Маємо привід поговорити про вічні цінності. Адже 18 липня у світі відзначали День ідеальної сім’ї. Це неформальна ініціатива, яка здобула популярність у соцмережах і серед онлайн-спільнот. Гарна мотиваційна ідея для вшанування цінності подружніх уз, любові, гармонії, підтримки й порозуміння в родині. Ця символічна дата – для поштовху до реальних кроків на зближення подружжя.
Норовлива наречена передумала
Віковічні подружні традиції якось стрімко відходять у минуле. Саме поняття “стати на рушничок щастя” тепер вживають дедалі рідше, та й процес цей нівелюють реалії життя. Адже здебільшого молоді пари живуть подружнім життям без весілля та офіційної реєстрації шлюбу. Колись казали на такий союз – “жити на віру”. Втім, якщо замислитися, то є тут теж своя складність – тобто довіряти одні одним без штампу в паспорті. Мабуть, це ще більша відповідальність.
Та чи завжди штамп у паспорті був синонімом міцної сім’ї? Наведемо реальні історії, які відбулися кілька десятиріч тому, в той час, коли молода пара вважалося подружжям лише після офіційної реєстрації шлюбу. Тут і драма, й ніжність, і радянський колорит.
Підготовка до весілля – то особливий процес. Недарма нареченим дають певний час на роздуми після подання заяви на офіційну реєстрацію шлюбу.
Пригадується випадок ще з юності, коли дівчина двічі розривала домовленості зі своїми нареченими, хоч в обидвох випадках родини юнаків ледь не до самої церемонії готувалися до весілля.
Спочатку Юлія (імена в тексті змінені) готувалася вийти заміж за однокласника. Весілля не мало бути гучним. Однак якісь приготування обидві сторони таки робили. Та за день до одруження дівчина повідомила нареченому, що передумала…
Удруге юнка вирішила не чекати аж до п’ятниці, хоч так само в останній тиждень повідомила нареченого про те, що не збирається виходити за нього заміж. Щоправда, трохи швидше – у вівторок.
“Цікавий нюанс, – розповідає колишня сусідка Юлії. – Увесь цей час у хаті дівчини щасливого моменту одруження чекала в шафі розкішна весільна сукня, привезена з-за кордону. Мама придбала її за великі гроші навіть потайки від тата. Втім, секрет таки розкрили, коли норовлива наречена сказала батькам позбутися того весільного атрибуту”.
Продати ту білу весільну сукню – то для мами було велике потрясіння. Адже тоді це була розкіш, яку доводилося не купувати, а “діставати”. Вся родина шукала, передавали через знайомих, привезли з іншого міста: здавалось би – не сукня, а перемога…
А заміж наша героїня таки вийшла. В іншій, доволі скромній сукні. Третя спроба виявилася напрочуд вдалою. У подружжі, що спільно намотує вже п’ятий десяток, народилося троє дітей. Секретів свого шлюбу не виказують: щоб не наврочити.
Обручку – до землі
Ще одна історія. Перший день весілля гуляли гучно! Гостей заможні батьки запросили багато, а наїдки ледве вміщалися на столах у розлогих наметах посеред вулиці. Забава аж до ранку, зі співами й танцями.
Проте наступного дня, у неділю, гості, що почали сходитися на продовження весільних урочистостей, побачили дивну картину. Весільні намети розбирали! Тобто від одного вже й сліду не було, а з іншого якісь чоловіки знімали накриття та виносили лавки й столи.
“Ми зателефонували зі стаціонарного телефону (то була домобільна ера) в лікарні поруч, та поцікавилися, де ж молодята, – пригадує товаришка нареченої Іванна. – Мама нашої подружки пояснила, що молоді десь на озері гуляють. Через деякий час ми знову поцікавилися, та отримали таку ж відповідь. Утретє турбувати батьків було якось ніяково, тим паче, що хтось із підоспілих гостей вніс ясність у незрозумілу ситуацію. Тож люди розходилися, і ми з ними пішли”.
Виявилося, що між новоспеченим подружжям ще напередодні ввечері виникла якась суперечка. Молода в розпалі сварки зняла обручку та жбурнула її на підлогу. А сама скинула вельон та й пішла – на здивування родини. Вочевидь, чоловікові вмовляння не призвели до примирення, бо вранці молода дружина першим автобусом поїхала до свого міста.
Щоправда, пізніше молода пара помирилася. У подружжі народилися діти. Однак шлюб не був міцним: подружжя то сходилося, то жило нарізно, аж поки остаточно вони не розлучилися.
Прощальний поцілунок
“Ідеальне” не завжди виглядає ідеально. Інше весілля – гарна пара, поважні гості впливових у місті батьків. Замовлені здалеку модні музиканти, багаті столи, танці…
Серед гостей – багато місцевої молоді. Виділяються студенти з великого міста – одногрупники нареченої. Сміхи, весільні ігри, іронічні конкурси – все, як належить. Гості забавляються, а молодої серед них немає.
Аж тут молодий бачить, як його новоспечена дружина в кущах цілується з гостем. Зніяковіла, почервоніла: думала, що той необдуманий вчинок – не для сторонніх очей. Аж ніяк не очікувала, що застане їх на такій пікантній дії чоловік.
“Молода дружина шукала оправдань: мовляв, то однокурсник, колишній її хлопець. Та її подруг був невблаганним: вибештав жінку, а та спересердя скинула вельон і втекла кудись”, – згадує той випадок родичка нареченої.
Гості тим часом, нічого не запідозривши, їли-пили й танцювали. Весільні подарунки залишилися не розпакованими, а молодята так і розійшлися. Сім’я не склалася. Шлюб розірвали дуже швидко, попри вмовляння рідних.
Кожен із колишнього подружжя невдовзі знайшов собі пару. Та й діточок понароджували. От лише батькам те весілля нагадувало соромом перед громадою. Люди є люди: в маленькому містечку нічого не втаїти.
Викрадення
Хтось мріє про ідеальне весілля. Біла сукня, обручки, голуби… А хтось бере і йде. Одна наречена, знаючи про традицію викрадення, чекала, чекала – та так і не дочекалася: ніхто її не викрав. А звичай має бути!
То вона сама й “утекла”. У білій сукні, з фатою, просто з весілля – пішки вздовж державної дороги. Узбіччям на високих підборах, наче це звична справа – прогулюватися отак нареченій.
Кажуть, водії гуділи, зупинялися, питали, чи не втекла від долі, чи не треба підвезти – або, може, ще встигає передумати?
То й що таке – ідеальна сім’я? Може, це не тоді, коли тебе викрали. А коли тебе… не відпустили?
А ще якось довелося побачити в лісі білу весільну сукню, яку хтось повісив на кущі. Як примара чи пам’ять. Може, втекла наречена з якогось весілля, як із фільму…
Сукню примудрилися повісити на гілля так, що подолок ледь торкався землі. Біле полотнище розвіялося. Подумалося, що хтось виставив стяг на знак примирення.
Туристи висували різноманітні версії щодо історії цього плаття. Одинокий атрибут святкового убранства наводив якийсь сум.
Невідомо, яким чином опинилася в лісі біла сукня. Часи насильницьких зводин давно минули. Можливо, наречена останньої миті прозріла й передумала одружуватися. Краще одразу, ніж мучитися опісля.
Та ідеальна сім’я – це, мабуть, не про весільну сукню. І не про розкішні фото- й відеосюжети з ресторану. Це не обов’язково бездоганна картинка. Це – про взаємність. Про вміння просити пробачення. Про “втретє варю борщ, бо він так любить з квасолею”. Про “наші діти вже великі, але досі тримаємось за руки”. Про те, що не втекла. Не кинув. Не зрадили.
Хай буде щастя у ваших родинах. Навіть якщо весільна сукня зшита вручну і не вся біла. Навіть якщо ви не ідеальні.
Людмила Стражник. Фото авторки.
Читайте також:
- Молитва крізь вибухи: як Львів оговтується після наймасштабнішої атаки літа (ФОТО)
- Рецепт на вихідні: овочеві вигадки липня (ФОТО)
- Львів стає Венецією: воду з дахів черпали відрами (ФОТО)
