Війна кардинально змінила всі сфери життя в Україні, і питання дотримання прав людини не стало винятком. Особливо гостро відчуваються порушення у таких вразливих місцях, як центри соціальної реабілітації, геріатричні пансіонати та дитячі будинки. Не менш важкою залишається ситуація з правами військових та переселенців.
Чому кількість звернень до омбудсмена на Прикарпатті зросла? Хто найчастіше звертається та які проблеми найбільше турбують людей – про це та інше в інтерв’ю ПІК розповіла Євгенія Мнишенко, представниця Уповноваженого ВРУ з прав людини в Івано-Франківській області.
Євгеніє Сергіївно, як ви можете допомогти людям, як представниця омбудсмена в Івано-Франківській області?
Як представниця омбудсмена в Івано-Франківській області, я та команда регіонального представництва, а це семеро людей, можемо допомогти людям у різних питаннях, пов’язаних із захистом їхніх прав. Ми можемо бути корисними у таких напрямках:
- Захист прав у сфері безпеки та оборони, зокрема прав військових.
- Права громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України. Це включає підтримку внутрішньо переміщених осіб та моніторинг умов їхнього проживання.
- Захист прав дітей. Ми перевіряємо установи, де перебувають діти, та можемо представляти їх інтереси в судах.
- Захист прав у місцях несвободи (наприклад, запобігання катуванням та жорстокому поводженню). Наші моніторингові візити завжди відбуваються без попередження.
- Захист інформаційних прав.
- Захист соціальних та економічних прав, наприклад, допомога з питаннями щодо пенсійних виплат.
- Права людей у системі судоустрою.
- Захист прав національних меншин та релігійних громад.
- Робота у сфері міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.
Ви на посаді представниці Уповноваженого вже майже два роки. Що змінилося за цей час, якщо говорити у форматі «було-стало»?
Я не можу критикувати все, що було до мене, бо мене там не було. Коли я прийшла на цю посаду, у нас був лише один робочий кабінет, інший – злегка відремонтований в обласній державній адміністрації та зі мною разом тоді було троє працівників.
А зараз у нас є повноцінний Центр захисту прав людини, власний транспорт, завдяки чому ми можемо здійснювати прийоми в кожній територіальній громаді. Нашим ідеям сприяє Дмитро Лубінець, завдяки цьому мені та моїм колегам стало можливим реалізувати плани щодо розширення регіонального представництва і штату, зараз нас семеро, і кількість людей, що в нас працюватиме має гарну тенденцію до збільшення.
Євгеніє Сергіївно, за інформацією омбудсмена, на Івано-Франківщині зросла кількість звернень щодо порушення прав людини. Яка ситуація зараз?
Так, збільшилася кількість звернень. З 2022 до 2023 року їхня кількість зросла на 40 відсотків. В кінці цього року будемо мати нову статистику, але можу вже сказати, що відсоток більший. Я думаю, що це пов’язано не з тим, що зросла кількість порушень, а з тим що у людей з’явилася довіра до інституції. Люди звертаються, довіряють та очікують результатів.
Наша перевага в тому, що ми робимо те, що не робить ніхто – якщо до нас звертаються люди з питаннями, які не в нашій компетенції і ми змушені їх перенаправити, то контроль у будь-якому випадку залишається за нами. Про результати виконання нас повідомляють.
Якщо порівнювати Прикарпаття з іншими областями за рівнем порушень, то на якому ми щаблі?
Взагалі Івано-Франківська область в гарній середині (сміється – ред). Хороша область, пишаюсь, що я працюю саме тут. За кількістю звернень щодо порушень прав людини ми знаходимося на 14 місці. Це гарна середина. На першому місці ті, де є найбільше заявників.
За кількістю перевірок ми знаходимося на 4 місці. Зараз більш активно почали звертатися люди з громад і сіл. Раніше це в основному були великі міста Івано-Франківськ, Калуш, Коломия та Надвірна. А зараз почали звертатися з маленьких сіл. Ми їздимо в громади, проводимо прийоми.
А яка специфіка звернень?
Наразі найчастіше звертаються члени сім’ї військовослужбовців – тих, які зникли безвісти, або перебувають в російському полоні. Ми проводимо спільні зустрічі з ними, щоб вони могли поставити запитання, які їх хвилюють. А далі йдуть звернення від переселенців, людей з інвалідностями, представників в інтересах дітей, військовослужбовців, засуджених.
51,3% – це інші особи, тобто це ті, кого ми не можемо деталізувати конкретно (студенти, діти, пенсіонери тощо), їхні звернення найчастіше щодо соціально-економічних питань (недорахування пенсій чи виплат тощо).
З нового, що ми робимо – це обробляємо звернення осіб, які кажуть, що порушуються їхні права у судах, та беремо участь у засіданнях, здійснюємо моніторинги дотримання процесуальних прав сторін. Також зараз у нас є унікальний кейс, де ми виступаємо третьою стороною в інтересах неповнолітньої дитини, яка знаходиться за кордоном. Це на теренах нашої області унікальний випадок. Деталізувати наразі не можу. Але це дуже серйозний крок для сфери правосуддя та захисту прав дітей.
Ви кажете, що найчастіше звертаються члени сімей військовослужбовців? З якими саме питаннями та як ви можете їм допомогти?
Більшість звернень родин пов’язані саме із обміном військовополоненими. На омбудсмена покладений четвертий пункт Формули Миру Презедента Володимира Зеленського, це питання повернення цивільних заручників, дітей, військових з російського полону – всі повинні бути повернені в Україну. Офіс Омбудсмана займається цим питанням та бере участь в усіх обмінах. Відповідно, до нас часто звертаються, щоб «потрапити в чарівні списки на обміни». Наголошую, чарівних списків не існує. Подаються всі: і зниклі безвісти й полонені.
Але результат залежать саме від того, кого готова повертати росія. На жаль, агресор як підступно воює, так і проводить обміни. Вони не готові повертати всіх. Ми ж готові забирати та забираємо всіх.
Окрім цього, рідні звертаються до нас, коли порушений зв’язок з частинами або ТЦК, коли людей ігнорують, або ж відмовляються надавати інформацію. Або ж слідчі, які розслідують кримінальні провадження за фактом зникнення безвісти, не хочуть контактувати з рідними. Такі випадки є.
Ми можемо допомогти, якщо хтось не надає відповідь. Але завжди пояснюємо рідним, що треба комунікувати через листування, а не телефоном. Бо лише у цьому випадку ми можемо бути корисними. Якщо людина звертається до певної установи чи особи – нам потрібен цей запит, ми маємо бачити, що в ньому питали, коли він був надісланий і бачити, що відповідь не надійшла. А коли це телефонна розмова, ми не маємо підтверджених даних про що люди спілкувалися і що їм відповідали.
Також звертаються щодо питання обмінів листами для наших полонених у РФ, і навпаки.
Для того, щоб заспокоїти рідних, відповісти на всі їхні запитання, допомогти їм – наша команда проводить регулярні виїзди в райони.
Доволі часто люди повідомляють в соцмережах, що їхні рідні військові – зникли. Чи допомагає цей розголос?
Ні! Часто люди не контролюють дані, які піддають розголосу. Зокрема, ім’я, прізвище, по батькові, військове звання. Часто люди цим розголосом, підписанням петицій, зайвою публічністю щодо певної особи – шкодять. Людина, яка перебуває в полоні, може називати себе по-іншому, чи не видавати своє військове звання, бо боїться та оберігає побратимів.
Були випадки, коли зайвий розголос діяв негативно, адже росіяни також моніторять ЗМІ, соціальні мережі, телеграм-канали тощо. Вони вишукують таких людей і навмисно не повертають їх на обмін. У них ймовірно спрацьовує логіка: раз ти такий відомий і важливий – ми не будемо тебе повертати. Крім того, в таких випадках активізовуються шахраї, які просять кошти від родичів за ті чи інші дії (фото близкої людини, зв’язок з рідними або навіть обіцяють повернення з полону). Це шахрайські схеми через яких родичів вводять в оману та позбавляють коштів.
Я розумію, що хочеться про це кричати. Але це дуже шкодить. Всі державні структури працюють. Звичайно, на жаль, це не такий швидкий процес, як би цього хотілося. Ми зараз переживаємо унікальний досвід, якого не було в жодної країни світу, тому що Женевськими конвенціями передбачається обмін полоненими,– а це взагалі єдине що передбачає обмін полоненими, – тільки тоді, коли мирна угода, чи капітуляція, чи закінчена війна. У нас не має жодного з цих трьох факторів.
Ми проводимо обміни в стані активної війни з росією. Тому кожен робить максимум на своєму місці.
Євгеніє Сергіївно, а як щодо звернень від самих військових чи військовозобов’язаних?
Так, такі звернення також є. Їх не багато, але вони є. Якщо брати військовозобов’язаних, то звертаються щодо ситуацій із працівниками ТЦК та СП. Є випадки, коли справді виявляємо порушення прав людини, іноді – не виявляємо. В цілому аж таких порушень та проблем в плані мобілізації в Івано-Франківській області не так багато зафіксовано як в інших областях.
Щодо військових, то бувають кричущі порушення їхніх прав.
Які саме?
Наведу один із прикладів – це порушення релігійних прав у лавах Збройних Сил. Людина строгий вірянин однієї з релігійних направленостей пішов в лави воїнів. У нього були певні особливості щодо харчування, його не могли цим забезпечити й у зв’язку з цим він був знесилений та не міг виконувати накази. А за невиконання наказів йде покарання згідно з кримінальним кодексом.
Уповноважений з прав людини втрутився у цю ситуацію, і чоловікові змінили запобіжний захід, його випустили з-під варти. Наразі триває суд. У цьому випадку ми врахували право на свободу совісті та віросповідання.
Євгеніє Сергіївно, перейдемо до ще одного напрямку вашої роботи – місця несвободи. Порушення, які фіксуються в цих закладах – жахливі. Яка ситуація в цих центрах?
Для початку зауважу, що місця несвободи – це не лише СІЗО та в’язниця, це і геріатричні пансіонати, дитячі будинки, спецшколи, паліативно-хоспісні відділення, центр соціальної реабілітації тощо. Це великий спектр установ, звідки людина не може піти з власної волі. Тому за такими закладами потрібен контроль.
Ми перевіряємо їх на наявність катувань, насилля, доступу до медичних послуг, умови проживання, харчування, догляд тощо. Доволі часто бувають випадки коли люди, які там перебувають, не мають змогти вийти на вулицю, іноді роками сидять в закритому приміщення, є випадки коли замість туалету люди використовують пляшки, не мають достатнього харчування, доступу до медичної допомоги, відповідного догляду. Ми це фіксуємо, надаємо рекомендації та тримаємо на контролі.
Так, ви це виявляєте, але чи є користь від цих візитів? Бо ми бачимо інформацію, що ви висвітлюєте факт порушення, але інформації про подальшу долю людей та центрів чомусь мало.
Якщо ви не бачите другий раз інформацію про ту саму перевірку значить наші рекомендації виконані. Наше основне завдання не звільнити персонал чи карати (хоча і такі випадки бувають), а покращити рівень життя людей в тих закладах. Насправді є реакції, багато змінюється.
Звичайно, є і те, що не втілюють. Наприклад, треба встановити ліфт, але центр знаходиться в старій будівлі й технічного це зробити не можливо.
Всі наші візити є раптовими, ми про них не попереджаємо. Також ми слідкуємо зі сторони. Коли ми бачимо, що щось йде не так, ми приходимо знову. Можемо і серед ночі приїхати. До прикладу, нещодавно був випадок із побиттям дівчини у жіночому психоневрологічному диспансері у Коломиї. Ми отримали виклик пізно ввечері і одразу вирушили туди. Як з’ясували, між молодшою медсестрою та дівчиною стався конфлікт: жінка вдарила підопічну інтернату металевою чашкою по голові та металевим предметом по спині.
Ми часто чуємо у таких випадках виправдання – немає грошей, але в більшості це питання не про гроші, а людське ставлення.
Євгеніє Сергіївно, торік, в нас в області більшість «шелтерів» не відповідали елементарним санітарним вимогам. Яка ситуація зараз?
Зараз ситуація у місцях тимчасового проживання – краща. У нас вже не має таких яскравих проблем, як: пліснява, обвали стін чи відсутність туалетів. Але все ще залишаються інші проблеми: відсутність укриття, немає доступності для осіб з інвалідністю чи маломобільних людей.
Загалом на Прикарпатті є 58 місць тимчасового проживання, де проживають 1420 людей. 20% «шелтерів» відповідають стандартам. Вони всі у нас на контролі. За цей рік ми здійснили 88 візитів та надали 165 рекомендацій. То ж ті МТП, які мають деякі проблеми, до першого січня ще мають час все виправити.
Найкращі МТП у Калуші та Коломиї. У селі Цвітова – не дуже, там є проблеми з доступом до води. В цілому проблеми ще є, але вони вже не такі яскраві.
Наразі в нас в області ще є одна проблема стосовно ВПО.
Яка саме?
Порушується можливість нарахування гірських для переселенців. Є громади, які нараховують, але є й ті, які не хочуть, аргументуючи це тим, що це переселенці і їхнє постійне місце проживання десь далеко. Ми про це знаємо і ми над цим працюємо. Сподіваємося, що всі громади зможуть по-іншому на це подивитися. Проблема гірських потребує розголосу і належного дослідження, тому що це питання справедливості. За останніми даними в гірських населених пунктах проживає більше 70 000 ВПО і більшість проживає саме в Івано – Франківській області. Тому рівне право отримання гірських, як це передбачено і для місцевих мешканців, повинно бути забезпечено.
Євгеніє Сергіївно, підсумовуючи, чи можете сказати, що прикарпатці знають про свої права?
Наші люди набагато більше обізнані у своїх права зараз, ніж були обізнані раніше. Чи потрібно щоб вони були більш обізнані якісно? Так, це потрібно.
Як прикарпатці можуть звернутися до представництва Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Івано-Франківської області?
Звернутися до Центру захисту прав людини в Івано-Франківській області можна за адресою: вул. Січових Стрільців, 8. Ми здійснюємо прийом громадян щоденно з 9 до 18 години, прийомний день у мене, як у представника, двічі на тиждень – вівторок та четвер за попереднім записом.
І наостанок, що побажаєте нашим читачам?
Слідкуйте, щоб ваші права не порушувалися. А якщо їх порушують, то звертайтеся до нас. І, звичайно, Переможного Миру.
Розмову вела Надія Дзінько
Фото: Іван Денисюк
Читайте також:
- На Франківщині перевірили психоневрологічний диспансер: виявили численні порушення (ФОТО)
- Не був на вулиці 5 років: численні порушення виявили у Франківську в приватному пансіонаті для літніх людей (ФОТО)
- У дитячому санаторії на Прикарпатті виявили порушення прав дитини (ФОТО)
Читайте нас у тг
