Конституція України гарантує свободу світогляду та віросповідань. Та й на Прикарпатті традиційно мирно вживалися різні релігії. Як приклад – єврейська спільнота.
Розмова з настоятелем синагоги “Темпель” в Івано-Франківську, головним рабином Західної України Мойше Лейбом Колесником, вийшла надзвичайно цікавою.
Однак маємо чимало запитань від наших читачів, зокрема щодо того, що Ісус Христос походить з євреїв, і в той же час євреї не визнають Його як Бога. Тож спробуємо відповісти на них. І за основу візьмемо священну книгу для двох релігій – Старий Завіт.
- Священники радять Святе Письмо читати не очима звички, а серцем і досвідом прожитого життя. І тоді текст починає говорити інакше. Читати не поспішаючи, а вслухаючись.
- Біблія не відкривається швидко. Іноді один вірш важливіший за цілу главу, одне речення може “боліти” або “світитися” кілька днів.
- Нормально перечитувати те саме – Письмо цього не боїться.
- А ще – дозволити собі питання, коли щось незрозуміле, дратує, здається жорстким або суперечливим.
- Це не брак віри. Це жива розмова з Богом, а не механічне читання. Навіть у псалмах багато питань, болю, протесту.
- Корисно читати Старий Завіт із думкою: “Як це чув і розумів Ісус – єврей, людина свого часу?”. Тоді притчі, образи, Закон і пророки починають складатися в глибший контекст.
Не про суперечність, а про різні способи бачення Бога і Месії
Ісус був євреєм – історично та релігійно. Ісус Христос народився у єврейській родині, жив за юдейським Законом, читав Тору, святкував юдейські свята, проповідував серед євреїв. Перші Його учні й апостоли теж були євреями. Християнство виникло всередині юдаїзму, а не зовні.
Юдеї чекали (і досі чекають) Месію, але не як Бога, а як людину, помазаника Божого, земного царя і визволителя Ізраїлю, того, хто відновить справедливість, мир і Божий закон у світі.
Ісус же не створив земної держави, не скасував страждання та війну, був страчений як злочинець. Для багатьох юдеїв це означало: “Це не може бути Месія”. Не тому, що “євреї не пізнали свого”, а тому що різні очікування, різне богослов’я, різне розуміння Бога і спасіння.
Юдаїзм сповідує абсолютний, неподільний монотеїзм: “Слухай, Ізраїлю: Господь Бог наш – Господь єдиний”. Тому твердження, що Ісус є Сином Божим, Бог став людиною, існує Трійця, для юдеїв є неприйнятним і навіть суперечить їхньому розумінню віри.
Для християн же саме в цьому – серце віри. Для християн Христос є Богом, що став людиною. Тому християни вважають Ісуса Месією, спираючись на Старий Завіт.
У класичному юдаїзмі Месія (מָשִׁיחַ, Машіах) – це людина, помазаник, нащадок Давида, політичний і духовний лідер, але не Бог і не Син Божий у християнському сенсі.
“Я – Господь, і немає іншого;
немає Бога, крім Мене”.
(Ісая 45:5)
Це абсолютний фундамент юдаїзму.
Чому християни вважають Ісуса Месією, спираючись на Старий Завіт
Тут ключове – інше прочитання тих самих текстів.
- Месія як Стражденний Слуга. Християни читають Ісаю 53 як пророчий образ Месії:
“Він був ранений за наші гріхи,
мучений за наші беззаконня…
і ранами Його ми зцілилися”.
(Ісая 53:5)
Юдаїзм традиційно тлумачить цей текст як образ стражденного Ізраїлю, християни – як образ однієї Особистості.
- Месія, чиє Царство не від світу цього
Християни звертають увагу на пророчі тексти, де Царство Боже – не політичне:
“Царство Його – царство вічне”.
(Даниїл 7:14)
Парадокс історії
І тут є тихий, майже біблійний парадокс: народ, який не визнав Ісуса Месією, дав світові Месію для інших народів.
Це не докір – це факт історії. Йдеться не про те, хто “помилився”, а про два різні способи бачити Бога і спасіння.
Юдаїзм чекає Месію, який змінить світ. Християнство вірить у Месію, який змінив людину. Старий Завіт – спільний ґрунт. Різниця – у читанні і в досвіді віри.
- Один пророчий текст – два тлумачення (приклад, який вважають найсильнішим)
Ісая 53 – Стражденний Слуга
Сам текст (фрагменти)
“Він був погорджений і людьми покинутий,
муж болю, обізнаний зі стражданням…
Він узяв на Себе наші немочі
і наші болі поніс…
Він був ранений за наші гріхи,
мучений за наші беззаконня…
Як ягня, ведений на заколення,
і як вівця перед стригачами своїми мовчазна…”.
(Ісая 53:3–7)
У класичній юдейській екзегезі (Раші, Ібн Езра, Радак): “Слуга Господній” = народ Ізраїлю; страждання – це вигнання, переслідування, зневага серед народів; “він узяв на себе наші болі” – народ Ізраїлю страждає через гріхи світу, але не як викупна жертва. Це колективний образ, а не пророцтво про одну особу. Важливо: цей текст у юдаїзмі не читається як месіанський.
Християни читають Ісаю 53 як образ конкретної Особистості, Месії, який добровільно страждає, не чинить опору, бере на себе гріх світу.
Сам Новий Завіт прямо пов’язує цей текст з Ісусом:
“Він поніс гріхи наші тілом Своїм на дереві…
ранами Його ви вздоровлені”.
(1 Петра 2:24 – алюзія на Ісая 53).
Отож тут не йдеться про “правильно – неправильно”. Йдеться про колективний досвід страждання народу (юдаїзм), особисту жертву Месії (християнство). Один текст – два різні екзистенційні прочитання.
Без висновку “хто правий”
Подаємо свою розвідку з повагою до глибини обох традицій, без нав’язування, без полеміки, з повагою до болю й глибини. Не переконуємо, а відкриваємо простір для думки. Нехай читачі візьмуть із цього стільки, скільки готові.
“Таємниця Господня – для тих, хто Його боїться”.
(Псалом 25:14)
Це дозволяє чесно сказати: не все вміщується в схеми, не все піддається остаточному поясненню, і це не поразка розуму, а його межа.
“Милосердя Його – над усіма ділами Його”.
(Псалом 145:9)
Цей вірш читається і в синагозі, і в церкві. Він не відповідає, “хто правий”, але відповідає на важливіше: який Бог.
“Чи ж Суддя всієї землі не чинитиме справедливості?”.
(Буття 18:25)
Це питання, а не твердження. І воно звучить крізь тисячоліття – особливо для народів, що переживають війну.
Ми можемо по-різному читати ті самі тексти, але ставимо ті самі питання. А отже – шукаємо одного Бога.
“Станьте – і пізнайте, що Я – Бог».
(Псалом 46:11)
Підготувала Людмила Стражник.
Оперативні новини у TELEGRAM
