Приблизно триста внутрішньо переселених співвітчизників з Херсонщини знайшли другу домівку та заняття в Івано-Франківську.
Про те, як їх прийняв Франківськ, як їм тут живеться, про плани та вже зреалізовані проекти, розповідає ректор Таврійського християнського Інституту Валентин Синій, один з організаторів евакуації краян з тимчасово окупованих територій, пише ПІК.
Пане Валентине, трішки про себе і про ваше життя та діяльність до війни.
Я народився, виріс та все життя до теперішнього часу прожив у Херсоні. Походжу з великої сім’ї з дев’яти чоловік – батьки і семеро дітей, троє з яких тепер живуть в Україні, а четверо в Сполучених Штатах Америки.
В 1995-му році я закінчив коледж за спеціальністю електрика і поїхав працювати у Салехард Ямало-Ненецького округу. Заробивши кошти на навчання, вступив до Херсонського державного педагогічного інституту на історичний факультет і паралельно – до Таврійського християнського інституту, який згодом мав честь очолити.
Пан Валентин продовжує розповідь:
Після закінчення християнського інституту моєю спеціальністю стало християнське керівництво. Далі було навчання в магістратурах педагогічного інституту (історія права) та австрійсько-американського університету (богослів’я).
Останнім моїм вишем став Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, де я захистив кандидатську роботу по богослів’ю.
Як я до цього прийшов? В 1991-му році, коли створилась Незалежна Україна, стало більше свободи вибору, значно зросла кількість віруючих людей, а в дітей з християнських сімей з’явилася можливість навчатися в престижних закладах, що при Радянському Союзі було неможливим. Саме тоді в мене постало питання: чи я істинно вірую, чи є лише частиною віруючої сім’ї і це тільки традиція? Серцем усвідомивши відповідь на це запитання, я прийняв хрещення в досить дорослому віці – у 19-ть років і з того часу відвідую протестантську церкву і є її рукопокладеним пастором.
Моє наступне запитання до вас буде, як до історика: чи відчули ви наперед, опираючись на свій досвід, наближення війни, чи були явні її ознаки задовго до початку гарячої фази, чи це стало для вас несподіванкою, не дивлячись на активні попередження західних розвідок?
Можу відверто сказати, що мені три рази рекомендували евакуюватися разом з сім’єю ще в грудні. Але я відчував відповідальність за свій колектив, співробітників та студентів і вирішив залишитися в Україні, щоб допомогти їм у важкій ситуації.
Ми обговорили можливість нашого переїзду до Івано-Франківська з місцевою церквою на рівні пасторів та релігійних громад і почали оперативно готувати евакуацію. Оскільки територія і приміщення інституту були окуповані росіянами, а сучасне обладнання і майно повністю пошкоджено та викрадено, я з колегами організовував евакуацію людей, які є головною цінністю в житті.
Чи будете ви продовжувати академічну діяльність вашої семінарії тут, у Франківську, і оголошувати набір студентів на наступний навчальний рік?
Так, ми сподіваємося продовжити нашу роботу, вже знайшли приміщення для майбутніх аудиторій. Звичайно, починати все з нуля завжди непросто і складно, не дивлячись на одностайну потужну підтримку та емпатію містян, але ми вже подали заявку до Міністерства освіти і сподіваємося невдовзі оголосити набір студентів до нашої семінарії поки що на факультет богослів’я.
Я знаю, що ви займаєтеся не тільки справами семінарії, але й берете участь і в інших проектах, які мають на меті допомогти вашим землякам. Кілька слів про це:
Наш інститут, як навчальний заклад, що тренує християн в сфері лідерства, з початком війни переглянув та розширив свою діяльність і став займатися евакуацією людей з Миколаєва та Херсона. Ми купили за кошти стабілізаційного фонду семінарії, закумульовані впродовж багатьох років, декілька автобусів і вже вивезли біля трьохсот людей. Треба сказати, що це й світські родини, яким ми стараємось допомогти в скрутний час.
Також у сферу нашої діяльності входить соціальна адаптація переселених людей, тому ми надали робочі місця нашим землякам у новоствореному швейному цеху та, на вже працюючій, овочевій базі. Особливою гордістю є волонтерський центр “FILTER”, де щодня проводяться різні івенти на кшталт виставок, творчих зустрічей, інтерактивних ігор, кінопереглядів, розмов з психологами, майстеркласів, тощо. Кожний може знайти собі тут заняття для душі, або просто прийти, щоб посидіти в колі друзів і посмакувати запашною кавою.
Також ми допомагаємо переселенцям з харчуванням, формуємо і надаємо продуктові пакети, деяким потребуючим родинам оплачуємо орендоване житло. В цей важкий час не можна залишатися осторонь людських бід, бо християнське покликання – це любов і допомога.
Підтримкою, натхненням і опорою п.Валентина є сім’я, члени якої повністю розділяють з чоловіком та батьком всі його турботи, задуми і плани.
Розмова вийшла дуже щемною та зворушливою і довела, що нема нічого неможливого, Навіть, коли здається, що життя закінчилося. Тоді знаходяться люди, такі, як пан Валентин і його однодумці, ладні підставити плече та допомогти розпочати нову життєву сторінку.
Розмову записала Руслана Гочіяєва Шевчук.
Фото Валентина Синього.
Читайте також:
- У Франківську з’явилося безкоштовне кафе для переселенців (ФОТО)
- На Львівщині зводять багатоквартирний двоповерховий будинок для переселенців
- У Галицькій громаді хочуть облаштувати житло для переселенців
- В Україні скасовують виплати для частини внутрішніх переселенців
- На Прикарпатті працевлаштували 315 переселенців
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг