Сьогодні, 19 липня, – день скорботи не лише для Львова. Річниця пам’яті Ірини Фаріон – адже саме цього дня смертельний постріл вбивці обірвав життя неймовірної людини, сміливої жінки, великої патріотки та символу боротьби за українську державність і мову.
Наше життя – це всього лише коротка мандрівка задля високої ідеї
“Наше життя – це всього лише коротка мандрівка задля високої ідеї”, – це дороговказ Ірини Фаріон. Народна депутатка VII скликання, голова підкомітету Комітету ВРУ з питань науки і освіти, членкиня Політради ВО “Свобода”, професорка НУ “Львівська політехніка”, авторка 160 TБ-програм “Велич особистости”, 130 – “Ген українців”, візуальних проектів “Скарб нації” – це зовсім не повний список доробку відомої освітянки, політичної та громадської діячки, української мовознавиці.
У той час, коли замовники зловісного злочину та й самий майбутній вбивця готувалися до розстрілу Ірини Фаріон, сама вона вела запеклу словесну боротьбу за українську мову, своїми безстрашними діями відстоювала та утверджувала засади української державності. Мала скритих і відвертих ворогів. Але той 2024-й був для неї переможним: у травні Львівський апеляційний суд постановив поновити Фаріон на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
“За життя заявляла про майже готовність збірки власних сентенцій “Орлиці не сповідаються перед гієнами”, укладеної Галиною Мазуркевич, та підручника у співавторстві з Оксаною Микитюк “Мова і мовознавці”, про плани написати щонайменше три монографії, – читаємо у життєписі Ірини Фаріон. – 27 травня 2024 року оголосила працю над великою історичною розвідкою про українські імена по батькові та намір перевидати свою монографію про українські прізвища. 6 червня Фаріон повідомила про плани зробити соціолінгвальну розвідку про родину Шухевичів на основі книги Степана Шухевича “Моє життя. Спогади”.
Ірина Фаріон понад десятиліття виступала як блогерка на порталі “Українська правда”, створила два авторські YouTube-канали (Iryna Farion та Студія Фаріон), де вела проекти “ПротиАнглізм”, “ПолітОгляд” та “Курси з культури української мови”. Авторка понад 200 статей публіцистичного характеру. Активно вела соцмережі.
“Панове! 18 липня 1945 року смертю хоробрих від рук московських енкаведистів загинув генерал-хорунжий УПА Іван Трейко, що водночас був повстанським отаманом і полковником УНР. Шлях від повстанського отамана на Великій Україні до генерал-хорунжого УПА – ось вона доля Героя крізь віки, – написала Ірина Фаріон на своїй сторінці 19 липня, за кілька годин до смерті. – Програма “Ген українців” завершує цикл про дев’ятьох генералів УПА: Роман Шухевич, Василь Кук, Дмитро Грицай, Олекса Гасин, Дмитро Маївський, Микола Арсенич, Іван Климів, Леонід Ступницький. У понеділок, 22 липня, в новому випуску на каналі НТА, а згодом у мене на ютуб-каналі, я подам стислу оповідь про ще одного генерал-хорунжого – Івана Трейка, про подвиги якого треба знати, аби сьогодні мати силу боротися з тим самим ворогом”.
За слідами трагедії
Того ж дня, 19 липня 2024-го о 19.22 за київським часом Ірину Фаріон підкосила куля вбивці на подвір’ї багатоповерхівки, де мешкала патріотка… Через кілька годин, навіть попри відчайдушні зусилля медиків, вона померла в лікарні…
Наступного дня я побувала на вулиці Масарика у Львові. На місці злочину багряним доказом вбивства – запечена кров, що розлилася бетоном десь на півтора метри… Обгороджене місце злочину, правоохоронці та небайдужі люди, які йшли і йшли сюди з квітами та свічками, щоб віддати останню шану Ірині Фаріон.
Перелякані сусіди сиділи на лавці навпроти під’їзду, в засадженому деревами дворику, та раз за разом розповідали підоспілим журналістам із різних медіа про сам момент злочину (хто що встиг побачити), та про події, що передували вбивству.
Через стежку, вже навпроти іншого під’їзду, теж була лавка… Дві жінки почергово розповіли, як тут тривалий час крутився високий юнак у панамі (тепер відомій на всю Україну, й не тільки).
“Ми бачили, як високий юнак, що представився жителем Тернопільщини, приходив сюди щодня вранці і так просиджував на цій лавці годинами, відлучаючись лише на похід в арку в нашому будинку, що виходить на сусідню вулицю, – розповіла тоді одна із жінок. – Якби ж то знати мету його візитів…”
Ще один мешканець того будинку якраз порався біля своєї автівки, припаркованої біля під’їзду. На запитання, чому не повідомили поліції про парубка, який вештався тут щодня, знітився та відповів, що в цьому будинку й живуть правоохоронці. Мовляв, чому не зреагували…
До слова, допоміг мені знайти той будинок на вулиці Масарика юнак, який представився колишнім учнем Ірини Фаріон. Провів мене до під’їзду й залишився там стояти. Тоді це не здивувало, адже споглядачів крутилося чимало.
- За інформацією з різних джерел відомо, що підозрюваним є 18‑річний В’ячеслав Зінченко з Дніпра (“Вікіпедія”, Радіо “Свобода”, ВВС).
- Слідчі перекваліфікували справу: підозрюваному інкримінують умисне вбивство з мотивів національної нетерпимості, а також незаконне поводження зі зброєю, що може тягнути до довічного ув’язнення.
- Слідство отримало доступ до даних 291 мобільного номера, що належать невстановленим особам, можливо, причетним до злочину, і вивчає деталі зв’язків та фінансові потоки цих абонентів (ТСН.ua).
- Також перевіряється причетність підозрюваного до неонацистських та ультраправих груп в Україні та Росії.
- Поточний стан справи: обвинувальний акт передано до суду ще в грудні 2024 року, після завершення досудового розслідування з перекваліфікацією злочину (Судово-юридична газета).
- Судовий процес. Початок підготовчого засідання – 3 січня 2025 року. Суд продовжив запобіжний захід підозрюваному до 4 березня.
- 10 березня відбулося слухання, де планували ще раз переглянути відеоматеріали з місця злочину. Через технічні проблеми перегляд не відбувся, і засідання перенесли на 13 березня (Радіо “Свобода”).
- 9 квітня відбулося чергове засідання: арешт продовжено до 8 червня. (Суспільне – Новини).
- 18 червня 2025-го проведено перегляди відеоматеріалів з камер спостереження за 17–18 липня 2024 року (до і після злочину). Суд оголосив перерву після завершення перегляду (“Львівська Пошта”).
- 26 червня – у Шевченківському райсуді Львова продовжили розгляд: досліджували матеріали з мобільного телефону обвинуваченого, зокрема тисячі фото вулиць і мемів із нацистською символікою.
- Слідство. Встановлено мотиви (неонацизм, нацнетерпимість), перевіряють інших підозрюваних через мобільні дані.
- Суд. Підозрюваного утримують під вартою. Очікується продовження дослідження відео й інших доказів – дата конкретних засідань залежить від суду. Суд оголосив перерву до 21 липня, а слухання запланували на 11:00 (Суспільне | Новини).
Життя обернеться у смерть, а смерть безсмертям стане
Увесь цей рік від загибелі Ірини Фаріон ми спостерігали за неймовірною стійкістю її дочки Софії Особи. Останні години біля смертельно пораненої та закривавленої мами, велелюдний похорон, якого Львів давно не бачив, Слідство і суд, де вона – віч-на-віч з імовірним вбивцею, втрата чоловіка Василя, що загинув на фронті… Попри невимовне горе та скорботу, мужня жінка знаходить у собі сили на ініціювання численних заходів щодо вшанування пам’яті Ірини Фаріон.
“Пам’ятні заходи про Велику Українку: 18 липня – вечір пам’яти “Ірина Фаріон у споминах сучасників” у Культурно-мистецькому просторі “Кава на Професорській”, – анонсувала Софія Особа (Семчишин) на своїй сторінці в соціальній мережі. – Того ж дня відбулася
Екскурсія пам’яти Ірини Фаріон “Контур особистости”. Личаків. Там, де мовчать і говорять”.
Софія Особа анонсувала й на 19 липня заходи з вшанування памʼяті мовознавця, доктора, професора та громадського діяча Ірини Фаріон.
Це поминальна служба Божа в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, поминальна панахида на Личаківському кладовищі, біля могили Ірини Фаріон. У соборі Нерукотворного образу Ісуса Христа Православної Церкви України так само відслужили панахиду за видатною українською мовознавицею, політичною діячкою та патріоткою України.
“Вечір памʼяті о 19.22 – у дворі будинку на вул. Масарика, де сталася трагедія, – зазначила Софія Особа. – Саме о цій годині рік тому було здійснено смертельний постріл. Під час заходу презентують бачення благоустрою локації та мистецьку концепцію вшанування памʼяті”.
Пам’ять у спогадах
“Львів плаче дощем”, – написала донька Ірини Фаріон 19 липня.
Рік.
Як це – без Мами?..
Осиротіла я.
Осиротіла Україна.
Мені так хочеться тебе обійняти…
Так хочеться почути твій голос…
Я не хочу цього 19 липня.
Не хочу цю страшну годину – 19:22…
А потім – ще кінець усього. 23:20. Кінець твого життя.
Я вже не рахуватиму місяців.
Тепер – це будуть роки.
Я – твоя Софійка.
А ти – моя Мамуся.
Люблю.
І хочу помсти вбивці.
І так і буде. Світла пам’ять Ірині Фаріон.
Скорботно-подячним дописам немає ліку: на сторінках обласної та міської влади Львова, Львівської політехніки, колишніх співробітників, соратників та побратимів Ірини Фаріон.
Vasyl Kushniruk:
- „Розділені кордоном смерти, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любови – живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога”, – з промови Степана Бандери над могилою Євгена Коновальця (1958). Світла Памʼять Ірині Фаріон!
Дмитро Симак (уродженець Прикарпаття, доктор технічних наук та колишній професор Львівської Політехніки Дмитро Симак написав 20 липня 2024 року: “Стріляли в мову. Стріляли в генія. Стріляли у носія мови. Стріляли в ідею. Стріляли в український народ. Стріляли в кожного із нас. Стріляли, стріляли, стріляли… Ми ніколи не цінуємо те, що маємо. Коли втрачаємо, тоді починаємо цінувати. Такі люди народжуються раз на 50-100 років. Їх потрібно було берегти, як зіницю ока”.
А далі Дмитро Симак роздумує, де Служба Безпеки, що там два тижні хлопець робив?
“Ніколи не забуду аналітичних розмов із нею, які плоди дає її праця, а саме на сході, – акцентував Симак. – Як казиться п’ята колона! Як найбільше надходить грошей їй на допомогу проєктам саме із східних областей. А найбільше із Дніпра! Там найбільше проросла її праця. Ніколи не забуду нашої останньої розмови, яка тривала цілий вечір. Це виглядало, як сповідь один перед другим. Ми мали великі плани, які в найближчому часі мали реалізовувати. Пам’ятаю, коли я виконував обов’язки Ректора одного із закладів у Рівному, запросив її туди прочитати лекцію. Вона ставилась до мене як до сина! Ми могли ночами спілкуватися і переписуватися, і радити один одного. Вона мене називала своїм ангелом-охоронцем, хоча я поганий вийшов охоронець! Не вберіг її… Не вберегли ми її”.
Дмитро Симак був із родиною в лікарні, коли рятували Ірину Фаріон. На жаль, постріл був смертельним…
Чинний депутат Івано-Франківської обласної ради, а нині боєць ЗСУ Михайло Іваночко: “Рік без Ірина Фаріон… Сум і Біль … Пам’ятаємо та продовжуємо боротьбу за Українську Україну”.
Доброю і щирою подругою Ірини Фаріон упродовж багатьох років була Ольга Гошовська – громадська діячка, вдова відомого композитора, народного артиста України Ігоря Білозіра. Її сторінка в соціальній мережі цими днями рясніє спогадами.
- У той день Ірина Фаріон була щасливою. У Львівському Будинку вчених відбулася презентація її книги-монографії “Англізми та протианглізми. Історії 100 слів у соціоконтексті”, написаної у співавторстві з Halyna Pomyluiko та Анна Бордовська.
- Її душа була наскрізь прошита кулями жорстокого осуду, цинічної брехні, єхидного злорадства, дикого цькування, зневажливих образ зусебіч. Усупереч цим розстрілам, залишившись зі жменькою тих, що готові були стояти за неї до кінця, підтримували і просто були поруч і вдень, і вночі, Вона Жила і Боролася…
- Через пів року той, що вже тоді, набираючись диявольської снаги від цього шабашу, що відбувався навколо Ірини Дмитрівни і, без сумніву, додавав йому одержимої упевненості, впиваючись своїм кривавим задумом, “остріл нож” (так він тоді написав у нотатнику), вистрілом у голову забере в Неї життя… Пишу…. згадую це все…. і… така суміш болю і люті…
- Злива… Холодна… Чомусь подумалося, що це Ти, яка так любила Сонце, попросила в Бога, щоб послав цю Зливу…
- Минулого року в цей день я була далеко від Львова і зранку думала, що сьогодні Ірина їде на море… Нарешті відпочине….
- О 13:45 прилетів короткий лист від Тебе… Упродовж 16-ї я у своїх кількох листах розповідала Тобі про море… О 19:22 Тебе вбито…
- Вночі я сиділа на березі моря і писала ці слова. Кожне із них пройшло через кожен атом мого серця… Подаю без коректур.
- Пам’ятаєш?… Іринко дорога… На уродини я бажала Тобі, аби ми всі разом – Ти, Твоя донечка Софія, Твоя найкраща упродовж понад 30 років подруга Оксана Микитюк, Твоя неймовірна подруга Halyna Pomyluiko та я – поїхали до моря. Не судилося…
- Дякую Тобі, Моя Подруго, за незабутні розмови, за неймовірний дар Тебе знати, за дотик Твоєї долоні до моєї, коли бувало легко і коли бувало важко. За Твою теплу, щиру турботу. І за наші мрії та плани, що вже нездійсненні…
- Таких, як Ти, нема. Таких, як Ти, не буде… А Ти… А ВИ, Ірино Дмитрівно, будете завжди. І Слово Ваше лунатиме все гучніше. І нам даватиме силу боротися за Україну і стояти твердо. А ті, що боялися позавчора і вчора, тремтітимуть від страху перед Словом Вашим і перед прізвищем ФАРІОН завжди.
- Подруги… Понад 30 років вони – плече до плеча, серце до серця, думка до думки, слово до слова – були разом… Ірина Фаріон та доктор філологічних наук Оксана Микитюк. Далі стаття Оксани Микитюк про Ірину Фаріон.
“Особливе слово сьогодні про нашу українську Національну Легенду, – написала Оксана Микитюк. – Її прізвище стало брендом незламности та великої сили успішної українки. Її життєве кредо “Молітесь Богові одному, молітесь Правді на Землі” (Тарас Шевченко). Її вислів “Мова – це кордон” став визначальним для державної окремішности. Її улюблений текст “Розрита могила” на слова Тараса Шевченка, який у виконанні Андрія
Середи та гурту “Кому Вниз”, змушував здригатися від значущости слова.
Знаковим є фільм, який Ірина подивилася востаннє, бо це “Будинок Слово”, себто показ того, як мова живе в літературі. Варто зостановитися на світоглядовому відгукові нашої Національної Легенди про цю кінематографічну стрічку.
- Позаяк еліти зраджують – прості люди гинуть з голоду.
- Позаяк еліти пристосовуються до зла, зло верховодить над усім суспільством.
- Позаяк еліти – це інфантили, суспільство не зростає.
- Позаяк еліти не навчені бути сильними, вільними і цілісними – ними керують чужинці і юди (Телеграм-канал Ірини Фаріон).
Символічними стали слова Ірини в Донецьку, коли вона 2013 року презентувала свою працю “Мовна норма: знищення, пошук, віднова”.
У час національно-визвольної війни українців вони звучать особливо гостро: «Я прилетіла сюди як корінна львів’янка, щоб сказати вам: не вмію, не хочу й не буду жити без Донецька, бо ми – один великий сильний український народ і, незалежно від того, в Ужгороді, Львові, Луганську, ми одержимі мати свою, ніким не керовану зовні, українську державу. Саме це прагнення нині сягає своєї кульмінації».
Якою ж дорогою праці йшла наша Національна Легенда, красива, аристократична, переможна пані, зброєю якої було Слово? Це не риторичне питання. Це питання має відповіді. Їх багато.
Українська маєстатична особистість Ірина Фаріон уперше в нашому просторі подала ідею її величність Мову зобразити крізь призму малюнка та плаката. У висліді студенти-архітектори намалювали Мову в трьох площинах: як явище духове (має божественну природу); як політичний феномен (обстоювання права на державність мови – це “свідчення нашої національної самоповаги та сили”) та як очевидна потреба українства. Ці плакати вийшли чотирма альбомами: “Мова – твого життя основа” (2001), “Я на сторожі коло їх поставлю слово” (2002), “Мова – краса і сила” (2007), “Слово – меч духовний” (2012).
- Пари, які проводила Ірина, це був лакмусовий папірець, коли кожен або назавжди полюбить українську мову, або (теж назавжди) зрозуміє, що він на цій землі чужинець або окупант.
- Як філолог та політик Ірина подарувала Львову інтелектуальне обличчя та організувала в маршрутках мовну акцію (2007–2012) “Мова на колесах”, а в садочках – “Любі хлопчики й дівчатка! Називаймося правильно і красиво»”.
- На рекламних носіях вона започаткувала проєкт “Скарб нації” (2006–2015), де було подано вислови та портрети українських культурно-політичних діячів (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки, Дмитра Донцова, Павла Чубинського та низки інших). Це все змінило наш національний простір.
- Ірина Фаріон йшла до парламенту, щоб скасувати закон Ківалова-Колєсніченка (К.-К.) “Про засади державної мовної політики”, і домоглася скасування цього закону. Згодом вона про це напише таке: “Влада, що не здатна захистити державної мови, – ніколи не захистить державної території”.
- Ірина Фаріон була пасіонарною Особистістю, Людиною ідеї, Людиною характеру, Людиною праці, яка «дерла на шмаття» стереотипи суспільства”.
Людмила Стражник. Фото авторки, зі сторінок Софії Особи, Ольги Гошовської та Дмитра Симака.
Читайте також:
- Стало відомо, що знайшли у телефоні обвинуваченого у вбивстві Ірини Фаріон
- У Львові створили екскурсійний маршрут памʼяті Ірини Фаріон (ФОТО)
- У Львові першого січня відкрили вулицю Ірини Фаріон (ФОТО)
- У Львові відкрили меморіальну дошку Ірині Фаріон (ФОТО)
