками:
- Боротьба з міжнародним наркоторгівлею: США звинувачують Мадуро і високопосадовців Венесуели в участі у так званому Cartel de los Soles — угрупованні, яке нібито використовує державну інфраструктуру для масштабного перевезення наркотиків до Північної Америки.
- Відновлення «демократії»: американська адміністрація стверджує, що режим Мадуро не відповідає демократичним нормам, і що зміна керівництва відкриває шлях до політичної трансформації.
- Стратегічні ресурси: Венесуела має одні з найбільших у світі запасів нафти та інших природних ресурсів, що робить її важливою для енергетичної безпеки США та їхніх союзників.
Попередня адміністрація США також вивчала можливість використання цих ресурсів як «геополітичного важеля», тим більше що Росія і Китай були головними зовнішніми партнерами Венесуели до 2026 року.
Реакція росії і чому москва занепокоєна
Держвава-терористка росія різко відреагувала на захоплення Мадуро, назвавши дії США актом військової агресії і порушенням суверенітету Венесуели. Москві болісно втрачати свого стратегічного партнера у Західній півкулі: у попередні роки росія поставила Венесуелі зброї на мільярди доларів і формально уклала десятилітні договори про безпеку.
Для Кремля Каракас був не лише політичним союзником, а й символом впливу у регіоні, де США традиційно домінували. Втрата цієї підтримки означає звуження російського впливу на геополітичній шахівниці — і частину арени, де Москва сприймала себе як рівноправного суперника Вашингтона.
Міжнародна реакція: думки і занепокоєння
Світова спільнота відреагувала неоднозначно:
- Європейський Союз закликав до мирного переходу влади з повагою до міжнародного права і прав людини, але уникнув схвалення прямого військового втручання.
- ООН та міжнародні правозахисники назвали операцію порушенням Статуту ООН і суверенітету Венесуели.
- Ряд країн Латинської Америки висловили глибоку стурбованість і заклик до вирішення кризи через діалог, без використання сили.
- Куба, Іран і низка інших союзників Венесуели засудили дії США, розцінюючи їх як імперіалістичний акт.
Відголоски для України
Для України ситуація у Венесуелі — це не абстрактна подія: вона показує, як великі держави можуть застосовувати військову силу для досягнення стратегічних цілей за межами власної території. Це нагадування про те, що:
- санкції можуть бути лише частиною інструментарію, а не вирішенням криз;
- сила здатна кардинально змінювати політичний баланс;
- глобальна конкуренція за ресурси триває і може мати наслідки для безпекової архітектури світу.
Україна, що бореться із зовнішньою агресією, бачить, як глобальні гравці використовують різні інструменти впливу. Цей кейс — сигнал про те, що масштабні геополітичні конфлікти можуть відбуватися і поза традиційними зонами напруги.
Що далі: сценарії розвитку
Аналітики виділяють кілька можливих сценаріїв для Венесуели:
- Керований перехід. США продовжують підтримувати тимчасовий уряд, Венесуела поступово відкриває економіку, політичні політика йдуть на поступки.
- Тривала нестабільність. Зростання напруги між різними збройними групами, пандемія озброєних конфліктів на місцевому рівні, що може перетворити країну на «порохову бочку».
- Новий режим із зовнішнім впливом. Часткове збереження старих еліт при значному впливі США, Китаю чи інших гравців на подальший курс країни.
Експерти вказують, що якщо подібна стратегія застосовується в Латинській Америці, інші регіони з нестабільними або авторитарними режимами можуть опинитися під тиском міжнародних акторів — від Ірану до Північної Кореї, від Нікарагуа до Сирії. Це не означає неминучого вторгнення, але підкреслює, що конкуренція за вплив стає більш відкритою і жорсткою.
Отже, викрадення Ніколаса Мадуро — це не лише окремий інцидент, а поворотний момент у сучасній геополітиці, який поєднує міжнародне право, економічні інтереси, внутрішню політику США, а також боротьбу за ресурси й вплив. Його наслідки ще довго будуть визначати обличчя міжнародних відносин у Латинській Америці й за її межами.
Оперативні новини у TELEGRAM
