На початку ХХ століття у великих містах Європи стали облаштовувати майданчики для рухливих забав та атракцій або, як їх тоді називали, парки Йордана. Станиславів крокував у ногу з модою. Переймати досвід прикарпатці їздили до Кракова. Наступної весни він був переданий для ігор і забав молоді (нині тут східна трибуна центрального стадіону).
В 1907 році міська Каса Ощадності (по-сучасному Ощадбанк) придбала 10-моргову ділянку землі за міським парком, а вже наступної весни її передали для ігор і забав молоді. Відтоді місце головних спортивних баталій залишається незмінним. Незабаром на відстані 100 метрів одна від одної з’явилися незрозумлі для багатьох фігури: закопані у землю стійки з поперечкою. То були перші у місті футбольні ворота.
Саме на «боїску» Каси Ощадності влітку 1909 року відбувся перший футбольний матч в історії прикарпатського футболу.
Як стверджувала газета “Кур’єр Станиславовський”, “на добре підготовленому, вирівняному боїску” місцева “Ревера” поступилася резервістам львівського клубу “Чарні” – 1:3.
Згодом довкола футбольного поля з’явився відповідний антураж – лавки для сидіння, з парку перетягли павільйон, який використовували під роздягальню. Та цього вже було замало.
На початку 1922 року всепольське спортивне видання “Пшегльонд Спортови” пише: “В Станіславові є два стадіони – Каси Ощадності і “Сокола” (нині “Гірка” – прим. ред.). Каса Ощадності має намір реконструювати свій стадіон – вибудувати трибуну і “піддати переробці” поле.
Не відаємо, чи відбулася “переробка” поля, а от з трибуною довелося зачекати. Лише в червні 1927 р. в місцевій пресі з’явилося повідомлення, що з наказу магістрату на стадіон завезено три перші фіри каміння під фундамент майбутньої, звичайно ж, дерев’яної трибуни. Коли завершилося будівництво, достеменно невідомо.
Футбол набував все більшої популярності. У великих містах стали зводити трибуни з заліза та бетону, бо дерев’яні мали «звичку» час від часу горіти. Приміром, у 1932 році вщент вигорів стадіон одного з найсильніших львівських клубів – «Гасмонеії». Кошти на побудову нового збирали усім миром.
Обговорювався проект сучасного стадіону і в Станиславові. В 1939-му на місті майбутньої арени вже й фахівці з Варшави побували. Зауважимо, далеко не всі в місті підтримували ідею зведення нової арени – будова оцінювалася майже у 1 500 000 злотих.
На ці кошти краще було б збудувати нові футбольні поля, – стверджував дописувач газети «Підкарпатське ехо спортове», – бо півтора десятка клубів, які на той момент існували в місті, ніяк не могли вміститися на трьох діючих аренах. Суперечки перервала війна…
Дерев’яна трибуна на стадіоні “Спартак” (таку назву отримав стадіон після встановлення радянської влади) служила глядачам аж до середини 1950-х. І лише з виходом “Спартака” у союзний клас Б (ця знаменна для міста подія сталася в листопаді 1955-го) дерево заходилися міняти на більш міцний матеріал.
Реконструкція стадіону тривала впродовж 1956 і початку 1957 рр. Новенька центральна трибуна могла вмістити понад 4 000 глядачів. Решта трибун були земляними. Спершу загальна місткість арени складала трохи більше 10 000, а згодом вона була доведена до 12 000.
За матеріалами “ЗК”
До теми
Станіславські/Франківські футбольні арени
Через перебудову головної спортивної арени краю на початку 1990-х домівкою для ФК «Прикарпаття» став розташований неподалік стадіон «Електрон» (нині носить назву «Наука»). Саме тут іванофранківці зіграли свої прем’єрні матчі у вищій лізі чемпіонату України. Зважаючи на великий інтерес публіки, місткість спорткомплексу була збільшена втричі, до 7 500 глядачів. Варто зауважити, що історія цього спорткомплексу лише на кілька років коротша, ніж у «Руху». Він був зведений силами спортивного товариства «Сокіл» у 1912-14 рр. і відкритий буквально напередодні І світової війни. У 1927 році «Сокіл» збудував ще одну арену, яка нині носить назву «Гірка» (за назвою району, де розташована).
Читайте нас у тг