Якось нарешті розібравшись із родинними стосунками та майновими справами, поговоримо про постать самого Каменяра.
Кому належить спадщина Івана Яковича Франка
Експозиція музею Івана Франка, створеного його сином Петром у 1940 році, розміщувалася у двох львівських будинках. У віллі, яку збудував Іван Якович і куди переїхав з сім’єю в 1902 році, була і досі є меморіальна частина.
Літературна частина (творча спадщина, переклади, дослідження тощо) розміщувалися у віллі, яка належала свого часу Михайлу Грушевському з родиною (він очолював кафедру історії Львівського університету і саме тут написав 10-томну “Історію України-Руси”). В часи Незалежності у Львові створили музей Михайла Грушевського, і літературну частину перенесли до будинку Увєри, де певний час жив Петро Франко з родиною.
Запитую, чи хтось із нащадків Івана Франка успадкував талант Генія:
“Залежно — що мати на увазі під словом “спадщина”, — каже з цього приводу пан Петро. — Ви ж знаєте, що в Радянському Союзі не зберігалися жодні авторські права і не оплачувалися гонорари спадкоємцям. А от бібліотеку маємо велику. Якраз зараз я веду з директором музею Івана Франка Богданом Тихолозом розмову про те, що є прижиттєві книжки Івана Франка та його сина Петра, з авторськими підписами. Там навіть наголоси Франковою рукою проставлені. Роздумую, як і куди їх подіти, бо немає де всі ці скарби належно зберігати. Хочу укласти бібліографічний показник: кому і яку літературу передаємо. Приміром, передали до музею Грушевського одну прижиттєву книжку прадіда, то нам цілу імпрезу влаштували. А доти роздавали книжки до різних місць, що вже й не пригадати. А хотілось би зосередити бібліотеку цілісно, щоб ця Франкова спадщина стала суспільним надбанням”.
Петро та Люба демонструють прижиттєві видання творів Івана Франка різними мовами. Ось його переклад “Мойсея” німецькою із примітками автора, інші видання. Ті всі скарби треба належно зберегти для прийдешніх поколінь. Отож родина і прийняла непросте рішення передати бібліотеку.
Співрозмовник додає, що зараз у їхньому будинку ремонт, а тут стільки родинних цінностей! От, наприклад, японський кавовий сервіз на двох персон, який на весілля батьків у 1950-му подарувала Асі та Мирославу його двоюрідна сестра Стефа, внучка Мирона Кордуби.
Любов Мирославівна Галущак, правнучка Каменяра, розповідає, що перечитала майже весь 20-томник творів Івана Франка ще у восьмому класі. Каже, що їй подобається все із творчості славетного прадіда. А любов до читання привили батьки. Мама завжди приносила цікаву літературу.
“Коли ми в школі вивчали Франка, я переказала оповідання, якого не було у програмі, то вчителька сказала, що проведе урок, де я розкажу про нашу родину, — додає пані Люба. — А загалом посиленої уваги до нас не було. В університеті мої одногрупники дізналися аж на четвертому курсі, що я правнучка Івана Яковича. На курс вище від мене навчалася дочка Віри Петрівни Надія Франко. То її добре знали…”.
Співрозмовники додають, що хорошим франкознавцем була донька Тараса Івановича Франка Зеновія Тарасівна, яка проживала в Києві. Навчалася в Ряшеві, опісля у Львівській школі ім. М. Шашкевича, Українській академічній гімназії та в Станіславі, куди разом із родиною переїхала 1939 року. Закінчила з відзнакою Львівський університет.
У 1950-му родину Тараса Івановича примусово перевезено до Києва, щоб ізолювати від львівського середовища. Там Зеновія захистила кандидатську дисертацію «Іван Франко в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом» і стала молодшою, відтак старшою науковою співробітницею Інституту мовознавства НАНУ. Написала дві докторських дисертації, які не захистила через репресії.
“Утім, є різні версії щодо переїзду Тараса Франка до Києва зі Станіслава. Трактують, буцімто його вивезли та ледь не заарештували, — міркує Петро Мирославович. — У той час людей знищували, тож страхи були всякі. А тут тета Зеня поїхала до Києва на оглядини нового житла. Тарасові Франку із сім’єю запропонували 6-кімнатну квартиру навпроти управління КДБ, де він і жив з дружиною і трьома дітьми. Натомість у деяких біографіях пише про заслання. Зрештою, нас це ні до чого не зобов’язує: аби була правда”.
Зрештою, кажуть співрозмовники, велич Івана Франка спонукає спадкоємців берегти ім’я, обмежує в поведінці, зрештою зобов’язує бути відповідальними і в допомогах, і в знайомствах. Тож боляче за якісь перекручення чи домисли.
Приміром, багато інсинуацій навколо неіснуючих болячок Івана Франка. Та що помирав у нужді. Треба врахувати загальну воєнну розруху тих часів. Так само міфом є те, що його син Петро Франко був бідним.
“Під час роботи в Харкові у 1931-36 роках Петро Іванович діставав золоті червінці на зарплату, повернувшись до Польщі, працював у гімназії, видавав книжки. Можливо, він був менш маєтним, ніж наш дід Осип Галущак. Той був заможним, багато допомагав українському суспільству, вів політичну діяльність, власним коштом утримував здібних студентів. Зрештою наша друга бабця Уляна з Кордубів була членом ради Яворівської гімназії, головою місцевого осередку Союзу українок. Тож родини Франків та Галущаків поєдналися неспроста і лише збагатили та доповнили одні одних”, — стверджує співрозмовник.
Вроджений талант, помножений на титанічну працю
За короткий час неможливо охопити всі родинні історії, однак на завершення все ж цікаво було почути про феномен Івана Франка. Адже митець народився у звичайному галицькому селі Нагуєвичі. І лише він один із цього краю став загально визнаним світовим Генієм.
“Кажуть, що генії народжуються раз у тисячоліття, і якраз так сталося, що то був Іван Франко, — відповідає на моє запитання Любов Мирославівна. — Вроджений талант наш прадід помножив на титанічну працю. Ніхто достеменно не знає, скількома мовами володів. За свої неповні 60 років написав більше ніж 6 тисяч творів і праць, що укладені в понад 100 томів. До 100-ліття від дня народження Франка вийшов 20-томник, до 125-річчя — 50-томник. Адже за радянщини не могли видати більше, бо Лєнін написав 50… Опісля вийшло ще два томи “Франко і світова культура”, тепер виходять наступні томи неопублікованих раніше творів митця. Іван Якович писав прозу, поезії, драми, казки, робив переклади, літературні та етнографічні дослідження, вивчав народну творчість, друкував літературознавчі критичні статті… Важко назвати сферу, в якій би не проявив себе його Геній”.
І я зупиняюся, як за стіною
Пані Любов каже, що їх часто запрошують виступати перед різними аудиторіями. Особлива категорія — військові. Петро Мирославович служив у ракетних військах. Навіть писав додому, що як довго не буде від нього листа, щоб зрозуміли. Отож, родина Галущаків добре розуміємо нинішню ситуацію.
“Два наші діди воювали, і ті війни тривали довго. Бо ІІ Світова фактично розпочалася в 1938-му, а на наших теренах тривала до шістдесятих років. На жаль, і на долю наших дітей випадають тяжкі випробування. Шкода москалями космос засмічувати, океан так само… Бо окупанти — то нелюди… Далеко не кожен повинен брати в руки автомат, а от сприяти війську повинні всі. І слово та правда — також зброя. Ідеологічний фронт так само важливий”, — підсумовує Петро Галущак.
Хотілося ще розпитати, чи приїздять Галущаки до Івано-Франківська, на що співрозмовники сказали, що бували в Лолині на Долинщині, у Коломиї. А в Івано-Франківську є свої Франки. Як виявилося, мова про Оксану Франко. Вона правнучка Онуфрія, молодшого брата Івана Франка.
“У 2006 році нам організували дуже велику імпрезу, — додає Петро Мирославович. — А ми приїхали великою сім’єю, з шістьма дітьми, які грали на музичних інструментах. То цілий ансамбль зі скрипалями, віолончелістами. Виступали в навчальних закладах”.
Залишилося подякувати гостинним господарям за спілкування та довіру. А ще побажати всім нам такого очікуваного миру та запросити на зустріч до Івано-Франківська. Прощаючись, Любов Мирославівна та Петро Мирославович Галущаки передали палкі вітання мешканцям обласного центру, який названий іменем великого Каменяра.
Людмила СТРАЖНИК. Фото надані родиною Галущаків та авторки
Читайте також:
- Частина 1: Спадкоємці Івана Франка: про велич Генія та правду про родинні стосунки (ФОТО)
- Частина 2: Петро та Любов Галущаки: Мама прагнула, щоб ми не зловживали іменем Івана Франка
